Посмертні записки Браса Кубаса - Машаду де Ассіс

явищ. Як видається, не буде неймовірним припущення, що між фактами публічного та приватного життя існує певна взаємодія, регулярна або періодична. Наведу як приклад таке: щось подібне відбувається в час припливів та відпливів на Прайа Фламенгу[61] та й в інших не менш бурхливих місцях узбережжя. Коли хвиля накочується на берег, вона просувається на кілька кроків вглиб, проте потім ця ж хвиля відкочується в море — сила її може бути різною — і вона додається до нової хвилі, що накочується, а та так само відкотиться назад у море. Ось така собі картинка, тепер подивимося на її застосування.

Раніше я писав про те, що Лобу Невес, котрий був призначений губернатором провінції, відмовився від такого призначення через те, що наказ про його призначення був під номером 13; цей тяжкий вчинок мав свої негативні наслідки: чоловіка Віржилії звільнили з уряду. Таким чином випадковий факт несприйняття числа спричинив явище політичного вигнання. Лишається тепер тільки подивитися, як з часом який-небудь політичний акт визначає в приватному житті зупинку руху. Оскільки такий метод не зовсім підходить до нашої оповіді, все ж скажу, що Лобу Невес через чотири місяці після нашої зустрічі в театрі залагодив свою справу в уряді. Цей факт, читачу, слід мати на увазі, якщо ти хочеш зрозуміти тонкощі моїх думок.

Розділ CI. Далматинська революція

Саме Віржилія одного жовтневого дня десь між одинадцятою та полуднем повідомила мене про політичний поворот у діяльності свого чоловіка, Вона розповіла мені про зібрання, зустрічі, розмови, про якусь промову...

— Отже, тепер ти вже точно станеш баронесою, — перебив я її.

Вона скривила рота, похитала головою, проте цей жест байдужості був спростований іншими речами, які важко визначити точно, бо вони менш яскраві. Однак то був усе ж вираз задоволення та надії. Не знаю, чому саме, але мені здалося, що лист від імператора про призначення міг спонукати її до доброчесності, не самої по собі доброчесності, а як знак подяки чоловікові. Бо вона ж так любила аристократичний світ. Однією з найбільших прикростей в моєму житті була поява такого собі нікчеми з дипломатичної місії — скажімо, з Далмації. Це був граф Б. В., у якого Віржилія була закохана впродовж трьох місяців. Я не знаю, що могло статися зі мною, якби не вибухнула революція в Далмації, уряд було скинуто, а в посольствах замінили усіх своїх амбасадорів. Революція була кривавою, болісною, масштабною. У газетах писали, що пасажири з кораблів, які прибували з Європи, розповідали жахи про ріки крові, називали кількість загиблих, усі тремтіли від обурення і жалю до потерпілих... Я — ні, у душі я благословляв ту трагедію, котра ніби витягла камінчик з мого черевика. А крім того, Далмація така далека!

Розділ CII. Перепочинок

Утім, та ж сама людина, котра так раділа з приводу від’їзду іншого, трохи згодом вчинила... Ні, ні. Я не буду про це розповідати тут, нехай ця сторінка буде свого роду перепочинком для мого сорому. Ниций вчинок, негідний, якому немає ніякого виправдання... Повторюю, я не буду про це розповідати на цій сторінці.

Розділ CIII. Неуважність

— Ні, сеньйоре докторе, так не роблять, даруйте, але так не роблять.

Дона Пласіда мала рацію. Кабальєро в жодному разі не має приходити на годину пізніше туди, де на нього чекає дама. Я ввійшов, геть засапавшись. Віржилія вже пішла. Дона Пласіда мені розказала, що вона мене довго чекала, що була роздратована, що плакала, що присягалась, що не пробачить за таку зневагу, і ще, і ще… наша домогосподарка говорила зі сльозами на очах. Вона мене благала, щоб я не кидав беззахисну панночку, що це було б дуже несправедливо щодо жінки, яка заради мене пожертвувала усім. Тоді я їй пояснив, що тут є помилка... Хоча й її не було, то була просто неуважність. Якась фраза, якась розмова, історія, будь-що, одним словом — просто неуважність.

Бідолашна дона Пласіда! Вона насправді страшенно засмутилась. Вона ходила з кутка в куток, хитала головою, голосно зітхала, щомиті визирала за ґрати вікон. Бідолашна дона Пласіда! З якою майстерністю вона терпіла примхи нашого кохання, прилагоджувала одяг, втішала наше кохання! Скільки було в неї фантазії, щоб зробити години нашої зустрічі такими солодкими. Квіти, солодощі — гарні солодощі, як у колишні часи — і завжди усміхнена, завжди така привітна. Усмішок та привітності більшало з кожним днем, ніби вона хотіла втримати наші стосунки або ж повернути їм свіжість перших днів. Нічого не лишалося поза увагою нашої доброї господині, нічого, вона не гребувала навіть брехнею, бо вона передавала одному й другому всі наші зітхання та ойкання, яких вона насправді не бачила, нічого її не спиняло, навіть наклеп, бо одного разу вона дійшла до того, що приписала мені нове захоплення.

— Ти ж знаєш, що я не здатен покохати іншу жінку, — такою була моя відповідь, коли Віржилія сказала мені про таке. І лише такі мої слова, без усякого протесту та нарікань розвіяли наклеп дони Пласіди, котра потім навіть засумувала.

— Гаразд, — сказав я їй десь за чверть години. — Віржилія має визнати, що там не було жодної моєї провини... Може, ви зараз віднесете їй цього листа?

— Вона страшенно засмутилась, бідолашка! Послухайте, я не бажаю смерті нікому, проте, якщо ви, сеньйоре докторе, коли-небудь таки з нею одружитесь, тоді дійсно переконаєтесь, що вона просто янгол!

Я пригадую, що на тих словах повернув голову в інший бік і опустив очі додолу. Рекомендую такий засіб усім, хто не може знайти влучної спонтанної відповіді, або ж тим, хто не хоче зустрітися поглядом з іншим. У таких випадках деякі надають перевагу цитуванню октав з «Лузіади»[62], інші ж вдаються до насвистування мотивів з