Помилка - Світлана Талан

– Жінка, схожа на нашу матір, сидить на траві, простягнувши руки вперед, немов захищаючи від бід своїх двох дітей, – мрійливо сказала Діана, втишивши голос.

– А ти можеш собі уявити, скільки це буде коштувати?

– Поки що ні, але я ж буду моделлю, поїду за кордон із показом, привезу багато грошиків, – засміялася Діана, а тоді серйозно додала: – Ти в мене віриш?

– Якби не вірив, то навіщо б ми стільки мріяли? Будували плани на майбутнє? Дурненька ти!

Найбільше Тимур боявся того, що Діані доведеться йти вгору кар’єрною драбиною через ліжко, але все обійшлося. Інакше бути не могло. Діана мала неординарну, незвичайну зовнішність. У неї були великі розкосі очі зеленого кольору. Саме не зеленуватого відтінку, а зелені! Тимур ніколи не бачив таких очей. На світ вона дивилася незіпсованим поглядом не дорослої жінки, а милої дівчинки-підлітка. Їй можна було не наносити грим. Навколо красивих очей – пухнасті довгі чорні вії, а брови мали форму тонкої чорної нитки, наче крила птаха в розмаху. Світле волосся вона найчастіше розпускала по плечах, і воно весело пружинило по спині, від чого і так тонка талія Діани здавалася зовсім осиною. Коли Діана укладала волосся у високу зачіску, її шия видовжувалася. Здавалося, що сама королева йде на важливу церемонію, гордо піднявши голову.

Тимур мріяв про те, щоб у Діани був хороший, добрий хлопець. На свою біду, він одного разу зайшов із роботи зі своїм колегою Геною. Той нічим не вирізнявся, але Діані сподобався, і молоді люди почали зустрічатися. Тимур був проти, вважаючи вибір сестри не гідним її. До того ж він знав Гену як любителя вечорами сидіти з пляшками пива, а іноді і з іншими дівчатами. Тимур сподівався, що в Діани рано чи пізно відкриються очі, і це сталося приблизно рік тому. Вона сама була ініціатором припинення відносин, а Гена вже наступного дня зустрічався з іншою. Після нього Діана якось замкнулася в собі й не поспішала заводити нові знайомства.

Ідея накопичити грошей, продати кімнати в гуртожитку та купити квартири в цьому місті прийшла їм обом одночасно. Порадившись, вони вирішили відкласти поїздку на батьківщину.

– Ось тоді ми приїдемо вже точно не з простягнутою рукою, – радісно сказав Тимур.

– Ми з гордістю зможемо розповісти всім, що маємо, – натхненно виголосила Діана, – і доб’ємося всього самі, своєю працею. Як ти думаєш, мама пишалася б нами? – запитала вона, уважно подивившись йому в очі.

– Як вона може нами пишатися?

– Вона все бачить звідти. А якщо ні, то я прийду на її могилу і все їй розкажу.

– Добре, – погодився Тимур. Йому не хотілося засмучувати сестру, хоча вони не раз говорили про те, що нічого не знають про свою матір. Можливо, вона була питущою або гулящою? Чи були в неї ще діти? І чому вона народила їх, будучи незаміжньою?

Зараз вони були на півдорозі до досягнення своїх цілей. Якщо продати кімнату Діани, додати їхні заощадження, то вистачає на однокімнатну квартиру в спальному районі. Звичайно, хотілося б, щоб сестра мала житло в новобудові, але потім можна буде накопичити грошей і зробити доплату при обміні.

– Чорт! – Тимур вилаявся, згадавши, що тепер нескоро повернеться на свою роботу. Добре, що до цієї аварії вони встигли зібрати потрібну суму для купівлі житла Діані. А він може поки винаймати квартиру. Хіба йому багато треба? Головне, щоб у сестри було і своє житло, і робота, і місце під сонцем…

Діана увійшла в кімнату, поставила в куток пакет із речами. Ось вона і вдома. Пройшла до своєї кімнати, провела рукою по письмовому столу. На долоні залишилися сліди від пилу. Треба пройтися пилососом, протерти всю пилюку у своїй кімнаті та в Тимура. Але спочатку треба прийняти душ. У лікарні вона перебувала в палаті підвищеної комфортності, де були і телевізор, і холодильник, і мікрохвильова піч, і душова кабіна. Але там були не її шампунь і мило, а вона не звикла до чужих запахів. Лікарняний шампунь був не з дешевих, але він не підходив для її волосся. Після миття воно погано розчісувалося й не мало того блиску, до якого дівчина звикла. До того ж вона завжди користувалася бальзамами після миття голови, а в лікарні їх не було. Звичайно, вона могла б попросити і їй би принесли те, чого вона зажадала, але Діана не стала нахабніти. Тепер можна митися тим гелем, який вона вважає найкращим, натерти тіло «молочком» і висушити волосся не феном, а природним чином – розпустити його й дати просохнути.

Дівчина довго ніжилася під краплями води, вдихаючи улюблені запахи свого шампуню. Після душу вона обмоталася великим банним рушником, сполоснула за собою ванну і стала перед дзеркалом. Воно було великим і доходило до самої підлоги. Це дзеркало купив для неї Тимур, сказавши, що вона повинна бачити свою красу на повен зріст. Він дуже її любить. Як би вижила в дитячому будинку без нього? Та й після випуску не змогла б без нього зробити й кроку в самостійному житті. Він покладає на неї великі надії. Як не підвести брата? Не розчарувати його сподівання? Діана важко зітхнула, задивившись у дзеркало. Доведеться трохи попрацювати в тренажерному залі, щоб підкачати м’язи. А про зайву вагу вона сказала Тимуру, щоб пояснити свою термінову виписку з відділення.

Діана, не поспішаючи, пасмо за пасмом розчесала волосся, підпушила його руками. Вона пройшла на кухню, відкрила холодильник. Цього і слід було очікувати! Приготовлена їжа мала неприємний, тухлий запах. Діана викинула геть усе, помила каструлі. У морозильнику знайшла пачку пельменів. Вони завжди самостійно готували їжу, але пакет магазинних напівфабрикатів зазвичай лежав на «чорний день». Іноді їм доводилося затримуватися на роботі або приходили додому втомлені, тоді Тимур говорив словами з «Маски-шоу»: «Чорний день настав!» – і діставав пакет. Діані подобалося господарювати на кухні. Приємно було усвідомлювати, що на новенькій блискучій каструльці немає номера й вона належить тобі. Не треба гадати, що дадуть на вечерю, – можна приготувати те, чого хочеться їм. Вона раділа, як дитина новій іграшці, кожній купленій чашці і тарілці. Усе це було їхньою власністю, а не державною. Іноді вона говорила Тимуру:

– А давай подивимося наш посуд!

Вони йшли на кухню, і Діана, як скарби зі скрині, діставала зі столу все кухонне начиння, дбайливо витирала неіснуючий пил, захоплюючись квіточками на тарілках, мисках і чашках. Хто міг