Щира шахрайка - Емілі Локхарт

Так почався перелік днів, що перетікали один в інший. Люди Іммі, тимчасові та літературні друзі тижня, набуті на пляжі або на блошиному ринку, кружляли будинком. Вони плавали в басейні, допомагали з пікніками й істерично реготали, хапаючись за груди. Всі без винятку були молоді: симпатичні, розпещені хлопці та однаковою мірою гарні, галасливі дівчата. Більшість із них виявилися кумедними й балакучими, не у фізичній формі та любили припадати до чарки. Студентська молодь й учні мистецьких шкіл. Окрім того, вони мали різне походження та сексуальну орієнтацію. Імоджен була дитиною Нью-Йорка: з неупередженими поглядами, які Джул бачила лише по телебаченню, без сумніву, й цілком упевнена у власній бажаності як подруги і господині.

У Джул забрало день чи два на те, щоб пристосуватись, але незабаром вона усвідомила, що їй зручно. Вона зачарувала тимчасових людей історіями з Ґрінбраяра, Стенфорду та, меншою мірою, Чикаго. Вона охоче сперечалася з ними, коли вони хотіли цього. Вона фліртувала з ними, забувала їхні імена й повідомляла їм про це, тому що факт забуття імен змушував захоплюватися нею і бажати, щоб вона запам’ятала їх. Спочатку вона відправляла фотографії Патті Соколофф і писала їй невимушені, обнадійливі повідомлення. Але тривало це недовго: незабаром Джул почала ігнорувати Патті так само, як Імоджен.

Іммі змусила її відчувати себе бажаною. Незвичне задоволення від цього наповнило Джул.

* * *

Якось, після двох тижнів перебування Джул у домі Імоджен, вона вперше лишилася сама. Форрест з Іммі пішли на побачення в новий ресторан, який Іммі хотіла відвідати.

Джул поласувала залишками з пікніка перед телевізором, а потім зішла нагору. Вона хвилину постояла біля дверей до спальні Іммі, зазирнувши всередину.

Ліжко було заправлене. На столі лежали книжки, баночка крему для рук, футляр до лінз Форреста та порожній зарядний пристрій. Джул увійшла, відкрутила флакон з парфумами і нанесла трошки на зап’ястя, потерши одне об одне.

У шафі висіла сукня Імоджен, у яку вона часто вбиралася. Це була темно-зелена максі з тонкої бавовни та глибоким V-подібним вирізом спереду, через який не було змоги вдягати бюстгальтер. Іммі пласка, тож це не мало значення.

Без вагань Джул скинула свої спортивні шорти і побляклу, зношену Стенфордську футболку. А потім і бюстгальтер.

Вона вдягла сукню Іммі через голову. Потім знайшла босоніжки. На туалетному столику розмістилася колекція Іммі — вісім каблучок у формі тварин.

Навпроти стіни висіло дзеркало на повен зріст у срібній рамці. Джул повернулася й кинула погляд на своє віддзеркалення. Її волосся було зібране у хвіст, але окрім цього, у тьмяному освітленні кімнати вона скидалася на Імоджен. Переважно.

То ось як це насправді. Сидіти на ліжку Імоджен. Користуватися її парфумами та взувати її підбори.

Іммі лежала в цьому ліжку вночі, поруч із Форрестом, але його можна замінити. Іммі наносила цей крем на руки, позначала прочитані місця закладками.

Уранці вона, розплющивши очі, бачила ці блакитно-зелені простирадла та краєвид моря. Ось як відчувати, що цей величезний будинок належав їй, що ніколи не треба непокоїтися про гроші чи виживання, що тебе люблять Ґіл і Патті.

Бути настільки гарно вбраною, без жодних зусиль.

— Що це?

У дверях стояла Іммі. Вона була вдягнена в джинсові шорти та Форрестів худі. На губах сяяв червоний блиск, яким вона зазвичай не користувалася. Вона не дуже скидалася на звичну Імоджен, як на Джул.

Джул охопив сором, але вона усміхнулася.

— Я гадала, що це не створить проблеми, — відповіла вона. — Мені потрібна сукня. Той хлопець телефонував, хвилину тому.

— Що за хлопець?

— З Оук Блаффс, ми з ним розмовляли, коли я каталася на каруселі.

— Коли це було?

— Він щойно написав і запитав, чи не хочу я зустрітися в парку скульптур за півгодини.

— Байдуже, — сказала Іммі. — А тепер зніми, будь ласка, мій одяг.

Обличчя Джул запалало.

— Я думала, ти не будеш проти.

— То ти перевдягаєшся чи ні?

Джул скинула верхню частину зеленої сукні Іммі й підняла свій бюстгальтер з підлоги.

— Це мої каблучки? — запитала Іммі.

— Так.

Не було потреби ховатися.

— Чому ти вдягла мої речі?

Джул вилізла із сукні й повернула її назад на вішак. Вона натягла решту власного одягу і поклала каблучки на столик.

— Мені здається, ніхто на тебе в парку скульптур не чекає, — промовила Іммі.

— Думай, що хочеш.

— Що відбувається?

— Вибач, що я вбиралася у твій одяг. Цього більше не повториться. Гаразд?

— Гаразд, — Імоджен спостерігала, як Джул поклала босоніжки до шафи і взула кросівки. — У мене є питання, — сказала вона, коли Джул проходила повз неї до зали.

Обличчя Джул досі пашіло. Вона не хотіла говорити.

— Не йди, — попросила Іммі. — Одна відповідь, добре?

— Кажи.

— Ти без копійки? — запитала Імоджен.

Так. Ні. Так. Джул ненавиділа те, наскільки це питання зробило її вразливою.

— Без жодної, — нарешті відповіла вона. — Так, я без жодної копійки.

Іммі прикрила рот рукою.

— Я не знала.

І таким чином Джул здобула перевагу.

— Усе гаразд, — сказала вона. — Я можу знайти роботу, маю на увазі, що просто готова прийняти, що мені це треба.

— Я мусила здогадатись, — Іммі сіла на ліжко. — Я знала, що ти не вертатимешся до Стенфорду, і ти казала про те, що порвала з тіткою, але я не склала усе докупи, щоб зрозуміти, як усе погано. Бачила, що ти носиш ту саму одежину знову і знову. Ніколи не купляєш продукти. Дозволяєш мені платити за себе.

Гм. То їй слід купляти продукти. Це ті правила поведінки, яких Джул досі не розуміла. Але озвалася до Імоджен лише:

— Усе гаразд.

— Ні, не гаразд, Джул. Мені дуже шкода, — Іммі на мить замовкла, а потім сказала: — Я не вдавалася в подробиці твого життя, хоча мусила б. І не просила тебе розповідати. Мабуть, у мене не дуже великий досвід.

Джул знизала плечима.

— Тобі пощастило.

— Ісаак завжди казав, що в мене вузькі перспективи. У будь-якому разі бери все, що заманеться.

— Я зараз дивно почуваюся.

— Не треба, — Іммі відчинила шафу. Вона була завалена одягом. — У мене більше, ніж потрібно.

Вона підійшла до Джул.

— Дозволь мені поправити волосся. У тебе повипадали шпильки.

Джул мала довге волосся. Більшість часу вона зав’язувала його в тугий пучок.

Вона нахилила голову вперед, а Іммі підібрала кілька вільних прядок із шиї.

— Мусиш коротко підстригтися, — сказала Іммі. — Тобі личитиме. Не