Рукопис, знайдений у Сараґосі - Ян Потоцький
Тут я втрутився й сказав старому:
— Сеньйоре Авадоро чи Пандесовна, гадаю, що в цьому мандрівному житті ти пережив багато незвичайних пригод?
— Свята правда, — відповів циган, — відтоді, як я живу в цій пустелі, я бачив багато дивовижних речей. Що ж до решти мого життя, то в ньому було небагато цікавих подій. Тебе може вразити лиш завзяття, з яким я хапався за щораз нові заняття, не вміючи витримати жодного з них довше року чи двох.
Відповівши мені цими словами, циган говорив далі так:
— Я вже згадував, що моя тітка, донья Даланоса, тримала мене у себе. Власних дітей у неї не було, і вона в своїх почуттях до мене немовби поєднувала поблажливість тітки з материнською турботою; коротко кажучи, я був зіпсованою дитиною в повному значенні цього слова. І навіть із дня на день я псувався щораз більше, бо в міру того, як я дорослішав тілом і духом, я набирався сил для зловживань її невичерпною добротою. З іншого боку, не знаючи жодних перешкод моїм бажанням, я не противився бажанням інших, завдяки чому набув слави надзвичайно слухняного хлопчика. А крім того, накази моєї тітки завжди супроводжувались такою лагідною і ніжною усмішкою, що мені зовсім не хотілося суперечити їй. Нарешті поштива донья Даланоса, бачачи мою поведінку, сама себе переконала, що природа, вкупі з її стараннями, зробила з мене справжнє ідеальне створіння. І лиш одного бракувало їй для повного щастя: щоб мій батько міг бути свідком моїх нечуваних успіхів; тоді він би одразу переконався в моїй досконалості. Проте намір цей було непросто здійснити, бо мій батько твердо дотримувався свого рішення ніколи в житті мене не бачити.
Але хіба ж буває така впертість, якої б жінка не в силах була здолати? Сеньйора Даланоса так вміло й настійливо напосідала на свого дядька фра Херонімо, що той нарешті пообіцяв скористатися першою ж сповіддю мого батька й суворо вишпетити його за сувору байдужість, з якою той ставиться до дитини, яка не зробила йому нічого поганого в житті. Фра Херонімо виконав свою обіцянку, хоча мій батько не міг без жаху подумати про ту хвилину, коли він уперше впустить мене до своєї кімнати. Фра Херонімо запропонував зустріч у саду Буен-Ретіро, але ця прогулянка ніяк не входила в той педантичний і одноманітний режим, від якого мій батько ніколи не відступав. Тож врешті-решт він вирішив прийняти мене у себе, і фра Херонімо сповістив цю щасливу новину моїй тітці, яка мало не вмерла від радості.
Мушу тобі сказати, що десять років меланхолії додали чимало дивацтв до усамітненого способу життя мого батька. Між іншим, у нього з’явилася особлива пристрасть виготовляти чорнила, а першопричиною цієї дивної звички було наступне. Одного дня, коли він перебував у товаристві кількох літераторів і працівників у книгарні Морено, розмова перейшла на те, як важко дістати добре чорнило; кожен визнав, що немає чим писати й марно пробує сам зайнятися виготовленням такої необхідної речі. Морено на це сказав що в його книгарні є збірка найрізноманітніших порад, серед яких напевно знайдуться й рецепти виготовлення чорнила. Він пішов по цю книжку, але не міг одразу її знайти, а коли повернувся, то розмова велася вже про щось інше; говорили про успіх нової п’єси, і ніхто вже не хотів і чути ані про чорнила, ані про рецепти їх виготовлення. Мій же батько вчинив зовсім інакше. Він узяв книжку, одразу знайшов спосіб виготовлення чорнила й сильно здивувався, що одразу зрозумів те, що найвідоміші іспанські вчені вважали надзвичайно складним. Насправді ж ішлося тільки про вміле змішування настоянки чорнильного горіха з розчином сірчаної кислоти й про додавання відповідної кількості камеді. Автор, однак, доводив, що добре чорнило можна отримати тільки тоді, коли за один раз виготовляти велику кількість, кип’ятячи суміш і ретельно її перемішуючи, бо камедь, не споріднена ніяким чином з субстанціями металів, весь час намагається відділитися від них, та й сама камедь є схильною до органічного розпаду, якому можна запобігти лише додаванням невеликої кількості спирту.
Мій батько купив книжку, наступного ж дня роздобув необхідні інгредієнти, аптечні терези й найбільшу сулію, яку тільки міг знайти в Мадриді, відповідно до останніх зауважень автора. Чорнило вийшло чудове; батько заніс пляшку літераторам, які зібралися у Морено, ті визнали його досконалим і просили ще.
Ведучи тихе й усамітнене життя, мій батько ніколи не мав можливості зробити кому-небудь якусь послугу й отримати за це заслужену похвалу, тому він знайшов нове задоволення в тому, що люди йому зобов’язані, а він приймає їхні подяки, і дуже прив’язався до заняття, яке приносить йому стільки радісних хвилин. Бачачи, що мадридські літератори моментально зужили весь вміст найбільшої сулії, яку він зміг знайти в усьому місті, він наказав привезти з Барселони таку сулію, в яких середземноморські матроси тримають, як правило, вино на кораблях. У такий спосіб він міг одразу виготовити двадцять бутлів чорнила, яке мадридські літератори списали так само швидко, засипавши мого батька похвалами й подяками.
Однак чим більшими ставали сулії, тим більше вони створювали незручностей. Неможливо було одночасно гріти й перемішувати суміш; що вже казати, коли доходило до переливання з одного посуду в інший. На той час мій батько вирішив привезти з Тобосо великий глиняний котел, який використовують для виготовлення селітри. Коли цей котел прибув, він наказав помістити його над невеличкою пічечкою, де за допомогою кількох вуглин підтримував вічний вогонь. Краник, зроблений внизу котла, служив для випускання рідини, а ставши на край пічечки, можна було цілком зручно маленьким дерев’яним веслом перемішувати кипляче чорнило. Ці котли мали висоту дорослої