П'ять четвертинок апельсина - Джоан Харріс

Це вперше на моїй пам’яті вона поскаржилася. Я знову відчула потяг підійти до неї, відчути її тепло, але це було неможливо. Ми не звикли до такого, бо заледве торкались одне одного. Сама думка про це здавалась непристойною.

Я безжально пробурмотіла щось про те, що вже бачила цей фільм.

Вона не одразу прибрала заплямовані кров’ю руки.

Але її лице знову стало суворим, а я відчула раптовий приплив енергії. Нарешті в нашій довгій гіркій грі мені вдалося заробити призове очко.

– Звичайно, – байдуже зронила вона.

Більше ми про похід у кіно не говорили, і коли в четвер я потаскалась із Кассі та Ренетт до Анже, щоб подивитися той самий фільм, яким знехтувала раніше, вона не сказала нічого. Вочевидь, вона вже забула про це.

14

Того місяця наша деспотична непередбачувана мати викидала нові коники. Одного дня вона могла бути веселою, мугикати пісні в саду, спостерігаючи за останнім етапом збору врожаю, а наступного мало не відтинала нам голови, якщо ми насмілювалися бодай наблизитись до неї. А ще на нас посипалися неочікувані подарунки – грудочки цукру, дорогоцінна плитка шоколаду, блузка для Ренетт, викроєна зі згаданого парашутного шовку мадам Петі та розшита крихітними перлинками. Схоже, її вона теж шила таємно, як і сукню з червоним корсетом, адже я не бачила, щоб вона кроїла тканину чи влаштовувала хоча б одну примірку. Але блузка була прегарна. Як завжди, подарунки вона вручала мовчки, зависала незручна гнітюча тиша, і будь-які слова вдячності чи захоплення здавалися недоречними.

У свій альбом вона записала:

Вона така гарненька. Уже майже доросла жінка з батьковими очима. Якби він не помер, я б ревнувала. Мабуть, Буаз, маючи моє жабеняче личко, це відчуває. Спробую і її якось потішити. Ще не надто пізно.

Якби ж вона хоч щось сказала, а не лише писала цим дрібним нерозбірливим почерком. Як правило, ці незначні вияви щедрості ще більше роз’ятрювали мене, і я намагалася знову дістати її, як тоді, на кухні.

Я не виправдовуюсь. Я справді хотіла завдати їй болю. Правдива стара істина – діти жорстокі. Якщо вони ріжуть, то до самої кістки, не приховуючи своєї мети, а ми були малими дикунами, що стають безжальними, коли відчувають слабкість. Та мить потягу до мене стала для неї фатальною, вона й сама відчувала це, але було надто пізно. Я побачила її слабкість, і з того моменту була невблаганна. Усередині мене самотність гарчала від голоду, викриваючи все темніші глибини мого серця. І якщо й були часи, коли я теж її любила, любила з болісним, нужденним відчаєм, ці спогади перекривалися думками про її відсутність, її нехтування, її байдужість. Логіка в мене була навдивовижу безглузда. Я примушу її пожалкувати, говорила я собі. Я примушу її мене зненавидіти.

Мені часто снилася Жаннет Ґодін на білому надгробку з янголом і букетом білих лілей у вазі біля при голов’я. Кохана донечка. Інколи я прокидалась у сльозах, і щелепа боліла так, ніби я щось жувала багато годин. А іншим разом просиналася спантеличена, цілковито впевнена, що помираю. Водяна змія все ж вжалила мене, одуріло повторювала я собі. Попри всі мої запобіжні заходи. Вона вжалила мене, але замість швидкої смерті – білі квіти, мармур, сльози – я поволі перетворюватимусь на свою матір. Напівсонна, я скиглила, обхопивши голову руками.

Іноді я використовувала апельсиновий жмуток, навмисне бажаючи завдати шкоди, це була моя таємна помста за ті сни. Я чула, як вона крокує своєю спальнею, говорячи час від часу сама до себе. Флакончик із морфієм був майже порожній. Якось вона запустила чимось важким у стіну, і та захиталась, а пізніше ми побачили уламки годинника її матері на смітнику – купол розтрощений, а циферблат тріснутий посередині. Мені не було його шкода. Якби мені вистачило сміливості, я б учинила так само.

Того вересня тільки дві речі допомогли мені зберегти здоровий глузд. По-перше, моє полювання на щуку. Скориставшись Томасовою порадою щодо живця, я вже піймала декількох – їхні трупи вишикувались на Стоячих Каменюках, і над ними мерехтіли юрбища мух. І хоч Стара Мама залишалась невловимою, я відчувала, що підбираюсь до неї все ближче. Я фантазувала, що вона спостерігає за кожною щукою, яка попадається на мою наживку, від цього її лють зростає, зростає її безрозсудність. Жадоба помсти колись змусить її заявити про себе, вірила я. Вона не може постійно не помічати нападів на своїх. Якою б терплячою, якою б збайдужілою вона не була, обов’язково настане той момент, коли її вже буде не спинити. Вона вийде на поверхню, вона битиметься, і я спіймаю її. Я була непохитна й зривала злість на трупах своїх жертв, винахідливо знущаючись із них та використовуючи останки як приманку для засідок.

Утіху мені приносив також Томас. Ми продовжували бачитися щотижня, якщо йому вдавалося приходити у четвер, свій вихідний. Він приїздив на мотоциклі (ховав його разом зі своєю уніформою у кущах за Спостережним Пунктом). Дивно, ми так звикли до його візитів, що самої лише його присутності нам було досить, але кожен з нас це приховував. Поруч із ним ми мінялись: Кассі ставав відчайдушним і випендрювався з безглуздою бравадою – дивись, як я можу переплисти Луару в найстрімкішому місці; дивись, як я можу поцупити стільник просто з-під носа в диких бджіл. Ренетт перетворювалась на сором’язливе кошеня, витріщала на нього темні очі й надувала гарненькі нафарбовані губи. Мені вихиляси Ренетт були огидні. Оскільки я знала, що не можу змагатися з сестрою, я намагалась перевершити Кассі в усьому, що б він не робив. Я перепливала річку в глибших і небезпечніших місцях. Я пірнала на довший час. Я гойдалась на найвищих гілках Спостережного Пункту, а коли Кассі насмілився зробити те саме, я, знаючи про його таємний страх висоти, почала гойдатися згори вниз, при цьому реготала й верещала, мов мавпа. З відчикриженим волоссям я мала більш хлоп’ячий вигляд, ніж будь-який парубок, а Кассі вже почав виявляти ту м’якість, якій повністю піддався в середньому віці. Я була жорсткішою та сильнішою за нього. Я ще не розуміла небезпеки так, як він, і тому радо ризикувала життям, тільки щоб украсти лаври в старшого брата. Саме я вигадала кореневу гру, яка стала однією з наших улюблених; я вправлялася годинами, тож майже завжди перемагала.

Правила гри були прості. Уздовж берегів Луари, що обміліла з