Українська література » Сучасна проза » Буллет-парк - Джон Чівер

Буллет-парк - Джон Чівер

Читаємо онлайн Буллет-парк - Джон Чівер
будь-яких ознак. Протягом усього життя Нейлз мав багато друзів. Більшість із них були його партнерами по іграх та розвагах — лижвах, риболовлі, картах чи випивці. Серед своїх друзів (а до них він зараховував тепер і Хеммера) Нейлз почував себе спокійно. У відчутті спокою не було й сліду ревнощів, сексуальності чи суму. Йому, щоправда, доводилось і в дитячі роки, й пізніше, вже дорослим, зустрічати людей, які і в дружбі виявляли ревнощі чи бажання бути володарем, але сам він міг щиро сказати, що з ним цього ніколи не траплялось. У клубах, до яких належав, інколи спостерігалось дитяче змагання за популярність, а може, й кохання, але Нейлз у цих змаганнях участі не брав. Справа була зовсім не в байдужості. Кататися з другом на лижвах у горах було для Нейлза справжнім блаженством. Він щиро радів, коли зустрічав колишнього друга, але не відчував суму, прощаючись із ним. Друзі йому зрідка навіть снилися, але він ніколи не думав про них. Коли йому траплялося розлучатися з друзями, він ніколи їм не писав, навіть ледве пам'ятав їх, але коли випадало зустрічався з ними, то щастя його було безмежне. Це була любов, позбавлена характерних ознак. Отож і тепер Нейлз був щасливий, попиваючи в лісі бурбон із Хеммером.

Хеммер не вбачав нічого неприродного в тому, що мав намір убити товариша по риболовлі. Дивлячись на свою жертву, він думав, що добре було б із звинувального акта викинути всі оті сльозливі мотиви, якими обплутують провину підсудного. Навіщо йому зневажати Нейлза тільки за те, що той з такою любов'ю витягує з кишені свою золоту запальничку? Бо наше суспільство — відверто капіталістичне, і хіба тільки дитина може дивуватися з того, що талісманом цього суспільства є золото. А хіба жінка, що мріє про норкову шубу (думав далі Хеммер), не має більше здорового глузду, ніж та, що мріє про царство небесне? Людське існування —, страшне й загадкове, і людину оточує хаос. Було б несправедливо, думав він, вважати релігійні погляди Нейлза прикиданням. Хоч вони, ті погляди, й неясні та сентиментальні, але ж церква Ісуса — єдина в Буллет-Парку. Так, Хеммер вибрав свою жертву за її достоїнства, а не за вади.

— То ваш син керував роз'їздом машин у Браунів? — спитав він.

— Так, — посміхнувшись, відповів Нейлз.— Цим він займається на всіх вечорах у наших знайомих. Він, між іншим, недавно дуже тяжко хворів.

— На що?

— На мононуклеоз.

— А хто ваш лікар?

— Ну, поки не посадили, то був Маллін, а тепер — старий Фейгарт. Але ні той, ні другий не вилікували Тоні. Це була дивна історія. Він хворів уже з місяць, як нам сказали про одного знахаря. Він зве себе свамі Рутуола і живе біля поховального бюро на Рівер-стріт. Якось він приїхав до нас увечері, і не знаю вже як, але вилікував Тоні.

— Це, мабуть, якийсь святий?

— Правду сказати, я не знаю. Я нічого про нього не знаю. Я навіть не знаю, як він лікував Тоні. Мені не можна було тоді заходити в кімнату. Але він поставив Тоні на ноги. Тоні зараз чудово себе почуває. Він грає в баскетбол і керує машинами, коли вони роз'їжджаються після вечірки з коктейлями. Треба буде йому нагадати, що в п'ятницю вечір у Левелленів. То, може, поїдемо вже додому?

Вони, кат і його жертва, пішли назад лісом, а за ними бігла стара Тессі. Нейлз поклав своє причандалля для риболовлі в багажник, а потім відчинив дверцята Тессі.

— Стрибай, Тессі,— наказав він.— Стрибай, дівчинко!

Тессі заскиглила, потім спробувала стрибнути на сидіння, але впала додолу.

— Бідне старе дівчатко,— сказав Нейлз і, незграбно підхопивши Тессі на руки так, що її лапи стирчали в усі боки, поклав її на заднє сидіння.

— Чому ви їй нічого не робите? — спитав Хеммер.

— Я зробив усе, чи майже все, що міг, — сказав Нейлз.— Кажуть, є якась сироватка на новокаїновій основі. Вона може продовжити вік собаці, але один укол коштує п'ятнадцять доларів, а їх треба робити щотижня.

— Я не це мав на увазі,— сказав Хеммер.

— А що ж?

— Чому ви її не підстрелите?

Гидка безсердечність його нового друга, жорстока пропозиція вбити улюблене довірливе звірятко викликала в Нейлза таку гостру лють, що він, здавалось, міг би навіть убити Хеммера.

Та вже промовчав, і вони поїхали назад у Буллет-Парк.

XVII

Чи ви ніколи нікого не вбивали? Чи переживали урочисте відчуття своєї правоти як убивці? Це люди з підвищеним почуттям обов'язку, громадяни якоїсь зловісної, прикордонної держави. Вони знають дюжину державних гімнів, їхні паспорти переповнені виїзними візами, але на любов і лояльність до своєї батьківщини вони здатні тільки після того, як порушать закон. Чи гуляли ви коли-небудь літнього ранку, знаючи, що саме сьогодні когось уб'єте? Ні з чим не можна порівняти чарівність цього ранку. Зірвіть листок і спробуйте знайти в ньому якусь ваду — не знайдете! Тінь від кожної травинки — і та прекрасна. Хеммер підстригає газон. Як чудово він грає свою роль! Містер Хеммер підстригає газон. Містер Хеммер повинен бути чудовою людиною!

Марієтта поїхала на уїк-енд до Бленвіля. Хеммер був зайнятий газоном до півдня, після чого випив склянку віскі й поїхав у торговий центр, де у відділі самоохорони купив банку сльозоточивого газу й важкий поліцейський кийок. Все було готове, все, крім бензину. Він струснув каністру, з якої вранці заправляв косарку, переконався, що вона порожня, налив і сів на терасі. О третій годині по вулиці проїхав листоноша своєю машиною, зупиняючись перед кожною поштовою скринькою. Хеммеру нічого не надійшло по пошті, але з усіх сусідніх будинків хтось та виходив — куховарка, теща чи сам господар, що через хворобу не поїхав на роботу. В їхніх збуджених рухах було щось таємне, дуже інтимне і навіть трохи еротичне, наче вони не поштову скриньку відчиняють, а розстібають гудзика на штанях. Їхні руки нишпорять по скриньці, наче тільки оті рахунки, любовні листи, чеки та запрошення єднають їх з бурхливим навколишнім світом. Тоді повертаються додому. На небі ні хмаринки. Десь на гілках дерев співають пташки, і Хеммеру вчувається в їхньому співі то список запрошень, то назви юридичних корпорацій: Тік-нор, Ке-бот, Ю-інг, Тріл-лі, Сво-ун... Він зайшов до буфету й посміхнувся, побачивши пляшки. Заходив тричі і тільки за четвертим разом налив собі склянку джину

Відгуки про книгу Буллет-парк - Джон Чівер (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: