Повість про Ґендзі. Книга 2 - Мурасакі Сікібу
Вона була вельми гарною, а своїм високим становищем та повагою столичної знаті завдячувала дбайливому вихованню, яке дав їй батько, заможний принц Сікібукьо. Але, як на біду, вже кілька років її невідступно переслідував злий дух, і часто, знепритомнівши, вона втрачала людську подобу, внаслідок чого між нею та чоловіком настало відчуження. Проте й досі Хіґекуро не переставав вважати її своєю головною дружиною, і тільки тепер, коли несподівано його серцем заволоділа ні з ким не зрівнянної краси дочка міністра Двору, а людська підозра про її сумнівні стосунки з Великим міністром розвіялася, він, природно, повністю дав волю своїм почуттям.
Почувши про зятя, принц Сікібукьо сказав: «Якщо тепер він перевезе до себе цю молоду, блискучу особу, а моїй дочці доведеться тулитися в якомусь жалюгідному кутку, то з неї люди глузуватимуть! Ні, поки я живий, я не дозволю моїй дочці слухняно потурати його примхам!» Велівши підмести й навести лад у Східному флігелі свого дому, він збирався негайно перевезти дочку до себе, але вона вагалася. Хоча для неї цей дім і був рідним, вона не могла повернутися туди і відкрито визнати, що чоловік остаточно її покинув. Від тяжких думок її розум потьмарився, і вона надовго злягла. Від народження дружина Хіґекуро була лагідної, сумирної вдачі, простодушна, як мала дитина, однак часті напади безумства відвертали від неї людей. Вона жила серед неймовірного безладу, одягалася недбало, часом просто неохайно й мала похмурий та відлюдькуватий вигляд. А тому в очах Хіґекуро вона ніяк не могла змагатися з Тамакадзурою, блискучою, немов відшліфована перлина. Однак раптово забути про давню любов до головної дружини Хіґекуро не міг, і в глибині душі досі глибоко жалів її.
«Навіть подружжя, — сказав він, — яке недавно одружилося, знає, якщо воно з благородного роду, що має виявляти взаємну терпимість заради спільного добра. Зважаючи на вашу хворобу, я не можу сказати вам усього, що хотів би. Але подумайте, хіба нас не пов’язує давня обітниця? Якщо, незважаючи на вашу хворобу, яка робить вас настільки несхожою на решту жінок, я завжди про вас турбувався і зносив ваші примхи, то невже ви справді вирішили, що не можете більше терпіти, й збираєтеся мене покинути? Я не раз казав вам, що ніколи вас не залишу, бо в нас є діти, але ви, втративши здоровий глузд, не перестаєте мені дорікати. Звичайно, важко вимагати від вас іншого, поки ви не переконаєтеся в моїх добрих намірах, а тому довіртеся мені й ще трохи потерпіть. А хіба ваш батько не легковажить, коли, наслухавшись людських чуток і розсердившись на мене, заявляє, що забере вас до себе? Щоправда, не знаю тільки, чи справді він цього хоче чи просто вирішив налякати мене?» І Хіґекуро засміявся, образивши свою головну дружину, але вона, приховуючи своє невдоволення, тільки гірко заплакала. Це було тим паче дивно, що навіть Моку, Тюдзьо та інші служниці Хіґекуро останнім часом відкрито не схвалювали його поведінки.
«Ви соромите мене за те, що я дурна та несповна розуму, — сказала господиня Північних покоїв Хіґекуро. — Що ж, може, ви й маєте рацію. Але мені було б дуже прикро, якби батько дізнався, що ви вплутуєте і його сюди. Я б не хотіла, щоб батька зневажали за те, що виростив нещасливу дочку. Сама ж я настільки звикла до вашого лихослів’я про мого батька, що тепер не звертатиму на це жодної уваги».
Жінка повернулася до нього спиною, і його серце болісно защеміло. Зроду невисокого зросту, вона, виснажена останнім часом тривалою хворобою, ще більше схудла, її колись довге й густе волосся порідшало, немов його хтось висмикав, а оскільки вона нечасто його розчісувала, то воно, намокле від сліз, затверділо й справляло жалюгідне враження. Хоча вона ніколи не була красунею, але завдяки своїй схожості з принцом здавалася досить вродливою і тільки останнім часом, зовсім переставши дбати про свою зовнішність, утратила привабливість.
«Хіба я коли-небудь зневажливо згадував вашого батька? Що за безглуздя?! Я вас прошу: не звинувачуйте мене в такому наклепі, — заспокоював її Хіґекуро. — Вся річ у тому, що в садибі Великого міністра я почуваюся досить ніяково. Настільки грубій людині, як я, незручно з’являтися в розкішних палатах, і я мимоволі привертаю до себе увагу, яка мене бентежить. Тому заради власного спокою я і вирішив перевезти цю молоду особу[216] сюди. Безперечно, ви знаєте, який надзвичайний вплив має у світі Великий міністр. Тому я не хотів би, щоб в його пишній садибі на Шостій лінії до людей дійшла чутка про нашу з вами непривабливу суперечку, яка, на жаль, підірве вашу репутацію. Але я сподіваюся, що ви поставитеся до згаданої особи спокійно й дружелюбно. Звичайно, я не перестану опікуватися вами, навіть якщо ви переїдете до батька. У всякому разі нас усе ще пов’язує багато чого, що не дозволяє нам віддалитися одне від одного. Але мені було б дуже прикро, якби люди почали злословити і глузувати з вас, а тим самим завдавати й мені шкоди. Тож чи не краще нам і далі жити в мирі та злагоді, допомагати одне одному, зберігаючи вірність колишнім обітницям?» — заспокоював він її, а жінка відповіла: «Я мовчу про ваше безсердечне ставлення до мене. Але мені так боляче за батька, який досі вболівав за мене через мою незвичну хворобу, а тепер страждатиме від людського глузування, що я, мабуть, не посмію показатися йому на очі. Я знаю, що головна дружина Великого міністра[217] мені не чужа, хоча і виростала далеко від мого батька. А він ображений на неї тому, що вона потім взяла на себе обов’язки матері згаданої раніше молодої особи і тим самим завдала немало біди нашій родині. Але мені до цього байдуже. Я просто буду спостерігати за тим, що ви робитимете».
«Розумні слова, — зауважив Хіґекуро. — Але боюся, що ви накоїте чимало клопоту, якщо ваш розум знову затьмариться. До речі, дружина Великого міністра цією молодою особою не опікується. Нею переймається сам міністр, як єдиною улюбленою дочкою, набагато нижчого становища, ніж його дружина, яка, до речі, не вважає себе її матір’ю. І я не хотів би, щоб про це дізнався Великий міністр».
Їхня розмова тривала цілісінький день. А коли звечоріло, Хіґекуро вкрай занепокоївся і тільки думав про те, як би швидше опинитися в садибі на Шостій лінії, але, як на біду, небо потемніло й пішов густий сніг. Звичайно, якби дружина була в поганому настрої і дошкуляла йому підозрами, він скористався б цим приводом і, гнівно відповівши, пішов би, але її сьогоднішня незворушна покірність мимоволі викликала співчуття, і Хіґекуро розгубився, не знаючи, як краще вчинити. Підійшовши до галереї, він зупинився, в нерішучості
