Українська література » Сучасна проза » Ведмеже місто - Фредрік Бакман

Ведмеже місто - Фредрік Бакман

Читаємо онлайн Ведмеже місто - Фредрік Бакман
лісу на іншому березі. Природа там дикіша, дерева ростуть щільніше, навіть замети снігу здаються більшими. А далі простилаються білі простори — такі великі, що в дитинстві, коли стоїш там, здається, що на Землі більше нема людей, лише ти. У Бйорнстаді змалку знають, що саме там краще витворяти всі капості, про які не варто знати дорослим. Майя пам’ятає, що там Ана кілька разів мало не погубила їх. Коли їм було по дванадцять, вона викрала снігохід і цілу ніч возила на ньому Майю. Майя ніколи не зізнавалася в цьому, але вона ще ніколи не відчувала себе такою вільною, як тоді.

Через рік Ана перестала гуглити, як викрасти снігохід, і почала шукати дієти. Майя на мить затримується, вона відчуває сум за тими двома дівчатками, які бавилися на іншому боці озера, а тоді заходить на вечірку. Якби вона знала, що за кілька годин вийде з цього будинку зовсім іншою людиною, то вмить кинулася б бігти льодами подалі звідси.

Кевін стоїть на майданчику, крізь великі вікна він бачить, як Майя заходить до передпокою. Він пильно на неї дивиться і не помічає, що за ним спостерігає Беньї, читаючи його реакцію. Кевін рвучко рушає до дверей тераси, Беньї роздратовано пакує свої речі до рюкзака і йде за ним. Вони проштовхуються через вітальню, не кажучи ні слова, кожен зі своєю ціллю. Кевін зупиняється перед Майєю, старається заспокоїтися, щоб через одяг не було помітно, як гупає в нього серце, а Майя щосили намагається не показувати, як її це тішить і яке задоволення вона має від того, що на кухні за ними спостерігає ціла група старших дівчат, які вже її ненавидять.

— Мадам, — театрально всміхається Кевін і низько кланяється.

— Пан фон Гімнотяг, рада вас бачити! — сміється Майя і теж вклоняється.

Кевін збирається щось сказати, але спиняється, коли бачить, що Беньї виходить із будинку. Кевін виглядає засмученим не менше за дівчат на кухні й за Ану, а таке розчарування, як у Ани, здається, фізично неможливо витримати, не розірвавшись на шматки.

На вулиці Беньї закидає на плечі рюкзак, затуляє вогник запальнички від вітру і чекає, поки дим прошмигне до легень. Він чує, що Кевін до нього гукає, але не озирається.

— Агов, Беньї, перестань! Не тупи!

— Кев, я не воджуся з малолітніми, сам знаєш. Скільки їм? П’ятнадцять?

Кевін розводить руками.

— Перестань, я ж їх не кликав!

Беньї обертається і дивиться в очі своєму найкращому другові. Минає з десять секунд, і Кевін вибухає сміхом. Непогана спроба.

— Кев, мене ти не обдуриш.

— Може, залишишся? — хмикає Кевін.

Беньї спокійно хитає головою. Кевін засмучено кліпає.

— І що будеш робити?

— Зроблю свою вечірку.

Кевін дивиться на його рюкзак.

— Тільки не накурюйся до стану, коли тобі ввижаються в лісі гноми з ножами та інше лайно. Не хочу знову шукати тебе, поки ти, бляха, сидиш на якомусь дереві, волаєш і плачеш.

Беньї регоче.

— Це сталося ОДИН РАЗ. І не через траву.

— Пам’ятаєш, як ти подзвонив мені з криком: «Я ЗАБУВ, ЯК ТРЕБА КЛІПАТИ!!!»?

— Нема чого сміятися. Це було жесть як страшно.

Кевін потягнувся до нього. Але передумав.

— І якщо збираєшся викрадати машину, то не на цій вулиці, окей? Тато потім лютий, як чорт!

Беньї лише киває, нічого не обіцяючи. Потім дістає з кишені самокрутку і акуратно запихає Кевіну за вухо.

— Це тобі на ніч. Додав трохи тютюну, як ти любиш.

Кевін обіймає його так швидко, що ніхто не встигає помітити, але так міцно, що все й так зрозуміло. Після матчів він не може спати, і це єдина причина покурити. Тільки найкращі друзі знають таке один про одного. Лише двоє малих хлопців, які колись лежали разом із ліхтариками під ковдрою, читаючи комікси, і розуміли причину, через яку вони завжди почувалися не такими, як усі: вони — супергерої.

Беньї зникає у темряві, а Кевін довго і з заздрістю дивиться йому вслід. Він знає, що дівчата закохуються в нього, бо він класно грає в хокей, а так загалом він — звичайний, посередній сімнадцятирічний чувак. А от Беньї не такий. Дівчата закохуються в нього із зовсім інших причин. У ньому є щось, що хочеться мати всім, щось зовсім не пов’язане з його грою на хокейній арені. Його очі завжди дають тобі зрозуміти, що він може полишити тебе будь-якої миті, якщо йому цього захочеться, він просто кине поглядом через плече. Беньї ні до чого не прив’язується, нічим не переймається. Кевін до смерті боїться самотності, а Беньї приймає самотність як щось природне. Ціле дитинство Кевін страшенно боявся, що одного дня він прокинеться і побачить, що другий супергерой зник. Що їхній зв’язок нічого не означав.

У Беньї тече інша кров, ніж у решти людей. Він зникає у лісі, прямуючи вниз до озера, і Кевін думає, що цей хлопець — єдина вільна істота з усіх його знайомих.

Сьогодні останній день, коли вони бачили один одного такими, як у дитинстві. І скоро він закінчиться.

21

Майя стежить за кожним рухом Кевіна, коли він знову заходить до будинку. Спершу він нагадує кошеня, якого залишили на вулиці в дощ. Покинутий і забутий, хоча Майя ще не зустрічала людини, яка була би постійно в центрі уваги більше за Кевіна. Наступної секунди він вихиляє на кухні дві склянки і кричить «НОКАУТ!» разом із Бубу й Аматом, стрибає за руку з Лютом, аж гуде підлога, і співає: «МИ ВЕДМЕДІ!».

Майя не помітила, коли саме він дав їй першу склянку з алкоголем, але друга тепер вже не така гидка. Кевін із Лютом змагаються, хто швидше вип’є, і Кевін щоразу перемагає. Майя зарозуміло посміхається і каже:

— Хокеїсти, що тут казати. Ви навіть випивати не можете без змагання.

Кевін дивиться їй в очі так, ніби вони тут одні — він, здається, сприйняв її слова як виклик.

— Принеси ще випити, — каже він Люту.

— Давай! Біжи, Люте, я засікаю час! — із сарказмом сміється Майя, плескаючи в долоні.

Лют біжить прямісінько в стіну. Кевін регоче, аж хапає ротом повітря. Майю захоплює, що він, здається, весь час живе теперішнім: на майданчику він думає лише про хокей, а за межами майданчика, здається, взагалі не думає ні про що. Він живе інстинктивно. Вона б хотіла бути схожою на нього.

Майя не знає, скільки вони випили, пам’ятає, що виграла в Люта,

Відгуки про книгу Ведмеже місто - Фредрік Бакман (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: