Вовк-тотем - Цзян Жун
— Степові вовки — надзвичайні істоти. Я все життя мав із ними справу, але все одно не можу їх перевершити. От, наприклад, про цю біду з табуном — я й гадки не мав, що вона трапиться. Вовки завжди з'являються там, де ти їх зовсім не очікуєш, і в такий час, коли ти їх зовсім не очікуєш, та ще й приходять цілою бандою… От і скажи, чи могли б вони бути такими сильними без допомоги Тенґера?
Вершники, які їхали попереду, зупинилися, кілька людей спішилися й почали відкопувати сніг. Чень Чжень слідом за Біліґом погнав туди свого коня. Зупинка сталася через те, що люди знову виявили кінські трупи, однак тепер вони були розсіяні вервечками по чотири-п’ять тіл. Хтось із людей проїхав трохи далі й раптом закричав:
— Швидше сюди! Тут є мертвий вовк!
Чень Чжень вирішив, що це й має бути місце, де вовки-самогубці кинулися розривати коням животи, як розповідав Бат. Тут був той поворотний пункт у ході гонитви, який визначив подальшу долю табуна. Тут серце Ченя раптом ніби підскочило й шалено закалатало.
Однак Бао Шуньґуй, сидячи верхи на коні, почав розмахувати батогом над головою й кричати:
— Не бігайте! Усі йдіть сюди. Спочатку відкопаємо коней, а вже потім візьмемося за вовків. Оцих двох коней буде достатньо. Усі повинні дотримувати дисципліни. Кожен трофей має бути зданий державі. А хто буде порушувати дисципліну, того відправимо на перевиховання!
Люди швидко зібралися біля двох коней і почали відкопувати сніг.
Рештки двох коней поступово з’являлися над поверхнею. Кишки, шлунки і решта внутрішніх органів обох коней були відірвані від тіл їхніми ж копитами і, розплющені або розчавлені, тяглися за ними на кілька метрів. Вовки, які досхочу награлися й навбивалися в озері, задовольнивши свою жадобу помсти, вочевидь, уже не цікавилися цими кіньми після того, тож і не займали їхніх тіл. Однак Чень Чжень, відкопуючи сніг, міркував над тим, що смерть цих коней, яким вовки розірвали животи, була набагато трагічнішою, ніж тих, що загинули в болоті, і набагато жахливішою, а біль і жах, які застигли в очах цих мертвих коней, були значно очевиднішими, ніж у тих, що він бачив у болоті.
Бао Шуньґуй аж розсердився, дивлячись на цю картину:
— Ця зграя й справді була такою ж жорстокою, як японські «дияволи». І як вони додумались, що варто тільки відірвати шматок шкіри від живота коня, як той вительбушить сам себе і сам себе розчавить! Це — аж занадто жорстоко! Ці вовки, напевне-таки, мають дух японських самураїв, які наважуються на самогубство. Монгольські вовки страшні… Але я знищу їх усіх дощенту!
Чень Чжень тут не втримався, щоб не встрянути в розмову:
— Однак не можна тільки японським самураям приписувати відвагу йти на смерть. Дун Цуньжуй,[33] Хуан Цзіґуан,[34] Ян Ґеньси[35] теж наважилися віддати життя, щоб померти разом з ворогами. Але ж ми не називаємо їх самураями? Якщо в нації немає людей, які б наважилися померти, але не схилитися, віддати своє життя за те, щоб забрати його у ворога, то таку націю легко підкорять інші й вона стане рабом. Що стосується вовчої відваги на самогубство, то слід дивитися, хто їй вчиться: якщо потім її використовують на добро, тоді це — герої, а якщо на зло — тоді це фашисти й самураї. Однак якщо не будеш готовий умерти, але не схилитися перед ворогом, тоді ніколи не переможеш фашистів і самураїв.
Бао Шуньґуй помовчав трохи, потім швидко видихнув:
— Це дійсно так.
Улзій, обличчя якого було похмурим і серйозним, сказав до Бао Шуньґуя:
— Ця атака була жорстокою. Чи ж могли Бат і табун протистояти їй? Батові було непросто відбиватися від зграї на шляху з північного пасовища аж сюди. І те, що він лишився живий, вважайте, це — подарунок Тенґера. Нехай слідча група «зверху» прийде подивитися на це. Я переконаний, що вони зроблять правильні висновки.
Бао Шуньґуй кивнув, потім уперше примирливо спитав Бата:
— Ти тоді не боявся, що вовки загризуть твого коня?
Бат щиро сказав:
— Я тоді так хвилювався, що ні про що більше не думав, адже якби ще трохи — і ми обминули б болото. Якби ще трохи…
— А на тебе вовки не кидалися? — продовжував питати Бао.
Бат вийняв свою оббиту залізними обручами жердину, протягнув її Бао Шуньґую й сказав:
— Ось цією жердиною я вибив одному вовкові чотири ікла, а іншому — збив ніс. Інакше вони б і мене розірвали. Однак у Саацерена й інших чабанів такої штуки не було, і вони не могли захищатися, тож не можна їх вважати дезертирами.
— Гарна штука! — сказав Бао Шуньґуй, узявши палицю і зважуючи її в руці, — але ж і ти — не промах, якщо поцілив нею в ікла. Гаразд! Чим жорстокіше до вовків, тим — краще. Бате, в тебе що сміливість, що техніка — неперевершені!
