Учитель - Шарлотта Бронте

«Ти ж ЗНАЄШ, що це трапиться, — торочила моя вперта наставниця Совість, — тож роби те, що вважаєш за правильне; корися мені, й навіть у драговині нужди я забезпечу тобі надійну опору».

І саме тоді, коли я швидко простував обраною дорогою, глибоко в мені зародилося дивне уявлення про якусь Вищу Істоту, невидиму та всюдисущу, котра бажала мені лише добра, й тепер, спостерігаючи за боротьбою добра і зла в моєму серці, чекала, чи підкорюсь я голосу Його, який вчувався мені в глибинах мого сумління — і наставляла вухо, аби почути софізми, якими ворог Його та мій — Дух Зла — намагався збити мене з дороги. Крутою і важкою була путь, вказана мені божественним провидінням; багнистим та слизьким був шлях Спокуси, прикрашений зеленню й усипаний квітами, і в той час, як Бог Любові, друг усього сущого, задоволено посміхнеться, якщо я підпережусь і почну тернистий шлях нагору, з іншого боку, кожен м’який спуск запалюватиме іскорку торжества в очах Диявола — цього людиноненависника та противника Господа. І я різко повернув назад та прискорив кроки; за півгодини був уже в будинку месьє Пеле. Знайшов його в кабінеті; короткі перемовини, стислі пояснення — всім своїм виглядом я показав, що налаштований рішуче; можливо, в серці він схвалив моє рішення. Після двадцяти хвилин розмови я зайшов у свою кімнату і тоді ж позбувся засобів існування і змусив себе полишити нинішній дім; уже за тиждень я мав намір шукати інший.

Глава XXI

Одразу ж після того, як зачинив двері своєї кімнати, я побачив на столі два листи: спочатку подумав, що то були запрошення від родичів деяких моїх учнів; час від часу я отримував такі знаки уваги; у мене, позаяк не мав друзів, іншого листування не було; відтоді, як я приїхав у Брюссель, ніколи ще мене не цікавив прихід листоноші: тому недбало взяв листи, повільно й байдуже оглянув їх, наміряючись зірвати печатки, але тут мій погляд затримавсь — і рука також, бо я побачив те, що мене направду схвилювало: наче замість чистого аркушика я узрів яскраву картинку; на одному конверті був англійський поштовий штемпель; інший був підписаний рукою жінки — чітким гарним почерком; з другого листа я й розпочав:

Monsieur,

Я виявила те, що ви зробили, наступного ж ранку після вашого візиту: ви, певно, знали, що я кожного дня витираю пилюку з фарфору, а оскільки мене впродовж останнього тижня не навідував ніхто, крім вас, і в Брюсселі не водяться казкові гроші, то я не мала жодного сумніву стосовно того, хто залишив двадцять франків на камінній поличці. Пригадала: коли нахилилася під стіл, щоб пошукати вашу рукавичку, то мені почулось, ніби ви пересуваєте вазочку, і я ще подумала, як ви могли додуматися, що ваша рукавичка нібито потрапила туди. Але ж, monsieur, ці гроші не мої, і я не залишу їх у себе; також не долучу до листа, бо вони можуть загубитися — він і так важкий — але я віддам гроші при першій же нагоді, й ви повинні взяти їх. По-перше — і мусите це розуміти — свої борги слід платити; втішно нікому нічого не бути винним; по-друге — і я нарешті можу дозволити собі бути з вами відвертою — мені вдалося поліпшити матеріальне становище. Саме ця остання обставина й змусила мене написати вам, бо приємно повідомляти хорошу новину, а я можу все розповісти лише своєму вчителеві.

Тиждень тому, monsieur, за мною прислала одна англійська леді, місіс Вортон: її старша донька збиралася виходити заміж, і хтось із багатих родичів подарував їй фату та сукню з дорогого старовинного мережива, такого ж цінного, як діаманти, яке з часом трохи продірявилося; мене попросили його оновити. Я повинна була це робити в них у домі; крім того, вони доручили мені закінчити вишивку, і на це витратила тиждень. Поки я працювала, міс Вортон часто заходила в кімнату й сиділа зі мною — і місіс Вортон також; вони змусили мене говорити англійською і поцікавилися, де я так добре навчилася нею розмовляти; потім поспитали, що ще я знаю, які книжки читала і, зрештою, почали мною захоплюватися — без сумніву, вважаючи, що я освічена grisette.[225] Одного дня місіс Вортон привела якусь даму, парижанку, щоб та перевірила мої знання французької, і результатом усього цього стало те, що — значною мірою завдяки хорошому настрою матері та доньки напередодні весілля, який і спонукав їх робити хороші вчинки, та почасти тому, що за своєю природою це доброзичливі люди — отож, вони дійшли висновку, що моє бажання займатися чимось іншим, аніж просто ремонтуванням мережива, висловлене мною, має всі законні підстави; тому одного дня вони посадили мене в карету і взяли із собою до місіс Д…, директриси першої англійської школи в Брюсселі. Їй саме потрібна була вчителька-француженка, щоби давати уроки географії, історії, граматики і написання шкільних творів французькою мовою. Місіс Вортон дуже тепло відрекомендувала мене, й оскільки дві її молодші доньки також вчаться у тій школі, то я легко отримала місце. Було вирішено, що приходитиму на шість годин щодня (на щастя, не вимагали, щоб я жила у школі, бо мені було б шкода полишати свою квартирку) — і за це місіс Д… платитиме мені тисячу двісті франків per annum.

— Отож, ви бачите, monsieur, що я тепер багата — навіть багатша, ніж могла про це мріяти, і дуже рада цьому — особливо тому, що від постійного латання мережива мій зір погіршився, і я дуже втомлювалася, засиджуючись за роботою до пізньої ночі й зовсім не маючи часу читати чи вчитись. Уже почала боятися, що захворію й не матиму змоги оплатити лікування, але цей страх тепер значною мірою розвіявся; по правді, monsieur, я дуже вдячна Богові за таку допомогу і маю потребу розповісти про свою радість комусь, хто достатньо добросердий, щоб споглядати чиєсь щастя зі втіхою; тому я й не змогла подолати спокусу написати вам. Я переконувала саму себе, що якщо мені приємно про це писати, то, можливо, monsieur не буде надто неприємно чи втомливо читати це. Не гнівайтесь за мою багатослівність і погрішності стилю, але вірте, що я й надалі залишаюсь

вашою