Німа - Юлія Гук

Тасіта ж не вміє працювати системно. Вона ненавидить слово «колектив». І натовпу ще жодного разу не вдавалося підім’яти її під себе, стандартизувати, затягнути в рутину. Інколи ставалося навпаки, згадати хоча б її «талісман від зурочення», що несподівано з’явився на комірцях майже всіх працівників фірми. Тасіта бачить в очах своєї гості стадний інстинкт, страх перед усім новим, відмінним. Ця Анастасія Вікторівна, не задумуючись знищить кожного, хто вирізнятиметься серед натовпу.

— У них є власна голова на плечах, — сухо відповідає дівчина, подаючи папери.

— А ще деякі голови варто стинати. — Їхні очі на мить зустрічаються. Жінка майже відразу переводить погляд на документи.

Тяжко. Саме це й підштовхує її до звільнення. Щойно вона буде готова…

Але, як на мене, вона занадто довго готується. У ній усе ще сидить страх. Навіть перед цією жінкою, яку вона зневажає всім серцем.

На думку Тасіти, задля одного талановитого інакомислячого індивіда можна загубити сотні тих, хто не здатен залишити відбиток в історії.

Серед перших вона б спалила на вогнищі Анастасію Вікторівну.

А ще Тася відзначає, що ці «ходячі мерці», як правило, не дивляться у вічі іншій людині. Не можуть дивитися, відводять погляд, коли випадково зустрічаються з чиїмись очима. Немов їм соромно, чи з їхнім співрозмовником щось не так. Хто знає? Може, таким чином відтворюється генетично отримана інформація про прабабцю, яка заклала прапрадідуся кадебівцю. Бояться говорити.

Інколи піддослідній здається, що для змін потрібно принести жертву, мають статися чиїсь смерті. Вона сама готова померти, аби тільки щось змінилося.

— У вас усе добре з документами. Але про випивку я повідомлю.

Тася кривиться і, коли жінка залишає кімнату, кидає в пустку:

— Краще розкажи йому про коньяк у його власній шафі.

Алкоголізм — це теж пережиток совка. Зараз це навіть не дивує. Це факт. Якби люди жили в нормальній країні, з нормальними умовами життя, мали нормальну психіку, то й пили б відповідно менше.

З самого ранку піддослідна засмучена. Очі блищать від стримуваних сліз. Це вкрай незвично й геть не притаманно їй. Я просто гублюся у здогадках. Поганий сон? Вплив учорашньої розмови з секретарем? Ще один напад відчаю.

На роботі вона квола, похмура. Дивиться на клієнтів з розпачем.

Я ще довго думала б, що сталося, якби не телефонний дзвінок.

— Слухаю?

— Привітики, — телефонує її давній друг Ігор, з яким вона не спілкується вже чотири роки поспіль. — Як ти там? Як твої справи?

— Працюю… — Тасіта несподівано пожвавлюється.

— Пам’ятаєш, який сьогодні день?

— Так. Роковини смерті Єгора Лєтова…

Он воно що. Тепер причина її настрою очевидна. Вона сумує через смерть відомого співака, російського бунтаря й філософа, панка — Єгора Лєтова.

І що з того, що вона припинила спілкуватися з тією компанією, до якої належить цей друг? Деякі речі завжди поєднуватимуть їх. У тому товаристві їй було добре, вона чимало малювала. А найбільше її надихали походи, намети, пісні під гітару, безсонні ночі, гуляння, пристрасті. Саме тоді вона вирішила стати відомою художницею.

Саме там вона познайомилась із Валеном. І розлучилася з ним. І майже відразу зустріла Віру.

Ледь дочекавшись вечора, вона поспішає до Ігоря додому. Цей хлопець був для неї ніби старший брат. Він опікувався нею, захищав і досі сподівався, що вона повернеться, знову почне спілкуватися з усім товариством. Це був уже зрілий тридцятирічний чоловік, який ніяк не міг подорослішати. Правду кажуть, якщо ти справді чимось захоплений, то не можеш це покинути. Для Ігоря такою справою став панк. Для нього він був не стільки музикою, протестом, зовнішньою атрибутикою, скільки поривом звільнитися від пут, стати чесним із собою й оточенням, відстояти власну думку.

І хоча піддослідна більше не фарбує волосся в зелений колір, не носить шкіряних браслетів, не буває в компаніях такого штибу, але вона ще так само, як і раніше, слухає ту музику, плекає в душі вільнолюбство. Проте, правду кажучи, її рідко розуміли навіть у тому товаристві. Вона ніколи не віддавалася панку цілковито. Її цікавило все. Подобалася різна музика: джаз, блюз, реп, регі, фолк… Тася завжди була в пошуках…

Старі знайомі зустрічають її дуже тепло: обіймають, цілують, цікавляться її життям, творчістю. На вечірці вдосталь горілки, пива, портвейну. Усі палять у кімнаті. Настрій невеселий.

Кімнатою ллється звук акустичної гітари: звучить одна з пісень Лєтова.

Тасіта забирається в крісло, поряд з нею на підлокітнику примощується Ігор.

— Ну то як ти? Чим займаєшся? — Вона цокає своєю літровою пляшкою об його.

— Та… на тому ж місці. Працюю будівельником, — сумно посміхається хлопець.