По той бік мосту - Мері Лоусон

– Так, він класний, – відповів Ієн. – Він дуже хороший чоловік.

– О так, – мовив Джейк, киваючи. – Певна річ. Нікому язик не повернеться назвати Арта нехорошим. – Він скоса зиркнув на Ієна й додав: – І дружина в нього хороша, еге ж? – Ієн швидко глянув на нього, й Джейк засміявся. – Так я й думав.

Ієн відчув, як його обличчя запаленіло. Він запхнув руки в кишені, а тоді знову їх витягнув.

– Вона дуже приємна жінка, – сказав Ієн, і Джейк знову засміявся й поплескав його по спині.

– Не хвилюйся, я нікому не скажу. Змінімо тему. Ти син лікаря Крістоферсона. Не пригадую, щоб у нього були діти. Скільки тобі років? Сімнадцять? Вісімнадцять?

– Вісімнадцять.

– Значить, ти тоді вже народився. Я тут не бував – дай порахую – десь п’ятнадцять років.

– Ви поїхали вчитися в університеті? – запитав Ієн, прагнучи утримувати розмову у відносно безпечному річищі. На вигляд Джейкові було десь років тридцять п’ять – саме відповідного віку. Напевно, тоді для дітей із ферм було незвично вчитися в університеті, але, може, він здобув стипендію. Видно, що він розумний.

– Я це зважував, – відказав Джейк, – але передумав. Це було трохи… Ну, ти розумієш. – Ієн не розумів, але сказати про це здавалося неввічливим. – Крім того, на той час мій батько помер і тут усім керував Арт. З грошима в нього все було гаразд – йому допомогла війна, як то кажуть – але все одно мені здавалося неправильним просити його так на мене витрачатися.

Вони підійшли до воріт, він відступив і почекав, доки Ієн їх відчинить. Земля перетворилася на мокру суміш багна й коров’ячого гною, тож Джейк ступав обережно. Ієн же цим не переймався. Його чоботи вже були обліплені багнюкою, так що для них уже було однаково.

– Мені й без цього добре ведеться, – вів далі Джейк. – Формальну освіту в реальних умовах сильно не застосуєш. – Він користався маленькими острівцями трави як місцями для переходу. Шукаючи наступний, знайшов секунду глянути на Ієна. – От ти, здається, схильний до науки. Скоро в університет?

– Так, – сказав Ієн, трохи соромлячись своєї передбачуваності. – Восени.

– Що вчитимеш?

– Ще не знаю.

– Ну, це не має значення. Просто їдь звідси, ось що важливо. – Він махнув рукою на пейзаж, що їх оточував. – Геть зі Струана! Геть із Півночі! Геть із цих триклятих хащ!

Ієн усміхнувся до нього, і Джейк усміхнувся йому у відповідь.

– Ти розумієш, про що я?

– Абсолютно.

Біля доріжки був великий острів трави, і Джейк став на нього й витер черевики.

– Куди ти думаєш поїхати?

– Напевно, в Торонто. – Стільки питань! Джейк за три хвилини поставив йому більше питань, ніж Артур за три роки.

Джейк нахмурився.

– Хіба це не здається таким собі марнуванням часу? Ні?

– Гм, справді? Чому?

– Ну, це трохи… занадто обережно, правда? Торонто – це дрібниця. Чому б тобі не поїхати в якесь трохи цікавіше місце? Наприклад, Нью-Йорк? Лос-Анджелес? Чорт, та чого не поїхати в Китай? Там теж є університети. Побачиш світ!

Ієн здивовано глянув на нього, а Джейк засміявся.

– Що, примусив тебе замислитися, так? Проте я серйозно. Ти можеш поїхати куди завгодно, ти маєш мізки. Хапайся за цей шанс обома руками, хлопче, й тікай!

Вони вже підійшли до низу пагорба, й перед ними простягнулося десятиакрове поле. Артур був на дальньому його краї. Коні стояли, а він сидів навпочіпки поруч них біля сіялки й щось у ній лагодив. Напевно, забилася – за нею треба було приглядати.

– А ось і він сам! – сказав Джейк. – І досі має коней! Неймовірно!

Напевно, Артур щось почув, бо випростався і глянув у їхньому напрямку. Він завмер на хвилю чи дві, вочевидь, намагаючись збагнути, що то за незнайомець, а тоді, напевно, зрозумів – може, побачив кульгання – бо пішов через поле їм назустріч.

Джейк прискорився так сильно, як йому дозволила його ушкоджена нога, поспішаючи до брата. Ієн ішов за ним повільно, думаючи про те, що сказав Джейк. Це правда – він може поїхати куди завгодно. Раніше ніхто йому про це не казав. Учителі ставили такі обмежні питання й робили такі обмежні припущення. Вони казали: «Чим ти хочеш займатися?», під чим просто розуміли предмет, який ти хочеш вивчати, а коли їм відповіси, зазначали: «Ну, Садбері близько, там є хороший курс із цього предмета» або, якщо пощастить: «У Торонто добра репутація в цій галузі». У своїх думках вони ніколи не полишали своєї провінції5, не кажучи вже про країну. Поїхати кудись далі коштуватиме більше, але, напевно, не аж так багато. Може, потрібен був хтось іззовні, хто нагадав би йому, який цей світ великий.

Джейк та Артур ішли в його бік через поле, й Ієн усвідомив, що пропустив їхню зустріч. Йому хотілося побачити Артурову реакцію на те, що його брат отак з’явився нізвідки, але він забув подивитися. Вони йшли пліч-о-пліч, Джейк натхненно щось розказував, махаючи руками, зиркаючи скоса на Артура, водночас вибираючи, куди ступати серед мокрого поля. Поруч із Артуром він здавався дуже тонким, дуже вишуканим у своєму костюмі й міських туфлях. Вишуканішим за свого брата, вишуканішим в усьому.

Артур переважно мовчав, але в цьому не було нічого нового. А щодо того, чи порадував його Джейків приїзд, – сказати було неможливо.

*

Ієн із задоволенням пішов би з Пітом на риболовлю того вечора – від їхньої розмови після іспиту з математики він з ним не розмовляв і хотів усе залагодити. Але вони з Кеті знову почали зустрічатися, й він пообіцяв піти з нею на чізбургери в «Гарперз», щойно повернеться з ферми. Тож він вимився у ванній, перевдягнувся в чисті джинси й футболку й сів на велосипеда.

Кеті сиділа, схрестивши ноги, на ґанку батьківського будинку, чекаючи на нього. Її мама була в кухні – Ієн побачив її через вікно, помахав, і вона помахала йому у відповідь. За словами Кеті, її батьки схвалювали їхні стосунки, хоч він і ходив не в ту церкву, але Ієн підозрював, що це через те, ким був його батько. Якщо ти син лікаря, люди схильні ставитися до тебе приязніше.

– Чому ти так довго? – суворо запитала Кеті.

Вона була вбрана у блузку такого самого блідо-рожевого кольору, як її щоки. Щоразу, коли бачив її знову, Ієн пригадував, чому інші хлопці зі школи заздрили йому. Може, вона не аж так глибоко мислить, проте компенсує це іншим, як-от вродою й загальною поступливістю.