Повість про Ґендзі. Книга 2 - Мурасакі Сікібу
Подивитися на високу процесію приїхала і Тамакадзура, панна із Західного флігеля. Розглядаючи придворних, що намагалися перевершити один одного розкішністю свого вбрання, вона переконувалася, що ніхто з них не може зрівнятися з Імператором, одягненим у червоні шати, недосяжно прекрасним у своїй величній незворушності. Крадькома кидала вона погляд і на свого батька, міністра Двору. Хоча його яскрава, мужня краса була в повному розквіті й помітно вирізняла його поміж решти оточення, що супроводжувало Імператора, але в її очах він залишався лише підданим. А тим паче її увагу не привертали до себе Уцюдзьо[182], Бен-но сьосьо та інші придворні, яких решта молодих жінок просто обожнювали за виняткову миловидність. Хоча Імператор мав неймовірну схожість з Ґендзі, дівчині здавалося, що начебто він перевершує його величністю постави. Так, справді рівного йому нікого не було на світі! Звикла бачити таких вродливих осіб, як Ґендзі та Юґірі, дівчина із Західного флігеля вважала, що люди високого рангу мали б виділятися особливою красою, а тому була страшенно збентежена, виявивши, що у порівнянні з Ґендзі вони бувають просто потворні, ніби прийшли з іншого світу.
Був серед них і принц Хьобукьо. Удайсьо[183], завжди дуже поважний, сьогодні з’явився в розкішному вбранні з сагайдаком за спиною, але справив на дівчину неприємне враження своїм засмаглим обличчям і густою бородою. Та, зрештою, хіба можна вимагати, щоб обличчя чоловіка було схожим на набілене й нарум’янене жіноче? Бажати цього вкрай нерозумно, а проте дівчина була розчарована. Але якщо раніше вона відмовлялася від пропозиції Ґендзі піти на службу в Імператорський палац — мовляв, це їй не до душі та й тягар завеликий, — то тепер була готова прислужувати Імператорові.
Коли процесія прибула в Охарано, Імператор велів зупинитися, і вельможі розташувалися під розкинутими шатрами, щоб, трохи підкріпившись, переодягтися в носі й каріґіну — мисливське вбрання. Незабаром з’явилися посланці з дому на Шостій лінії з різноманітними винами і солодощами. Хоча Імператор неодноразово пропонував Ґендзі супроводжувати його, той відмовився, посилаючись на обмеження, що накладає піст. Тоді Імператор послав до нього Саемон-но дзьо з прив’язаним до гілки фазаном. Було б складно дослівно переповісти зміст листа Його Високості, тож обмежуся лише його піснею:
«У снігу глибокому
На горі Осіо[184]
Могли б і Ви
Сьогодні, як колись бувало,
Сліди фазанів пошукати».
Не пригадаю тільки, кому з великих міністрів у давнину доводилося супроводжувати імператора під час такого виїзду на полювання. Ґендзі прийняв гінця шанобливо.
«На горі Осіо часто
Сніг під кронами сосен лежить,
Та ще ніколи
Таких глибоких, як сьогодні,
Слідів не залишалося».
Здається, він відповів саме так, але, може, я помиляюся, бо в моїй пам’яті збереглися лише уривчасті спогади про давно колись почуте.
Наступного дня Ґендзі послав Тамакадзурі, панні із Західного флігеля, такого листа: «Чи бачили Ви вчора Імператора? Чи схильні Ви прийняти мою давню пропозицію?» Лист був написаний досить недбало на невеликому аркуші білого паперу, але здався дівчині дуже витонченим, тим паче що не містив звичайних багатозначних натяків. «Про що йде мова?» — засміялася вона, прочитавши листа, але водночас подумала: «Дивовижна проникливість!» І от що вона відповіла:
«Учора все навколо губилося
В ранковій сніговій імлі,
Тож хіба могла я
Крізь неї розгледіти сяйво,
Що спускалося з небес?»
Лист прочитала і Мурасакі, пані Весняних покоїв. «Я не раз пропонував панні із Західного флігеля піти на придворну службу, — сказав Ґендзі. — Щоправда, обставини складаються не дуже сприятливо, бо Імператриця-дружина також має нашу підтримку. Звичайно, я міг би повідомити про неї міністрові Двору, але боюся, він знову образиться, пригадавши мені той давній випадок. Я впевнений, що будь-якій жінці, якщо ніщо не стане на заваді, досить хоча б мигцем побачити Імператора, щоб забажати вступити на службу до нього».
«Ой, та ну що ви таке кажете! Хоч би яким прекрасним був Імператор, але жінці самій ніяк не годиться проситися на службу до палацу...» — засміялася Мурасакі.
«А я думаю, що й ви були б готові піддатися його чарам», — пожартував Ґендзі й написав Тамакадзурі таку відповідь:
«Небесне сяйво
Таке яскраве й чисте,
Що не повірю,
Щоб випадковий сніг
Затьмарив очі Вам.
Нарешті зважтеся...»
Розуміючи, що в будь-якому випадку передусім треба справити обряд одягання мо[185] для Тамакадзури, Ґендзі заходився готувати геть-усі потрібні для цього речі. Зазвичай, його участь у будь-якій церемонії, попри його власне бажання, незмінно надавала їй блиску. А цього разу він особисто стежив за приготуваннями, заздалегідь дбаючи про підбір найкращого начиння, щоб надати майбутній церемонії небаченого розмаху. Також і тому, що сподівався при такій нагоді відкрити таємницю своєї вихованки міністрові Двору.
Провести церемонію Ґендзі намітив на другий місяць нового року. На його думку, доросла дівчина з доброю репутацією, яка не хоче відмовлятися від свого імені, може і не відвідувати відкрито храму богів свого роду, допоки перебуває у лоні сім’ї. Саме тому Ґендзі й зумів досі зберігати в таємниці справжнє походження своєї вихованки. Однак, якщо його задумам все ж судилося здійснитися, то боги святилища Касуґа[186] можуть розгніватися через те, що Тамакадзура їх довго не вшановувала. Та й люди зрештою колись про все дізнаються і звинуватять його у зловмисних діях. «Хоч у наш час простим людям легко змінити ім’я, — роздумував Ґендзі, — та все ж зв’язок між батьками і дітьми є винятково сильним. Тож буде краще, якщо я відкриюся йому сам». І от він послав міністрові Двору листа з проханням взяти на себе обов’язок зав’язати пояс Тамакадзури під час церемонії, але той відмовився, пославшись на тяжкий стан матері, пані Оомія, яка, занедужавши взимку, так досі й не оговталася. Юґірі також невідлучно перебував у будинку на Третій лінії, поглинутий турботами про хвору бабусю. Схоже, що обставини складалися вкрай несприятливо.
Ґендзі почувався розгубленим. «Світ такий мінливий... А що, як пані Оомія помре? Дівчині доведеться тоді одягти жалобне вбрання, бо якщо вона цього не зробить, буде в майбутньому покарана за неповагу до рідної бабусі. Треба відкрити всю правду, поки жива стара пані», — вирішив він і подався до садиби на Третій лінії нібито для того, щоб провідати хвору. Хоча Ґендзі й намагався не привертати до себе уваги, але сьогодні його виїзд був настільки пишним, що нічим не поступався імператорському. Сам він був напрочуд гарним, як ніхто на світі. Радісна звістка про прибуття дорогого гостя змусила хвору на час забути про свої недуги і піднятися з ложа. Перемагаючи слабкість, вона сиділа, спираючись на лавочку-підлокітник, але голос її звучав досить виразно.
«Я радий, що вам не
