Менгеттен - Джон Дос Пассос

— Міс Еляйн, я поведу його до ванної кімнати. Ніхто не побачить його там.

— А й справді. Хай собі спить у ванні.

— Еллі, я ляжу бай-бай у ванні.

Обидві жінки ввели його до ванної. Він мляво звалився у ванну й одразу ж заснув, поклавши голову на крант і задерши догори ноги. Міллі докірливо клацнула язиком.

— Він скидається на заснулу дитину, — замилувано прошепотіла Еллен. Вона підсунула йому складену мату під голову й одкинула спітніле волосся з чола. Стен важко дихав. Схилившися над ним. Еллен дуже ніжно поцілувала його в заплющені повіки.

— Міс Еляйн, треба поспішати. Вже чути дзвінок.

— Гляньте швиденько, чи все, як слід.

— Ви гарні, немов намальовані. Ну, хай воно буде вам на добре.

Еллен збігла сходами, обійшла лаштунки й спинилася, важко дихаючи, немов би щойно уникла небезпеки потрапити під автомобіль. Вихопила ноти у бутафора, впіймала репліку й вийшла на яскраво освітлену сцену.

— Як ви робите це, Еляйн? — питав Гаррі Ґолдвейзер, сидячи позад неї на стільці й хитаючи своєю телячою головою. Еллен бачила його у свічаді, стираючи ґрим. Біля Ґолдвейзера стояв високий сіроокий сивий чоловік. — Пригадую, коли вам уперше дали цю ролю, я сказав містерові Фаллікові: «Солю, вона не подужає такої ролі». Пам’ятаєте, Солю?

— Авжеж, Гаррі.

— Я не припускав, що така молода, така вродлива дівчина зможе удати переживання повні жаги й жаху… розумієте? Ми з Солем не могли стямитися з дива після тієї сцени в останньому акті.

— Чудово, чудово! — простогнав містер Фаллік. — Скажіть нам як ви досягаєте цього, Еляйн?

Ґрим сходив, рожевий і чорний, на ганчірку. В глибу кімнати тихенько поралась Міллі, розвішуючи одіж.

— А знаєте, хто допоміг мені в цій ролі? Джон Оґлторп. Дивно, як він розуміється на грі.

— Соромно, що він такий ледачий… — Еллен розпустила волосся й почала його скручувати обома руками. Спостерегла, як Гаррі Ґолдвейзер штовхнув ліктем містера Фалліка.

— Правда, гарна?

— А як іде «Червона троянда»?

— Ой, не питайте, Еляйн! Грали цілісінький тиждень, чи не самі для себе. Не розумію, чому вона не має успіху, адже розкішна річ… У Мей Мерріл гарненька постать. Страшенно химерна ця театральна справа.

Еллен увіткнула останню шпильку у мідяне своє волосся. — Мені теж хотілось би спробувати виступити в такій ролі, — мовила вона, звівши догори підборіддя.

— Не можна робити двох справ воднораз, юна, прекрасна леді. Ми саме почали висувати вас, як емоціональну акторку.

— Ненавиджу ці ролі! Вони наскрізь брехливі. Мені часом хочеться збігти з кону в залю й гукнути глядачам: Ідіть додому, ви, дурні! П’єса паскудна, гра брехлива, й ви мусили б розуміти це. У музичній комедії не можна бути щирою.

— Ну, не казав я вам, Солю, що вона розкішна! Просто розкішна!

— Я скористаюся з цих думок для своєї статті, що писатиму на тому тижні… Це можна чудово обробити.

— Ви ж не дозволите їй провалити п’єси?

— Ні, але напишу з цього цілу шпальту про прагнення видатних людей. Наприклад, голова Зододонту хоче стати пожежником, а ще там один доглядачем у зоологічному саду… Надзвичайно цікаві людські документи…

— Можете сказати їм, містере Фалліку, що, на мою думку, справжнє місце жінки у будинку для божевільних.

— Ха, ха, ха — зареготався Гаррі Ґолдвейзер, показуючи золоті зуби в куточках рота. — А я ж знаю, що ви танцюєте й співаєте краще за всіх, Еляйн.

— Хіба я не була в хорі за два роки до того, як одружилася з Оґлторпом?

— Ви десь мусили були почати це з колиски, — зауважив містер Фаллік, скидаючи на неї крадькома поглядом з-під сірих вій.

— Попрошу вас, джентлмени вийти на хвилинку, поки я переодягнуся. Після тієї останньої дії я зовсім мокра.

— Та нам однаково треба йти. А чи не можна заскочити до вашої ванної кімнати?

— Боюся, що ні, Гаррі. Вона зіпсована.

— Ну, то я зайду до Чарліної… Скажу Томпсонові, щоб прислав лютівника полагодити її… На добраніч, дитинко. Будьте хорошою.

— На добраніч, міс Оґлторп, — прорипів містер Фаллік, — і, якщо не можете бути хорошою, то будьте обачною.

Міллі зачинила двері за ними.

— Яка я рада! — вигукнула Еллен, потягаючися.

— Я страшенно перелякалася, голубонько. Ніколи не дозволяйте чоловікам приходити з вами до театру. Я бачила, що чимало видатних акторок звелося на нівець через отаке. Кажу вам це тому, що дуже люблю вас, міс Еляйн. Я вже стара й добре знаю театральні справи.

— Звичайно, звичайно, Міллі. Ви маєте рацію. А давайте подивимося, чи не можна його розбудити.

— Лишенько! Міллі! Гляньте!

Стен лежав, як вони й залишили його, у ванні, але тепер повнісенькій води. Поли його піджака та одна рука плавали зверх.

— Вилазь, Стене, ідіоте! Адже так можна на смерть застудитися! Ой, дурнику ж ти, дурнику!

Схопивши його за волосся, Еллен хитала його голову з боку на бік.

— Ой, боляче, — простогнав він крізь сон дитячим голосом.

— Вилазь, Стене! Ти весь мокрий!

Одкинувши голову, він розплющив очі.

— Оце так!

Тримаючися руками за край ванни, він підвівсь і стояв, похитуючись, а з нього текла вода, жовта від одягу й взуття. Зненацька, він вибух гучним реготом. Еллен, спершися на двері ванної, реготалась і собі, аж сльози текли їй з очей.

— На нього не можна гніватися, Міллі, тому то він такий розбещений. Ну що ми будемо робити?

— Щастя, що він не захлинувся… Дайте мені ваші папірці й записника, сер, я спробую висушити їх рушником, — мовила Міллі.

— Алеж як ти пройдеш повз швайцара в такому вигляді, навіть якщо ми й викрутимо тебе… Стене, тобі доведеться скинути свою одіж і одягнути мою. Тоді одягнеш моє непромокальне пальто, й ми прослизнемо якось до таксі й ти поїдеш додому… Як на вашу думку, Міллі?

Міллі підвела очі й похитала головою, викручуючи Стенового піджака. Вона поклала у купільнику розмоклі рештки записника, олівець, складаний ножичок, два згортки фільмів і флякон.

— Однаково, я хотів брати ванну — зауважив Стен.

— О, я можу побити тебе! Добре, що хоч витверезився!

— Тверезий, як пінґвін.

— То тобі доведеться одягнути моє вбрання.

— Я не можу одягати жіночого вбрання.

— Мусиш. У тебе немає, навіть, пальта, щоб приховати одіж. А якщо не хочеш, ми замкнемо тебе тут, у ванній.

— Гаразд, Єллі… Слово чести, мені шкода.

Викрутивши Стенів одяг над ванною, Міллі загорнула його в газети. Стен глянув на себе у свічадо.

— У мене просто непристойний вигляд у цій сукні. Жах!

— Нічого огиднішого я ще й не бачила… Ні, ні, у тебе гарний вигляд у моїй сукні… можливо, тільки, вона надто вузька… Але, коли ми проходитимемо повз старого Барні, повернешся обличчям до мене.

— Черевики зовсім розмокли.

— Нічого не вдієш. Добре, що хоч