Повість про Ґендзі. Книга 2 - Мурасакі Сікібу
Потім Ґендзі потай відкрив усю правду і Юґірі. «Неймовірно! — подумав той. — Ну, тепер багато чого стало зрозумілим». Він згадав чарівний образ дівчини із Західного флігеля, а не тієї жорстокої[192]. «Ой, чому ж я не здогадався про все це раніше?..» — нарікав він на свою некмітливість, але відразу, сповнений почуття вірності, схаменувся: «Ні, все одно не можна було про це навіть і думати!»
Нарешті настав призначений день, і з дому на Третій лінії з’явився таємний гонець. Скринька для гребенів, як і її вміст, вражала вишуканістю. Разом з нею був і лист такого змісту: «Хоча я мріяла особисто Вас привітати, але залишилася дома, бо подумала, що слова монахині навряд чи принесуть Вам удачу. А проте дозвольте мені сподіватися, що я могла б послужити для Вас принаймні прикладом довголіття... Я щиро зворушена всім, що дізналася про Вас. Думаю, що не образила Вас, відкривши свої почуття. Бажаю, щоб усе склалося так, як Ви хотіли...
Байдуже, хто з двох сторін[193]
Вас назве дочкою власною,
Та будьте певні:
Мене не розділити з Вами,
Як і скарбничку з гребінцями...»
Усе це було написано невпевненим старечим почерком. Ґендзі, зайшовши в Західний флігель, щоб віддати останні розпорядження, побачив листа.
«Які зворушливі слова, дарма що написані старовинним стилем! Так, це її рука... Колись пані Оомія вправно орудувала пензлем, але з роками її почерк ніби постарів, а рука почала тремтіти», — сказав Ґендзі, ще раз прочитавши листа. «Зміст цієї пісні так чи інакше пов’язаний зі скринькою для гребінців. Немає майже жодного зайвого знака, чого досягти не так-то просто», — додав він, усміхаючись.
Щедрі дари надійшли від Імператриці-дружини: біле мо, китайський одяг, повне парадне убрання, прикраси для зачіски й вишукані китайські пахощі в особливих горщиках. Жінки із садиби на Шостій лінії, кожна на свій смак, приготували для юної панни різноманітне вбрання, а для її служниць — гребінці та віяла. Усі дари виявилися настільки гарними, що не можна було віддати чомусь одному перевагу. Кожна постаралася перевершити суперниць, і їхні зусилля не були марними. Чутка про поспішне приготування до церемонії дійшла й до Східної садиби, але тамтешні жінки не зважали, бо за своїм становищем не мали права приходити з привітаннями. І тільки Суецумухана, дочка принца Хітаці, особа на рідкість педантична і старомодна, вважаючи для себе обов’язковою участь в церемоніях такого рівня, подумала: «Хіба я можу знехтувати настільки важливою подією?» — і приготувала відповідні дари. Ну хіба не вартий похвали такий її намір? Вона надіслала Тамакадзурі зеленувато-сіре хосонаґа, шаровари кольору «опалих каштанів», такого улюбленого в стародавні часи, і коуцікі з візерунком виноградин, колись бузкове, але вже геть вицвіле, вклавши все це в чудові скриньки, ретельно обв’язані тканиною. А ще вона щиро написала: «Я не маю честі бути знайомою з Вами, а тому почуваюся вкрай ніяково, але такого дня я не можу оминути увагою. Якщо мої подарунки здадуться Вам нікчемними, то роздайте їх своїм служницям...»
«Навдивовижу старомодна особа! — сказав Ґендзі. — Такій самітниці краще вже зовсім не брати участі в житейських справах. Просто сором бере за неї. І все-таки напишіть їй відповідь, інакше вона образиться. Коли згадаю, як покійний принц балував її, охоплює сум, що тепер усі її зневажають».
До рукава коуцікі була прикріплена записка з піснею звичного змісту:
«На гірку долю
Нарікаю знов і знов.
О, невже рукава
Вбрання китайського
Твоїх ніколи не торкнуться?»
Її почерк, і раніше невправний, з часом змінився на гірше, ставши ще твердішим, розгонистішим і незграбнішим. Хоча Ґендзі був роздратований, але не пропустив нагоди поглузувати: «Видно, довго трудилася вона над цією піснею! Тепер уже немає нікого, хто міг би їй допомогти. Нелегко ж їй ведеться... Сам напишу їй відповідь, хоча у мене й обмаль часу».
«Ви виявляєте дбайливість, на яку мало хто здатний. Хоча було б краще, якби Ви цього не робили, — вкрай невдоволено написав він.
«Про китайське вбрання
Ви вже писали, але я чую знову:
Вбрання китайське!
Вбрання китайське!
Вбрання китайське!..»
«Добре знаючи нахили цієї особи, я постарався догодити їй», — пояснив він, показавши пісню Тамакадзурі. А вона відповіла, чарівно усміхаючись: «Бідолаха! По-моєму, ви просто з неї глузуєте».
Але годі про це, бо я і так занадто багато дрібниць наговорила!
Міністр Двору, раніше байдужий до церемонії, після несподіваної новини про те, що йдеться про його дочку, з нетерпінням чекав призначеного дня і, коли той нарешті настав, приїхав у садибу на Шостій лінії одним з перших. За розпорядженням Ґендзі церемонія повноліття Тамакадзури була підготовлена з набагато більшою старанністю, ніж цього вимагав звичай. Такою великодушною турботою Ґендзі про його дочку міністр Двору був не тільки зворушений, але й здивований. На варту Свині міністра Двору провели за завіси. Подушки-сидіння для почесних гостей вражали вишуканістю, а все потрібне за звичаєм начиння було надзвичайно тонкої роботи. За щедрим частуванням при яскравих, як ніколи, світильниках з гостем обходилися з особливою люб’язністю. Міністр Двору дуже хотів зблизька розгледіти обличчя дочки, але цього вечора все відбувалося так раптово, що, зав’язуючи шнурки на її мо, він намагався опанувати себе, щоб приховати хвилювання.
А тим часом Ґендзі сказав: «Сьогодні нам не варто згадувати про минуле, а ви, будь ласка, поводьтеся так, ніби нічого не знаєте. При людях, яким не відома наша таємниця, ми не маємо права відступати від звичного порядку».
«О, справді, ви маєте рацію. Нічого додати», — відповів міністр Двору і, піднявши чашу з вином, провадив далі: «Я не знаходжу слів, щоб подякувати вам за безприкладну великодушність, але як не дорікнути вам за те, що ви досі приховували від мене дочку?»
«Як не докоряти
Тобі, рибачко,
Що між камінням ховалася,
Аж поки трави морські[194]
Твій стан не обплутали?..» —
сказав міністр Двору і заплакав, не в змозі більше стримуватися. Дівчина, опинившись серед таких поважних осіб, розгубилася і не могла вимовити жодного слова. Замість неї відповів Ґендзі:
«Випадковою хвилею
До скелястого берега
Трави морські прибило,
І здавалось мені,
Що ніхто не шукатиме їх.
Тож хіба доречно дорікати мені тепер?..»
«О, я згоден з вами в усьому», — сказав міністр Двору і вийшов.
Того дня в садибі на Шостій лінії зібралося чимало столичної знаті на чолі з принцами крові. Багато хто з них був закоханий в дівчину, і ревниво стежив за тим, що міністр Двору зайшов за завіси і довго звідти не виходив. «Що це мало б означати?» — дивувалися вони. Серед синів
