Я віддав би життя за тебе (збірка) - Френсіс Скотт Фіцджеральд

— Стараєтеся допомагати людям, а лякаєтеся мертвого кролика. Ви…

Тим часом Морока, з усією своєю щезлою красою, встигла оговтатися, вивернутися й стати лицем в лице з Крейґом.

— Пробачте мені, докторе, — схлипнула вона. — Але я годувала кроликів, коли була ще дівчинкою, і ось цей маленький трусик… розпанаханий…

І тоді він мовив це слово[122] — важке слово. Воно не ставило під сумнів, що ці дівчата жіночого роду, натомість заперечувало, що вони належать до виду «гомо сапієнс», і стверджувало, що ходять вони не на двох, а на чотирьох. У мить, коли Білл почув відлуння цього слова, відчинилися двері й увійшла старша медсестра.

З першим поглядом на неї куди й випарувалася Біллова злість.

— Доброго ранку, місіс Колдвелл.

— Доброго ранку, докторе.

На обличчі місіс Колдвелл було видно, що вона, почувши сказане, шокована й здивована.

— Усіх стажисток попрошу вийти звідси, — сказав він. — Почекайте на терасі, лекцію відкладено на кілька хвилин.

Якусь мить тривало замішання, коли дівчата були ладні просити вибачення, не знаючи, до кого звернутися. Втямили, що сталося щось епохальне, якщо вже лікар їх вилаяв, але не знали, як поставитися до такої поведінки й передбачити її наслідки.

— Ну й ну, докторе Крейґ! — сказала місіс Колдвелл, підійшовши до нього впритул, майже як Морока в коридорі. — Оце так! Чи то, докторе, мене підводять вуха, чи то я справді почула, що ви назвали дівчат…

Старша медсестра затнулася на слові. Очевидно, розігрувала з себе бозна-що, і це знову розсердило Білла. Зухвалою відповіддю він поставив під ризик свою кар’єру.

— Будьте певні, що ви справді почули.

— Цих невинних дівчаток… і ви таке кажете перед ними. Я знаю, в чому полягає мій обов’язок!

— То йдіть і виконуйте його.

— Звичайно ж, виконаю, докторе Крейґ. Нині я вважаю за потрібне обійтися без лекції.

Білл сидів у спорожнілій аудиторії й знову снував думки. Мабуть-таки, не варто бути медиком. Нема сенсу просити пробачення, якось залагоджувати інцидент. Все одно потурять із роботи. Цілком певно. Годилося б попрощатися з містером Полком Джонстоном та Гаррісом. Треба спробувати відрадити їх від того, щоб із роботи потурили ще й Мороку.

…Ось тут розмірковування припинилися. Білл просто стояв і дивився у вікно, час від часу неуважно торкаючись кролика. Гаразд, що батько вже небіжчик… Він був лікар.

II

Півгодини по тому Білл сидів за столом навпроти завідувача лікарні.

— То що ж насправді сталося, докторе Крейґ?

— Я зірвався й вилаяв стажисток.

Доктор Гаскелл звівся, походив трохи по кімнаті й знову сів на стілець. Цей справедливий чоловік завжди подобався Біллові.

— Звільніть мене з роботи, сер, — сказав інтерн. — Знаю, що я заслужив на таке.

— Гаразд. Звільню вас. Я радий, що ви ось так дивитеся на цю справу. Я знав вашого батька…

— Ой, не треба про це, будь ласка. Ви ж не покараєте когось іншого, правда?

— Природна річ. Місіс Колдвелл порозпитувала та порозслідувала, і міс Розаліна муситиме звільнитися. Але це вас не виправдовує.

— Вже тепер вона така сама вправна, як будь-яка дипломована медсестра в лікарні.

— Так, — сухо відповів доктор Гаскелл. — Дуже шкода, що так складається.

— І ще я хотів би сказати вам щось про Джонстона.

— Хто це? Причому тут він? У якому він відділенні? Це санітар?

— Ні, пацієнт.

— Ага, йдеться про містера Полка Джонстона, гіпертоніка. Кажете до речі. А що з ним?

— Я хотів би розповісти вам про нього.

— Ми вже знаємо про шкарпетки, які цей пацієнт нізащо не стягне з себе, — знову вставши, відповів доктор Гаскелл. — Знаємо також, що він багатий, як Крез, і його люди тримають під контролем якусь американську лікарню. Він і його брат мешкають у Шанхаї чи Кантоні. Що ви ще можете додати?

— Тільки одне. Я знаю, що він дуже наляканий і через те може ухилятися від операції. Щось мені підказує: якщо ми її не зробимо, то він недовго протримається на цьому світі…

Відчинилися двері, й Білл перервав свою мову. Увійшла секретарка.

— Докторе Гаскелл, тут місіс Колдвелл привела з собою медсестру. Не можу згадати її імені… Гарненька така, прозвали її Морокою.

— Зараз мені не до них. Зрештою, я гадаю, що місіс Колдвелл подбає про все сама.

— Сер, впустіть їх, будь ласка, — несподівано попрохав Білл.

— Я не розумію навіщо.

— Будь ласка, сер, — повторив Білл.

Секретарка дивилася то на молодече й відчайдушне обличчя, то на старече й авторитетне.

— Та вже впустіть їх.

— Дякую, — сказав Білл.

Місіс Колдвелл і Морока були бліді. Весь чарівний рум’янець зійшов з обличчя Мороки, й воно набрало такої барви, як хутро кролика, що спричинив прикру сцену цього ранку.

Озвалася старша медсестра:

— Отже, докторе Гаскелл…

Її перебив Білл:

— Отже, місіс Колдвелл, ви вважаєте справедливим звільнити дівчину за якийсь дріб’язковий зрив нервів?

— Чи не замовкли б ви, сер? — спитав його доктор Гаскелл.

— Дякую, докторе Гаскелл, — сказала місіс Колдвелл. — Останнім часом він був нестерпний, просто-таки нестерпний…

— У чому нестерпний?

— Бачте, я не терплю лайки. Мене виховали на фермі, що на пагорбах Пенсильванії, і в моїй родині ніхто ніколи не чув цих грубих слів. Невже можна від мене вимагати, щоб я їх терпіла, я… я…

— Ой, місіс Колдвелл, не беріть собі цього до голови, — підтримала її стажистка.

Доктор Гаскелл кивнув на двері, й Білл, зрозумівши жест, встав і зачинив їх.

Старша медсестра опанувала себе.

— Просто ця дівчина занадто вродлива, ото й усе, — сказала вона.

— Що?! — перепитав завідувач.

— Ви це знаєте, всі це знають. Вона занадто гарна, як на таку роботу.

— Відколи це врода може когось дискваліфікувати? — спитав доктор Гаскелл. — Пригадую, свого часу мені впадали в око сотні привабливих медсестер.

— Цього варто було сподіватися, — зауважив Білл.

— Я не з вами говорю, докторе Крейґ. Мені здавалося, що ви нібито звільняєтеся з роботи.

І тоді заговорили всі нараз.

— Вибачте, — перепросився Білл.

— Мабуть, це тільки моя провина, — мовила Морока.

— Не дивно, що всі називають вас Морокою, — ущипливо докинула місіс Колдвелл.

— А я гадаю, що тут має бути лікарня! — гримнув доктор Гаскелл.

Але Білла вже не треба було втихомирювати. Його до болю зворушив милий проділ на волоссі Мороки, коли вона схилилася над місіс Колдвелл. Молодий інтерн знав про довгі години чергування, щоденний догляд хворих — нелегкий обов’язок стажисток, а їм же ще доводилося пізнавати основи анатомії та хімії. Еге ж, цю дівчину легше виправдати за нервовий зрив, ніж доктора Крейґа.

— Я прошу вибачення в міс