Вовк-тотем - Цзян Жун
Сказавши це, Бао Шуньґуй віддав жердину Батові й звернувся до Улзія:
— Я все дивуюся, які характерні тут у вас вовки — ще розумніші за людей! Стиль боротьби цієї зграї дуже чітко видно, і мета їхня очевидна — за будь-яку ціну загнати табун у болото. Ось подивіться… — тут він почав рахувати, відгинаючи пальці: — Вовки розуміються на погоді, на рельєфі, знають, як вибрати час, добре знають і себе й противника, тямлять у тактиці й стратегії, їм відомо, що таке ближній бій, нічний бій, партизанський бій, маневрена війна, несподіваний напад, напад із засідки, блискавична війна. Вони знають, як сконцентрувати найкращі сили, щоб вести війну на повне винищення. А ще можуть сплановано, цілеспрямовано й послідовно реалізовувати план операції зі знищення табуна коней! Про цей випадок можна записати у військових підручниках! Ось ми з тобою вдвох — вихідці з військових, я думав, що крім позиційної війни й окопного бою вовки більш нічого не вміють, однак виявляється, що їм відомі всі способи ведення бою, тактики й стратегії нашої 8-ї армії і партизанів! Ніколи б не подумав, що степові вовки такі тямущі! Раніше я взагалі вважав, що вовки діють навмання і тільки й уміють, що красти курей та давити собак, і здатні хіба що покусати кількох баранів.
Улзій на це відповів:
— Знаєте, з тих пір як я перекваліфікувався й потрапив працювати на це пасовище, мене не полишає відчуття, що я все ще на полі бою: воюємо з вовками чотири сезони на рік, з рушницею ні дня не розлучаємося, і я напрактикувався стріляти ще влучніше, ніж було в армії. Так і є: вовки розуміються на мистецтві ведення бою, принаймні можуть бездоганно виконати всі ключові частини бойової операції. Однак, маючи справу з вовками вже більше десятка років, я й багато чого в них навчився. Якби зараз мене послали знищувати заколотників, я б виконував завдання значно справніше.
Чень Чжень дедалі більше зацікавлювався розмовою, тож поспішив запитати:
— Тоді виходить, що мистецтва ведення бою люди навчилися у вовків?
Очі в Улзія заблищали, і він, позираючи на Ченя, сказав:
— Точно! І причому чимало-таки бойових прийомів люди позичили саме у вовків. У давнину степові народи, воюючи з хліборобами, що по той бік муру, використовували прийоми ведення бою, яких навчилися у вовків. А ханьці не тільки запозичили в кочовиків короткі куртки й штани для верхової їзди, але й узагалі мистецтво їздити верхи й стріляти з лука — про це, до речі, й у ваших книжках написано, але й перейняли в степовиків багато «вовчих» прийомів ведення бою. Коли я підвищував свою кваліфікацію скотаря в Хух-Хото, я прочитав чимало військових книжок і вважаю, що «Мистецтво війни» Сунь-цзи мало чим відрізняється від мистецтва війни Вовка-цзи. Ось наприклад: «війна — це шлях обману», «знай противника і знай себе», «на війні найголовніше — швидкість», «виступай, коли противник не очікує», «нападай, коли противник не готовий»[36] тощо. Але будь-який вовк зробить усе це граючись.
— Однак у китайських військових книгах жодним словом не згадано ні про степовиків, ні про степових вовків, — зауважив Чень Чжень. — Це — несправедливо.
— Біда монголів полягає в тому, що вони культурно відсталі, і, крім хіба що «Містичної історії Монголії», про них немає більше впливових книжок, — сказав Улзій.
— Очевидно, в степу важливіше займатися скотарством і вивчати вовків, інакше справді буде велика біда, — сказав Бао Шуньґуй до Улзія. — Однак час спливає, тож ходімо вдвох подивимось на того мертвого вовка. Я повинен його теж сфотографувати.
Коли обидва начальники пішли, Чень Чжень залишився отетеріло стояти, спираючись на лопату. Цей похід на місце подій і обстеження місцевості тільки посилили його зачарованість степовиками й військовими справами Чингісхана. Чому він та його нащадки змогли лише із трохи більше ніж стотисячною кіннотою змести всю Азію і Європу? Знищили кількасоттисячну потужну кінноту Західної Ся,[37] мільйонну армію Великої Цзінь[38] і більше ніж мільйонну армію Південної Сун[39] — з її флотом, піхотою й кіннотою! А ще й спільні сили Руси та половців і римлян з тевтонами на додачу. Захопили Середню Азію, Угорщину, Польщу, всю Росію, розгромили Персію, Іран, Китай, Індію й інші потужні цивілізації. І змусили імператора Східної Римської імперії вдатися до практикованої багатьма китайськими династіями політики «родичання» — віддати онукові Чингісхана принцесу Марію. Насправді це монголи утворили найбільшу в історії людства імперію. Однак як же ж так вийшло, що цей нечисельний кочовий народ, який спочатку був таким відсталим, що не мав ані своєї писемності, ані навіть залізних стріл, а користувався кістяними, раптом продемонстрував такі грандіозні військові здібності й військову мудрість? Це — якась давня й незбагненна таємниця світової історії! При цьому дивовижні військові успіхи як самого Чингіза, так і його нащадків були досягнуті не кількістю чи силою, а навпаки — вони малою кількістю перемагали велике і здобували перемоги мудрістю. Чи не вовчою мудрістю й кінською швидкістю? Вовчим характером і якостями? І потужним національним духом, вигодуваним і піднесеним за допомогою вовчого тотема?
Дворічний досвід спілкування з вовками й зібрані оповідання про них, а також зразкові «військові операції» щодо знищення коней та дзеренів,
