Кілька років зими - Валентин Терлецький

про приблизний план дій на кілька місяців, про основні явочні квартири і місця зустрічей. Правда, відтоді, як означений громадянин був відсторонений від активних дій підпілля, ці точки, вочевидь, було ними змінено, і за названими адресами наші облави нікого не виявили. Та все ж таки завдяки цій інформації вдалося знешкодити чотири притони, де відбувалися масові демонстрації й читання казок. Крім цього, наш спеціальний агент, ім’я якого я не можу назвати в силу конфіденційності й секретності його завдання, кілька днів тому вийшов на слід головного керівника підпілля на прізвисько Рем. Більш того, йому майже вдалося схопити їхнього ватажка. У сутичці наш агент був легко поранений, проте, за його словами, цього Рема теж було поранено. І хоча йому вдалося в останній момент вислизнути з рук нашого агента, певний результат ми також маємо: нами встановлено одну з основних штаб-квартир підпілля на віллі в районі всім відомих Печер.

Після цих слів міністри вражено загули, а доповідач обвів колег переможним поглядом. Він витримав промовисту паузу і мовив далі:

— Наразі власника вілли встановлено і оголошено нами в розшук, а саму віллу опечатано, на всяк випадок там також влаштовано засідку. До речі, власником цієї доволі відомої своїми гучними вечірками вілли під назвою «Глибока нора» виявився колишній член уряду, генерал Максиміліан Бабич, відомий у Казкарському підпіллі під псевдо Максимус.

— Гаразд. Ми визнаємо, що ви досягли певних успіхів у нашій спільній боротьбі з цим потворним явищем. Але, пане міністре, ми очікували від вас набагато масштабніших результатів! При цьому ви нічого не сказали про справу Івана-Казкаря, ім’я якого вже сприймається в певних колах як геройське, а його особистість прирівнюють до визволителя від нашого гніту і поборника за відновлення казок! Що ви скажете на це?

— Пане головуючий! Щодо справи, так званого, Івана-Казкаря, то ми вже повідомляли вас про найсуворіші заходи безпеки, яких ми вжили на території всієї країни, а особливо в районі столиці…

— Дозвольте перебити колегу! — підняв руку пухкенький міністр із рожевими щоками й веснянками по всьому обличчю. — Я чув на власні вуха, що говорять про цього Івана в народі. Нібито він разом зі своїми друзями, яких пересічні люди також уже знають по іменах, вирушив у священний похід проти нашого режиму… тобто, вибачте, проти влади. Він нібито має на меті підірвати Безбарвний Екран і зруйнувати Зону Мороку, випустити з ув’язнення всіх засуджених письменників, повернути людям казки, а всіх вас… тобто, вибачте, всіх нас запроторити до в’язниці, чи ще гірше — віддати на поталу народу! Як ви могли взагалі допустити подібні чутки? Хто їх поширює? А чи, може, вони й справді мають під собою певний ґрунт? Скажіть нам, будьте такі ласкаві!

— Щодо всіх цих чуток і наклепів, я думаю, що це справа рук того ж підпілля. Напевно, вони мають якийсь власний план і поширюють подібні чутки навмисно. Я в курсі всього цього. Мушу відповісти вам на ваш закид, що ми вже проробляємо джерело цих побрехеньок, а також робимо все можливе, аби їхнє поширення припинилося. На нашу думку, це елементарна провокація підпілля, навмисне роздмухування неспокою серед людей. Із цього приводу я сам мав би кілька запитань до нашого міністра пропаганди. Наприклад, чому їхнє відомство не робить відповідних контрзаходів, не спростовує ці чутки у пресі, не проводить масовану агітацію серед населення з метою дискредитувати як самого Івана-Казкаря, так і все підпілля?

— Чому ж не проводить? — підвівся з місця високий і худий Міністр пропаганди із золотим пенсне на носі. — Ми вже зробили й запустили із учорашнього дня всіма центральними телеканалами півгодинний фільм про вигаданого героя Івана-Казкаря, який нібито поспішає на допомогу тим, хто скучив за казками. У фільмі повністю спростовується навіть саме існування такої реальної людини. Через усі електронні й друковані засоби масової інформації люди попереджаються про незаконність читання, перегляду, переповідання та поширення вигаданих історій про цього Івана. Скрізь по великих містах масово розклеєно листівки та плакати із зверненням до народу, в яких ми обіцяємо винагороду за будь-яку інформацію про нього чи його друзів, а також про тих, хто розповідає і поширює ці історії. Спільно з Міністерством освіти ми навіть запровадили спеціальні п’ятихвилинки у школах, на яких учителі радять дітям повідомляти відповідні служби чи своїх батьків про випадки поширення цих чуток. Окрім цього, всіма радіостанціями транслюються численні ролики, в яких повідомляється про шкідливість казок. Так що я б не радив вам перекладати вашу відповідальність на інших. Ми свою справу знаємо й ретельно її виконуємо.

— Гаразд. Я все зрозумів, — головуючий знову важко подивився на підлеглих. — Добре, коли кожен з нас виконує свою пряму роботу і не звалює провину на колег. Я закінчую нашу нараду і хочу, аби в протокол внесли наступні висновки: Міністерству пропаганди посилити заходи щодо дискредитування підпільного руху і особи Івана-Казкаря. Зробіть так, аби його взагалі не існувало. Ви розумієте, що я маю на увазі. Зітріть його з людської свідомості, викресліть назавжди із нашої реальності. Його ніколи не існувало і не існує — ось головне завдання для вас. Міністерству внутрішньої безпеки я доручаю посилити заходи з охорони наших секретних об’єктів. Ви, пане Міністре з боротьби із казкарством, і без мого нагадування знаєте всі ваші функції і завдання. Продовжуйте щодня доповідати про зроблену роботу. І пам’ятайте: казки повинні назавжди щезнути зі свідомості наших громадян, назавжди! Ви всі, включно зі мною, несете за це персональну відповідальність. Саме цього від нас вимагають Великі Керманичі. А ви знаєте, що вони і наша Республіка не пробачать непрофесійності і недбальства. Наша місія свята, пам’ятайте це! То ж ідіть і виконуйте свою роботу. Наступна нарада відбудеться за два дні.

* * *

До намету під’їхав великий запилений джип із брезентовим верхом та чотирма величезними фарами на спеціальних кріпленнях на даху. Машина загальмувала біля самого входу і здійняла жовтий стовп дрібної пустельної пилюки впереміш зі снігом. Дверцята відчинилися і на землю сплигнув Рем. У нього була перебинтована права рука,