І-цзін. Книга змін, Є. М. Тарнавський

№ 58. Дуй. Радощі

Проникнення сприяє досягненню певної ме­ти, в чому людина знаходить велике задоволення, що приводить до переживання радощів. З одного боку, в радощах досягається вираження самовдоволення, з іншого боку, в радощах легко може настати й розсіювання. Тому ця гексаграма розглядає процес, що виникає в переживанні людини після того, як вона чогось досягла, і настає сам процес радощів. Найсуттєвіше — те, що така радість має бути не лише надбанням самої людини, але й розповсюджуватися на її оточення, бо в іншому випадку, якщо вона залишиться тільки замкнутою в собі, це призведе лише до зловживання тими радощами, що були досягнуті на попередньому щаблі. Тут потрібно досягти розвитку радощів, їхнього розширення. Але це можливо лише в тому випадку, якщо людина не віддається радощам цілком, не захоплена ними всім своїм єством, а свідомо стежить за правильністю своїх вчинків і віддає свої радощі оточенню. У цьому сенсі в тексті читаємо: «Радощі. Звершення. Сприятлива стійкість».

1

На першому місці радощі приходять безпосередньо від досягнення. Задля досягнення можна узгодити зроблене з результатом дії. Тому тут можна говорити про гармонію. Саме гармонія приводить людину до переживання радощів. Тому в тексті знаходимо: «Сильна риска — на початку. Радощі — від згоди. Щастя».

2

У внутрішньому аспекті радощі є великою правдивістю. Вони самодостатні. І на другій позиції, яка характеризує саме внутрішній аспект цієї ситуації, знаходимо короткий, але цілком зрозумілий афоризм: «Сильна риска — на другому місці. Радощі — від слушності. Щастя. Каяття зникне».

3

Ми вже бачили не раз, що рух у гексаграмі передбачається від нижньої межі до горішньої. Це — рух назовні, відхід, як це називає «Книга змін». З іншого боку, зворотний рух згори вниз — перехід від зовнішнього до внутрішнього — називається приходом. У суті цієї гексаграми, про що говориться у вступі, радощі мають тут поширюватися на інших людей. Будь-яке замикання в собі того, хто переживає радощі, відриває його від навколишнього середовища і штовхає до невдалих дій. Тому радість, яка виникає і занурена в себе весь час, коли правильно було б навпаки — вийти зі своєю радістю до людей, не може спричинитися ні до чого іншого, як до невдалого результату. Тому в тексті написано: «Слабка риска — на третьому місці. Радощі — від приходу. Нещастя».

4

Після того як стан кризи пережитий, на четвертій позиції вже настає можливість дійти до певної гармонії. Ця гармонія, як ми бачили раніше, є характерною рискою радощів. Але тут після кризи її треба знову відновити. Нехай четверта позиція, з одного боку, має за собою небезпечну третю позицію, з іншого боку, попереду максимально проявляє п’яту позицію, все ж між цими сторонами немає рівності, і, тим не менше, якщо можливо досягти примирення обох сторін, то можливий і успішний результат цієї позиції. У цьому сенсі доводиться розуміти текст: «Сильна риска — на четвертому місці. Радощі — від домовленості, але ще немає рівності. Якщо ж сторони поквапляться, будуть і веселощі».

5

Коли перед людиною постає завдання з повним позитивом віддати свою радість оточенню, то за максимального прояву радощів вона може не розрізняти позитивних і негативних типів людей. А може віддавати їх усім. При такому прагненні своїх радощів зовні без урахування розмаїтості оточення і саме через те, що ці радощі передаються навіть негативним людям, становище може видатися людині жахливим. Тим не менш, цей етап треба пережити, і лише згодом може настати те, що гармоніює її і визначає місце тієї чи іншої людини в довкіллі. П’ята позиція за своїм характером схильна до того, щоб дія, що виходить із неї, не обмежилася потребами й інтересами самої людини. Тут можна дуже багато чого створити в своєму оточенні. А як ми побачимо далі, ця ситуація загалом готує ту індивідуалізацію, в результаті якої виникає не один, а безліч окремих індивідуумів. Тому тут усупереч небезпеці, про яку все ж згадує «Книга змін», необхідна дія, що характеризує цю позицію. У тексті сказано: «Сильна риска — на п’ятому місці. Якщо виправдаєш руйнівників, це буде жахливо».

6

Етап творчості заради інших, поширення радощів на інших вже цілком було викорінене на попередньому щаблі. Тому на шостій позиції мова може йти тільки про особисте переживанні своїх власних радощів. Людина замикається зі своєю радістю в собі. Звісно, за природним ходом цієї ситуації це не відповідає завданням, які ставляться перед людиною оточенням. Проте все, що потрібно було віддати, вже віддано, і людина сама залишається зі своїм переживанням радощів, та це не веде її до нещастя. Тому текст «Книги змін» не каже про майбутнє нещасті, а констатує лише таке: «Слабка риска — нагорі. Ваблячі радощі».

№ 59. Хуань. Подрібнення

Для розуміння цієї гексаграми необхідно зга­дати те, що вже було зазначено в ХХХІ гексаграмі, — те, що тематика першої та другої частин «Книги змін» — не однакові. У першій частині ми бачили створення діяча, котрий виходить із космічних сил. Друга частина — це вже, швидше, практична діяль­ність людини у навколишньому середовищі. Також у другій частині передбачається створення особистості, виникнення індивідуального. І саме тут після всієї епопеї розвитку сил, їхнього накопичення, їхньої переплавки, їхнього прояву зовні, реінтеграції в кожному з навколишніх людей, після цього складного шляху, який був окреслений у попередніх гексаграмах, настає, нарешті, та гексаграма, яка каже про індивідуалізацію, про прояв повноти самосвідомості в кожній окремій людині. Вона носить назву «подрібнення». Подрібнення тут вказує на виникнення індивідуальності в приватному. Так, єдине тут перетворюється в одиничне. Образ, який автори «Книги змін» вибрали для зображення цього подрібнення, заслуговує нашої уваги. Горішня триграма тут — вітер, нижня — вода. Цей образ вказує на те, що коли водна поверхня, поки вітер не дме, виглядає єдиною, то при першому ж подуві вітру на ній з’являється безліч окремих подрібнених блискіток. І кожна людина, кожна особистість сприймається тут як щось самостійне. Під час цього процесу природно має відбуватися розвиток і реалізація цього розвитку. Цей процес виникає тому, що радощі, колишні надбання досягли мети людини, поширилися і на все оточення, і кожен, хто прийняв у себе ці радощі, усвідомивши їх, усвідомлює і самого себе як того, хто переживає ці радощі. Таким чином, людина, котра подарувала радощі, може відчувати, що вона виконала все, до чого її спонукало буття. Вона може відчувати, що виконала свій обов’язок перед людьми, котрі дали їй це буття, перед своїми пращурами. Процес індивідуалізації, позначений тут, є процесом важливим і серйозним, і тому тут необхідно вдатися до великих і відповідальних дій, в яких, певна річ, необхідно зберігати повну стійкість, що мається на увазі в цьому випадку як справжня рація в думках, в діях, у словах. У цьому сенсі слід розуміти текст: «Подрібнення. Звершення. Цар наближається до власників храму [духів пращурів]. Сприятливий брід через велику ріку. Сприятлива стійкість».

1

Перша позиція характеризує перебування в самому собі, невихід назовні.