Чарівні казки - Марі Катрін Д'Онуа

прийняла нас після турніру, ми побачили її відображення, і фея видалась нам такою прекрасною, що навіть ті, хто до того часу ще не звідав жодних почуттів, в одну мить втратили спокій, а ті, хто кохав, так само легко забули своїх коханих. Ми вже й не думали залишати палац феї, прагнучи лише одного — сподобатися їй. Марно державні справи вимагали нашого повернення до своїх володінь. Усе здавалося не гідним нашої уваги, окрім надії завоювати любов Цеореї. Тільки Орізей користувався її прихильністю, а почуття інших королевичів фея принесла в жертву своєму дорогому коханому. Здавалося, що на деякий час кохання пом'якшило жорстокий норов Цеореї, але невдовзі її злостивий характер взяв гору і вона помстилася сусіднім королям за незначні образи жахливими вбивствами. Зловживаючи чаклунством, вона зробила нас знаряддям своїх жорстоких намірів. Орізей марно намагався не допустити беззаконня: фея кохала його, але не підкорялася йому.

Одного разу, повернувшись після бою, де заради Цеореї переміг велетня, якого вона послала битися зі мною, я підніс їй зброю переможеного. Фея була сама в дзеркальній галереї. Я поклав трофеї до її ніг і почав говорити про своє кохання із надзвичайним запалом, який, до того ж, посилювала чарівність цього місця. Але замість того, щоб якось віддячити мені за успіх у битві і за любов, Цеорея поставилася до мене з нестерпною зневагою.

Пішовши в один із кабінетів, вона залишила мене в галереї, охопленого невимовним відчаєм і люттю. Я ще довго перебував там, не знаючи, що робити, бо чари феї позбавляли нас можливості змагатися з Орізеєм. Піклуючись про життя свого коханого, жорстока Цеорея зробила нас ревнивими, але позбавила такого природного для людей бажання помститися щасливому супернику. Нарешті, походивши деякий час по галереї й згадавши, що саме в цьому місці я запалав коханням до феї, я вигукнув: „Тут зародилася нещасна любов, яка довела мене до відчаю! Отже, злощасні люстра, що стільки разів віддзеркалювали красу несправедливої Цеореї, яка звабила моє серце й розум, я покараю вас за цей злочин: ви показали її занадто принадною“.

З тими словами я схопив дубець велетня й заходився гамселити ним по дзеркалах; не встиг я їх розбити, як відчув набагато сильнішу, ніж кохання, ненависть до Цеореї. Тієї ж миті королевичі, мої суперники, також відчули, як розриваються їхні пута, і навіть Орізей засоромився чаклунського кохання. Цеорея марно намагалася втримати коханого сльозами, він став байдужим до неї й не звертав уваги на її волання. Ми пішли геть усі разом, щоб покласти край нашому нещасливому перебуванню у цьому палаці, та коли перетинали подвір’я, небо враз запалало, й почувся страшенний гуркіт. Ми стали як вкопані й не могли зрушити з місця, а фея, знявшись у повітря на величезному змії, люто крикнула нам:

„Зрадливі королевичі, я покараю вас нескінченною мукою за вчинене вами зло. Ви розірвали мої чари, підкорятись яким було для вас надто високою честю. А ти, невдячний Орізею, нарешті я перемогла своє кохання до тебе. Я так зраділа цій перемозі, що примушу тебе терпіти ті ж самі муки, що й твоїх суперників. Я зроблю так, — додала вона, — на згадку про цю подію, щоб розбите люстро завжди було передвістям зради коханого“.

Промовивши ці слова, фея зникла в повітрі. Нас було перетворено на дерева, а жорстока Цеорея залишила нам розум, певно, лише для того, щоб посилити наші страждання. Час зруйнував цей розкішний палац, який був свідком наших нещасть, і ти єдиний прийшов до цього страшного лісу за останні дві тисячі років, що ми тут.»

Філакс збирався відповісти Кипарису, коли несподівано був перенесений до чарівного саду. Там на нього чекала прекрасна німфа, яка сказала, наблизившись з привітним виглядом:

«Якщо побажаєте, Філаксе, за три дні ви зустрінетесь із королівною».

Не тямлячи себе від радощів, королевич кинувся до її ніг, щоб у такий спосіб висловити свою вдячність. У той же час в повітрі перебував Поганин, заховавшись у хмаринці разом із королівною Іміс. Він тисячу разів говорив їй про невірність Філакса, проте вона відмовлялася вірити ревнивому закоханому. Тоді він влаштував так, щоб вона могла впевнитись у його словах про легковажність королевича. Принцеса побачила задоволеного Філакса в ногах у німфи і впала у відчай, бо не могла більше сумніватися в невірності коханого. Поганин навмисне не опустив її на таку відстань до землі, звідки вона могла б почути, про що Філакс розмовляв з німфою, адже та з’явилася перед королевичем за велінням чаклуна.

Потім Поганин переніс Іміс на свій острів і незабаром переконався, що своєю підступністю лише роз’ятрив горе прекрасної королівни, а до нього вона, як і раніше, залишалась байдужою. Упевнившись з відчаєм, що удавана зрада королевича не дала бажаних наслідків, чаклун вирішив помститися закоханим за їхню вірність. Він не був жорстоким, подібно до феї Цеореї, своєї прабабусі, тому вигадав помсту, відмінну від тієї, якою та покарала своїх нещасних залицяльників. Він не хотів згубити ні кохану королівну, ні навіть Філакса, якому вже завдав чимало лиха. Обмежуючи свою помсту бажанням зруйнувати таку нелюбу йому пристрасть закоханих одне до одного, чаклун спорудив на своєму острові кришталевий палац і подбав про те, щоб там було все необхідне для вельми приємного життя, крім можливості залишити те чарівне помешкання. Він зачинив там німф і карликів, які мали прислуговувати Іміс та її коханому, і коли все було готове до їхнього прийому, переніс туди обох закоханих.

Спочатку їм здавалося, що вони на вершині блаженства, і молодята були нескінченно вдячні Поганину за таку приємну кару. Поганин не хотів бачити їх разом і, розуміючи, що з часом це видовище буде для нього все менш болючим, поїхав подалі від кришталевого палацу, накресливши на ньому чарівною паличкою такий напис:

Страждання, туга й гіркота розлуки Знесилили Філакса та Іміс. Не в змозі їхню вірність подолати, Хотів Поганин за образу покарати, І щоб кохання ніжне звести до розпуки, У місці помсти їх прирік Лише одне одного споглядати.