Сагайдачний - Андрій Якович Чайковський

Старий не знав, що вiдповiсти, й зараз вийшов з куреня.

- Чого вiн такий злючий, усе йому невлад.

- Вiн такої вдачi, та при тiм добрий, характерний козак. Але в тебе, Петре, гострий язик.

- То лише тодi, коли за що нелюбого завадить, а так я не страшний, побачите.

Марко приходив помалу до себе. Дуже пiдупав на силах. Гарячка його знемогла так, що зразу Петро мусив його водити попiд руку. За той час Петро мав нагоду пiзнати цiлу редуту й порядок, який тут заведено.

Ця редута, звана Чубовою редутою, або Чубiвкою, була одна з тих, якi козацтво ставило на пограниччi земель татарської орди. Вони мали на метi не лише зорити за рухами татар, але ще в разi татарського набiгу орду здержувати, а то й нищити. В редути звичайно посилано iз Запорозької Сiчi вiддiли запорожцiв, якi змiнялися.

З Чубiвкою було iнакше. Тут засiв запорозький сотник Iван Чуб. Вiн її побудував, i випосажив у всi потреби, i не хотiв звiдсiля рушатися. Навпаки, вiн завiв тут козацьку школу на подобу Сiчi. Сюди приходили молодi люде, хто мав охоту козакувати, й тут пiд умiлою рукою сотника, пiд умiлою й твердою рукою осавула Касяна Бай бузи ставали справжнiми козаками.

Таких вишколених у воєнному ремеслi людей посилав сотник вiд часу до часу на Сiч з окремим реєстром. Хто в той реєстр попав, приходив на Сiч не як новик, а як козак-товариш.

Чубiвка лежала на правому березi Синюхи, що впливала до Бога. То був чотирикутник, окопаний iз трьох бокiв високим валом. З четвертого боку притикала вона до великого лiсу. З того боку була забезпечена ровами, засiками, вовчими долами i такими iншими штуками. В потребi можна було випустити з недалекої Синюхи воду, а тодi цiлий простiр мiж лiсом i редутою заливала широко вода. Щоби остерегти добрих людей, що не туди дорога в редуту, понастромлювано на краю лiсу на тичках черепи з татарських голiв.

На двох рогах валiв редути стояли нарiжники, де мiстились по двi гармати. Вали були порослi терниною i дикою рожею, а на верху дубовi палiсади з дiрами до стрiляння. Навкруги валiв був широкий рiв, а в ньому застромленi кiнчастi коли. Хто в той рiв упав, мусив застромитися на палi. В редуту вело двоє ворiт з противних бокiв, з мостами до пiдношення на ланцюгах. У ворота заходилося попiд земляний вал.

Редута виглядала зверху, мов який лiс.

Всерединi стояла хата сотника з прилiпленим до неї куренем. Хата була широка, присадкувата. Крiм тих двох кiмнат, якi вже знаємо, була тут i комора, вiд якої ключ носив або сотник, або, коли його не було, його вiрний товариш Касян. З комори тої, де хазяїн ховав свої скарби, входилося в таємний хiдник глибоко i далеко попiд землю - геть аж до лiсу серед великої гущавини. Коли б у редутi неможливо було вдержатися, то можна було втекти тим льохом у лiс, а тодi поминай, як звали.

У самих валах, довкруги невеликого майдану, мiстилися будинки й стайнi та склади на хлiб i пашню, бо Чуб завiв своє хазяйство. Зараз за редутою, по другу сторону рiки, були розлогi поля з усяким хлiбом i пасовиська для товару й коней.

В редутi був вiйськовий сiчовий порядок. Були поготiвля й сторожi. Як лише сторожний козак помiчав небезпеку - давав умовлений знак. Тодi робiтники утiкали з поля, скотарi й конюхи заганяли товар i конi всередину редути. Пiдносили мiст i зачиняли ворота. Ця редута стояла близько буджацької орди, й частенько стрiчала непроханих гостей оловом.

Згадати б ще, що крiм хати всi будiвлi були вкритi землею, й нiяким способом не можна їх було iззовнi пiдпалити.

Нiхто тут не дармував i не нудьгував. Кожний мусив робити, до чого його приставили. Робота була розложена на кожну годину, а хто би зробив не так, стрiнувся з твердою рукою Касяна, який побоїв не жалував.

Сотник Iван Чуб, чоловiк п'ятдесяти рокiв, невеликого росту i кремезний, довгi роки працював i думав над тим, як свою редуту зробити нездобутою. Завжди щось улiпшував i щось нового додавав. Його зброївня мала всього подостатком, а хлiба, солоної риби, в'яленого м'яса, меду, було стiльки, що можна було перетримати облогу цiлий рiк, коли не бiльше.

Слава Чубової школи розходилась по цiлiй околицi. Охотникiв було стiльки, що сотник не мiг вибрати, бо бiльше, як стокiлька людей не хотiв приймати.

Касян завiв такий порядок, що однi йшли до хазяйської роботи, других вправляв у воєннiм ремеслi: вчились їздити на конi, стрiляти в цiль, поводитися з гарматою. Так було щодень. В недiлю i свята спочивали, читали Святе письмо тощо.

Крiм людей, сторожили редуту ще й собаки, яких було кiлька. То була незвичайна порода собак сильних, розумних i чуйних. Такий пес заїдав на смерть вовка, а татарина занюхав здалека, їх не припинали, бо своїм нiчого не робили. За ворогiв вважали самих татар.

Сам сотник, славний низовий лицар, був м'якої вдачi. Хотiв, щоби кожному було добре. Любив поговорити i пожартувати, i для того може би не вспiв завести воєнної карностi, якби не старий Касян. Той завжди дивився на всiх бiсом, був непривiтний, воркотун i дуже строгий до себе i других. Тi супротивнi вдачi двох людей доповнялися дуже добре. Не раз, як Касян починав воркотiти, то сотник тiльки махав руками i втiкав у свiтлицю. Касяновi було все вiльно. Зате нiхто так не їздив на конi, хоч би який дикий, нiхто так у цiль не потрапив, нiхто так роз'їзду не провадив, язика не дiстав, як старий Касян. Козаки вважали Касяна за характерника, дуже його боялися, але поважали його за його лицарськi прикмети. Вiдважний, що самого чорта б не злякався. Не завагався б пiти до самого Царгорода i висмикати султановi бороду, коли б йому сотник це приказав. Але й кожний йому пiдчинений мусив виконати приказ, хоч би прийшлося i голову покласти.

Тому-то з Чубової редути виходили славнi лицарi, i на Сiчi мали велику пошану. Нашi кульчичане попали сюди взимi. В цю пору не виїздили роз'їзди.

Займались роботою домашньою. Уїжджали коней, молотили збiжжя, мололи борошно, заходили товар i ходили на лови в лiс. Робили припаси на лiто.

Увечерi сходилися всi в курiнь: i тут не було теж без роботи. А при тiм спiвали пiсень