Твори у дванадцяти томах. Том другий - Джек Лондон

Протягом дня гуркало дедалі все частіше та частіше, а під вечір гуркотіло вже безперестанку. Але на ранок притихло. Річка прибула на вісім футів, у багатьох місцях крига геть зовсім пойнялася водою. Крига тріщала й ламалася, всюди з'явилися промиви.

— Крига, що йде низом, збивається докупи коло островів, — пояснював Джекоб Велс. — Тому й вода прибуває. Крім того, в гирлі Стюарту теж скупчилась крига й тепер іде назад. Коли там прорветься, то крига знову рушить униз попід Юконом і вдарить на ту нижню загату.

— А тоді? А тоді? — захватно вигукував барон.

— «Біжу» полине річкою.

Коли розвидніло, вони стали придивлятись до чоловіка по тім боці.

Він лежав там, де й передоднем, але, почувши постріли, злегка замахав рукою.

— Не можна нічого зробити, бароне, аж поки крига скресне. А тоді ми перехопимося на той бік на вашій «Біжу». Сент-Вінсенте, ви принесли б сюди свої вкривала та переночували б з нами. Нам доведеться гнати човна втрьох. Я думаю взяти ще й Макферсона.

— Не треба, — сквапно відказав журналіст. — На протоці лід міцний, як алмаз, і я схоплюся на світанку.

— А я ж як? Чому мене не берете? — спитався Курбертен.

Фрона засміялася.

— Не забувайте, що ви не мали ще жодної лекції.

— Та й завтра навряд чи буде на те час, — додав Джекоб Велс. — Човен швидкий. Тож, мабуть, поїдемо таки ми втрьох, Макферсон, Сент-Вінсент та я. Дуже мені шкода, бароне. Поживіть з нами хоч рік, і ви будете до всього здатні.

Але Курбертен ніяк не міг заспокоїтись і сердився ще з півгодини.

РОЗДІЛ XXIV

— Гей, вставайте! Сплюхи, прокидайтесь!

Почувши Делові вигуки, Фрона як стій вилізла із спального мішка, але не встигла ще накинути на себе спідницю та вступити на босу ногу в мокасини, як батько, що спав за запоною з укривал, відхилив полотнище в наметі й вийшов надвір.

Річку всю обдуло. Крізь прохолодну передсвітанкову імлу Фрона побачила, як з тихим шарудінням вдарялись крижини об високий берег, де-не-де покриваючи його. Далі від берега видимались величезні крижані брили, а ще далі, за яких сто ярдів, біле річкове поле зливалося з сірим, похмурим небом. В півсутіні було чути, як щось дзюркотіло, шаруділо і сплескувало.

— Чи скоро скресне? — запитала Фрона у Дела.

— Та ось-ось. Гляньте-но! — Він показав ногою на воду, що покрила кригу і добиралася до них. — Що десять хвилин вода прибуває на фут. Небезпека? — посміхнувся він. — Ніякої. Крига мусить пройти. Всі оті острови, — він махнув рукою кудись униз по річці, — не здержать натиску. Кригою їх може знести так, що й сліду не залишиться, їй-бо. Але я мушу бігти до себе. У нас нижче, ніж у вас. Вода вже залила в хатині дюймів на п'ятнадцять долівку, і Макферсон з Корлісом складають речі на тапчани.

— Перекажіть Макферсонові, хай буде напоготові, як ми покличемо! — крикнув Джекоб Велс Бішопові навздогін. Тоді додав, звертаючись до Фрони: — Тепер Сент-Вінсент має саме переходити протоку.

Барон, тремтячи з холоду, — він був босий, — подивився на годинника.

— За десять третя, — промовив він, цокочучи зубами.

— Ви б хоч мокасини пішли взяли, — сказала Фрона. — Ще встигнете.

— І проґавлю таке величне видовисько? Слухайте! Невідомо звідки почувся голосний тріск, а потім стихло.

Крига скресла. Помалу, дуже помалу вона посунула за водою. Нічого особливого не трапилось, не чулося страшного гуркоту ані боротьби могутніх стихій, — просто зрушив собі з місця білий потік, поважна процесія тісно збитих крижин. Вони так стислися докупи, що між ними не проступало й краплі води. Вода була десь там, під сподом, і її не було видно. В повітрі щось глухо шурхотіло, чи то поскрипувало, але так тихо, що ледве вухо могло розчути.

— Отакої! А де ж та величність? Це ошуканство! — Курбертен сердито погрожував річці кулаком, і Джекоб Велс насупив густі брови — чи не для того, щоб приховати посмішку в очах.

— Ха-ха! Ну й сміхи! Чхав я на неї! Хай вона западеться!

За цими словами барон скочив на крижину, що поволі пропливала повз нього. Він зробив це так несподівано, що Джекоб Велс не встиг навіть його втримати, коли одразу простяг руку.

Лід рухався щодалі швидше, гуркіт посилювався, грізнішав. Граціозно балансуючи руками, наче наїзник у цирку» француз поплив на крижині уздовж берега. Так пройшов він футів п'ятдесят, а його кінь ставав усе непевнішим, аж нарешті вершник спритно скочив на берег. Коли він повернувся, сміючись, Джекоб Велс зустрів його найдобірнішими словами з тих, що звичайно вживав тільки при чоловіках.

— А це за що? — спитав трохи ображений Курбертен.

— За що! — обурено перекривив його Джекоб Велс, показуючи на бурхливий потік.

Футів тридцять нижче від них величезна крижина, впершись одним боком у дно, намагалася перекинутись. Крижаний потік позад неї тріщав і вигинався наче зім'ятий папір. Тоді величезна крижина таки перекинулась, задерши вгору свій замулений спід. Але на неї натискали інші крижини, налазячи одна на одну, і, зрештою, це громаддя футів на п'ятдесят завширшки злетіло в повітря і з гуркотом звалилося на рухому поверхню річки, а уламки його посипались на глядачів. Рештки цього громаддя під натиском інших крижин розсипалися на дрібні шматочки й зникли.

— О боже! — з благочестивим острахом промовив Курбертен.

Фрона схопилася одною рукою за його руку, а другою за батькову. Крига сунула в гарячковому поспіху. Десь унизу тяжка крижина вдарилася об берег, аж земля задвигтіла під ногами. Ще одна пливла ближче поверхні води, і ледь устигли люди відскочити, як вона, важко піднявшись, зухвало посунула далі, несучи добру тонну намулу на широчезній спині. Третя крижина, досягнувши берега, наче велетенською рукою вивернула з корінням три легкодумні сосни і потягла за собою в річку.

Вже зовсім розвиднілось, і виразно можна було бачити гори білої криги, що вкривала Юкон від берега до берега. Натиск води був такий шалений, що потік мчав з неймовірною швидкістю. Здоровезні брили без угаву накочувалися на берег, і весь острів здригався й тремтів до самої своєї основи.

— О, яка розкіш, яка розкіш! — Фрона аж підстрибувала від батька до барона. — Ну, де ваше ошуканство, бароне?.

— О! — похитав головою Курбертен. — Я помилився. Каюся. Але що за краса! Погляньте!

Він показав на низку острівців на самому