Там, за зимою - Ісабель Альєнде
Уночі підопічні Кабрери спали по черзі, пильнуючи, щоб у них не вкрали геть усе, навіть їхні душі. На другий день почалася хлюща, картон промокнув, і вони залишилися просто неба, як і інші нещасні мешканці табору. Нарешті настала ніч проти суботи, і табір мовби прокинувся від летаргійного сну, всі начеб чекали цього безмісячного неба. Чимало мігрантів готувалися переплисти річку, а тим часом бандити й поліцаї заворушились і собі.
Кабрера вже встиг домовитися і з розбійниками, і з вартовими, що його гурт пропустять; наступної ночі, коли беззоряне небо затяглося хмарами, з’явився приятель Кабрери, дрібний чоловічок з жовтуватою шкірою й туманним поглядом закоренілого пияка, який назвався Експертом. Кабрера запевнив своїх людей, що попри сумнівний вигляд, іншого такого спеца годі шукати; це на землі він такий непоказний, а у воді почувається, мов риба, знає як ніхто всі течії й коловороти. Коли був тверезий, чоловік досліджував рух патрулів і світіння потужних прожекторів, умів вибрати слушну мить, щоб кинутися у воду й у проміжку між двома спалахами світла дістатися потрібного місця, а там сховатись у заростях і залишитися непоміченим. Проводир платив чоловікові в доларах певну суму за кожного клієнта, бо без його знань і зважливості доправити людей на інший берег було б надзвичайно важко. «Ви вмієте плавати?» — спитав їх Експерт. Ніхто не дав ствердної відповіді. Чоловік попередив, що взяти з собою можна лише документи й гроші, якщо в них щось іще залишилося. Змусив людей скинути одіж і взуття й покласти їх до чорних поліетиленових пакетів для сміття, які прикріпив до колеса вантажівки, що мало правити за пліт. Показав, як триматися за нього однією рукою й гребти іншою без допомоги ніг, щоб не шуміти. «Хто випустить колесо, тому капець», — застеріг Експерт.
Берто на прощання обійняв кожного й дав останні настанови. Двом його підопічним випало першими в самих трусах увійти в річку; вони вхопилися за колесо й попливли під началом Експерта, загубившись у темній воді. Через п’ятнадцять хвилин чоловік повернувся: він чалапав берегом, тягнучи колесо. Тих двох залишив на острівці посеред річки; сховані в очереті вони чекали на попутників. Берто Кабрера востаннє обійняв Евелін; йому було шкода дівчинки: проводир сумнівався, що сірома подолає всі злигодні, які випали на її долю.
— Не думаю, що ти зможеш прошкандибати тридцять п’ять кілометрів пустелею, мала. Слухайся мого приятеля, він знає, що з тобою робити.
Річка виявилася небезпечнішою, ніж здавалася з берега, проте ніхто не завагався, бо вони мали лічені секунди, щоб оминути світло прожекторів. Евелін увійшла в воду у шортах і ліфчику, попутники зайняли місця по обидва боки від неї, готові допомогти, якщо їй забракне сил. Дівчинка боялась захлинутися, але над усе боялася, що через неї їх усіх помітять. Придушила зойк, який ледь не вихопився, коли, увійшовши у воду, дівчинка торкнулася мулистого дна ногами, які, ступаючи, чіплялися за гілки, що дряпали її, й грузли в багнюці, де, можливо, роїлися водяні змії. Мокре колесо було слизьким, Евелін насилу тримала його здоровою рукою, притиснувши хвору до грудей; за кілька секунд ноги дівчинки вже не торкалися дна, і її розгойдала течія. Вона занурювалася й знову виринала, ковтаючи воду й відчайдушно намагаючись не відпустити колеса. Один із чоловіків підхопив Евелін за талію, перш ніж її віднесла течія. На мигах наказав триматися обома руками, проте в Евелін нестерпно боліло ушкоджене плече, вилікувати яке вона не мала часу, і рука не слухалася її. Товариші витягли Евелін з води й поклали на колесо горілиць; вона заплющила очі й дала себе тягти, поклавшись на долю.
За кілька хвилин опинилися на острівці, де на них чекали перші двоє попутників. Сховані за вирослим на піску чагарником, люди заціпеніли й гляділи на американський берег, такий близький, що до них долинали голоси двох патрульних, які перемовлялися між собою, стоячи біля джипа, з якого просто на їхній острівець був спрямований потужний промінь світла. Минуло більше години, поки Експерт заворушився; доти він, здавалося, поринув у сон, а вони цокотіли зубами й тремтіли від холоду, відчуваючи на своїх тілах рух комах і плазунів. Близько півночі Експерт стрепенувся від сну, начеб почув внутрішній сигнал тривоги, і в ту ж таки мить промінь погаснув, і вони розчули, що джип віддаляється.
— Маємо менше п’яти хвилин, поки приїде зміна. Тут течія не така сильна, попливемо всі разом, можете гребти ногами, але на тому боці — ні звуку! — наказав Експерт.
Вони знову зайшли в річку, міцно тримаючись за колесо, що під вагою шістьох людей майже повністю занурилося під воду, а тоді почали штовхати його перед собою. Невдовзі їхні ноги торкнутися дна й, чіпляючись за очерет, мандрівці, допомагаючи Евелін, видерлися грузьким схилом на берег. Вони були в США.
За кілька секунд почувся шум мотора іншого джипа, але люди встигли сховатися від прожекторів у чагарнику. Експерт повів їх далі від берега. Йшли вервечкою, тримаючись за руки, щоб не загубитися в пітьмі, розсуваючи очерет, аж нарешті дісталися невеличкої галявини; проводир запалив ліхтарик, спрямувавши промінь світла в землю, роздав їм поліетиленові пакети й жестами велів одягатися. Сам зняв намоклу майку і нею знову перев’язав і примотав ушкоджену руку до грудей Евелін, бо та загубила в річці бинт. Аж раптом дівчинка виявила пропажу конверту з документами, якого дав їй отець Беніто. При тьмяному світлі ліхтарика стала шукати його на землі, сподіваючись, що конверт упав десь поблизу, а не знайшовши, збагнула, що течія віднесла його, коли один із попутників обхопив її, щоб не потонула. Отоді шнурок із конвертом і розв’язався. Вона втратила образок, який благословив Папа, але на її шиї і далі висів амулет із зображенням богині-ягуарихи, що мав боронити Евелін від нещасть.
Щойно встигли вдягтися, аж раптом нізвідкіль, немов нічний привид, виринув партнер Кабрери, мексиканець, який уже стільки років жив у США, що говорив іспанською з дивним акцентом. Він простягнув мандрівцям термоси з гарячою кавою, до якої був
