Після кави - Абдул Рашид Махмуді
— Я протестував проти британців, — тріумфально відповів він.
— Який протест, сучий сину? — сердито спитав Салем.
Мідхат був шокований. Він думав, що його дядько-вафдист привітав би його. Це був націоналістичний протест. Але він помилявся.
— Я не дозволю нікому, хто живе під моїм дахом виходити на демонстрації чи брати участь у політиці, — заявив Салем, а потім додав: — Добре. Іди додому й готуйся повернутися до свого села.
Тоді Салем почав репетувати:
— Ти не чуєш пострілів, сучий сину? Ти повертаєшся до своєї родини, де можеш протестувати скільки завгодно. Я не готовий брати на себе відповідальність.
— Твій дядько не те має на увазі, — сказала Маріка, почувши, що сталося. — Він просто погрожує, тому що не хоче, щоб ти наражав себе на небезпеку.
Але Салем мав на увазі саме те, що сказав, і підтвердив це Маріці ще раз, повернувшись додому.
— Мідхат зробив неправильно, і він вибачиться перед тобою та пообіцяє, що більше ніколи не буде робити нічого подібного, — сказала Маріка, перш ніж звернутись до Мідхата.
— Мідхате, проси вибачення у свого дядька й пообіцяй йому, що ти...
Салем перебив її:
— Я не хочу жодних вибачень. Цей хлопчик не залишиться тут. Він повинен повернутися до своєї сім’ї.
Маріка була шокована й понизила голос, звертаючись до нього:
— Салеме, покарання має відповідати провині. Він не вчинив злочину.
— Що означає, він не вчинив злочину? — загорланив Салем. — У мене вдома не буде нікого, хто виходить на демонстрацію.
Маріка не полишала спроби розвіяти його гнів.
— Твоя правда. Mідхат вчинив неправильно, я згодна з тобою. Відтепер ніяких демонстрацій не буде, але пробач його цього разу. Заради мене пробач цього разу, — благала вона. — Не руйнуй його майбутнє через таку помилку.
Але Салем стояв на своєму.
— Я гадаю, тобі слід зібрати йому речі в дорогу.
Маріка почала плакати:
— Але куди він піде? Хто буде за ним доглядати? Він ще малий.
— Ще малий! Ще малий! Ти його зіпсувала, — відказав Салем.
— Коханий, вибач, якщо я помилилася, але не відштовхуй його. Як ти можеш вигнати свого сина?
Але це питання ще більше розпалило гнів чоловіка.
— Він не мій син. Я не маю дітей.
Потім настала черга Маріки розлютитися.
— Коли я привезла його сюди, ти гадав, що я намагалася замінити йому матір? Там у нього було багато матерів. Я намагалася дати йому батька, щоб він опікувався ним. Салеме, де твоє батьківське почуття?
Очі Салема блищали від гніву.
— Я не хочу більше чути ці нісенітниці. Якщо я кажу, що хлопець повернеться до своєї родини, то він повернеться.
Маріка встигла зібратися.
— Добре. Оскільки ти не збираєшся йти на компроміс, то я залишаю тебе й цей будинок. Я не залишуся тут, — тихо сказала вона. Жінка пішла в спальню й повернулася трохи пізніше з валізою. Вона попросила Мідхата спуститися вниз і зловити їй таксі.
Салем сидів за обіднім столом і чекав обіду, але коли він побачив Маріку, яка несе валізу й готова піти, він підвівся, переодягся у верхній одяг і вийшов. Він залишив її стояти біля дверей з валізою в ногах. Це була жахлива сцена — куди подітися Маріці? Єдиним місцем, яке залишилося для неї, був будинок батьків. Це було не вперше. Маріка іноді була настільки засмучена, що погрожувала піти й навіть пакувала валізу. Але щоразу Салем утручався в критичний момент і обіймав її. Жінка падала в його обійми й вони, зрештою, мирилися після деяких докорів і сліз. Але зараз усе було інакше. Маріка ніяк не могла змиритися з тим, що Мідхата викинули з дому. І гнівний вихід Салема з дому означав, що йому байдуже, залишиться вона чи ні. Мідхат спостерігав, як вона витирає сльози, стоячи біля дверей, у приголомшеному стані, не в змозі зрозуміти, що сталося й не знаючи, що робити. Мідхат підійшов до неї й узяв на себе роль Салема, обіймав її, доки вона не опустила голову йому на плече. На той момент вони були єдині у своєму нещасті, навіть якщо не могли допомогти одне одному. Вони були чужими людьми. Зрештою, Мідхат запропонував рішення.
— Не засмучуйтеся. Не переживайте, — заспокоїв він її. — Залишайтеся вдома. Я піду.
Вона почала плакати.
— Але що ти будеш робити?
— Спочатку я повернуся в село, а потім побачимо, — сказав хлопчик. Він відніс її валізу до спальні. Там жінка залишилась сидіти, понуривши голову, повністю розчавлена.
Щодо Мідхата, то він всю ніч тремтів у своєму ліжку, переймаючись тим, що на нього очікує. Повернення в село означало кінець шкільному життю. Це означало повернення до Ніси. А що могла йому дати злиденна Ніса? І що він міг зробити для неї? Або це означало шукати притулку у свого дядька в селі Кассим. Він не відвернувся би від нього, а Ханія прийняла б його тепло і з радістю, щоб його можна було відправити до армії замість їхніх синів і дочок. Але він не зміг би стати фермером і працювати в полі, як дядькові діти. Він не знав такого життя й не був до нього придатним. Тоді що б він зробив? Усі двері, що стояли перед ним, були зачинені, а майбутнє було темним і жахливим. Зранку Салем покликав його до магазина, хлопець відчував, що дядько хотів ще раз наголосити, що його рішення незмінне. Мідхат зупинився біля площі Аббаса, здалеку помітивши вивіску. Він пригадав, як Салем змушував його читати, перевіряючи навички читання. Чи могло б усе закінчитися так, наче нічого й не трапилось? Він міркував над тим, щоб повернутися додому, аби просити Сальву супроводити його до магазина, сподіваючись, що серце Салема може пом’якшитися, якщо він побачить дівчинку, але натомість продовжував іти вперед. Ні, Сальва не матиме успіху там, де Маріка зазнала невдачі, і він мав наодинці зіткнутися з похмурим майбутнім. Чи йому варто зробити останню спробу заспокоїти Салема?
Мідхат поволі рушив. Біля магазина хлопець почув, що Салем виливає свій гнів на Хенідака, продавця кави за те, що той приніс йому прохолодну каву, а дядько пив тільки гарячу, і Хенідак, «осел й ослиний син», знав це, і його батько також знав це. Невже йому, Салему, судилося мати справу з «необізнаними дурнями» до кінця життя? Хенідак, бідолаха, рясно вибачався.
— Так, дядечку