Чарівні казки - Марі Катрін Д'Онуа
В одній далекій від острова Метеликів країні царювала фея, яка обрала собі за помешкання темну печеру. Її назвали Феєю з Грота. Вона відзначалася незвичайними розмірами, а в кольорі її обличчя поєднувалися зелений, пурпуровий і блакитний. Зовнішність Феї робила її настільки ж страшною, як і чаклунська могутність. Смертні так боялися чаклунки, що серед них не знаходилося жодного сміливця, який наважився б наблизитись до її володінь.
Одного разу королевич Метеликів, мандруючи для розваги по її країні, побачив там фею, був вражений цією зустріччю і довго летів услід за нею, щоб краще роздивитися цю жахливу потвору. Вона навіть не помітила, що за нею стежать, бо королевич, хоча і був сином Сонця, не одержав у дарунок від долі можливості мандрувати в іншому вигляді, ніж усі ми, залишаючи межі свого королівства, адже народився він на нашому острові вже після того, як Амур дав острів’янам відчути свій гнів. Однак він не був непостійним, як його підданці, і Амур, бажаючи зробити йому хоч невелику ласку, дозволив королевичу мати один колір і нагородив його забарвленням, яке означає вірність. У такому вигляді він летів за феєю скільки хотів, поки не побачив, що вона зайшла до свого похмурого житла.
Цікавість спонукала королевича прослизнути туди за нею, але яке видовище чекало на нього в глибині печери! Він побачив там молоду дівчину, гожу і яснолицю, мов сонячний день. Вона лежала із сумним виглядом на підстилці із сухої трави. Час від часу красуня втирала сльози, що рясно котилися з її чудових очей. Пригніченість і туга дівчини ще більше підкреслювали її принадність. Це видовище так зворушило королевича Метеликів, що він зовсім забув про свій вигляд, бо закохався без пам’яті і палав бажанням освідчитись у своїх почуттях. Прокинутися від солодких мрій його змусив страшний голос Феї із Грота, яка говорила з юною красунею дуже брутально. Це боляче вразило королевича й викликало гнів; він був у розпачі, не маючи змоги висловити свої почуття. Фея недовго залишалася на одному місці через притаманну їй підозріливість і незабаром вийшла з печери; тоді зачарований королевич наблизився до дівчини, політав довкола неї. Прагнучи натішитися тією свободою, яку давав його вигляд, він сів на її прегарні золотосяйні коси, а потім на саме обличчя. Він помирав від бажання розкрити дівчині своє серце, зворушене її красою й смутком, та як змусити прекрасну незнайомку повірити в те, що він син Сонця, коли не може постати перед нею у своєму звичайному вигляді? Як розповісти їй про помсту Амура й природну для мешканців його острова непостійність і переконати в тому, що сам він ніколи її не зрадить?
Королевич провів кілька днів у печері й довколишньому лісі і ніяк не міг зважитися полишити палко кохану красуню. Хоча він не насмілювався заговорити до неї, самої можливості бачити дівчину було досить, щоб він залишився в цьому страхітливому місці, а не летів до чудових країв, де мав насолоду царювати і вважався найпрекраснішим королевичем на світі.
Протягом усього цього часу він був поруч з юною незнайомкою і бачив, як нелюдськи ставиться до неї фея. З їхніх розмов він дізнався, що нещасна красуня була королівною Коноплянок, а Фея (як виявилося, її родичка) викрала дівчину в ранньому дитинстві, щоб захопити владу над королівством — маленьким острівцем, розташованим неподалік острова Метеликів, де королевич і сам частенько бував і чув про таємниче зникнення королівни. Цей край називається островом Коноплянок через величезну кількість маленьких пташок, які мешкають там і носять це ім’я. Королевич Метеликів гаряче співчував королівні у її незгодах і, щоб поміркувати про її визволення, вирішив повернутися додому.
Він полетів на острів Ясного дня, не даючи собі ні хвилини перепочинку, і знайшов там Листяного королевича. їх давно зв’язувала міцна дружба, і Листяний королевич подовгу гостював на острові Метеликів. Вислухавши розповідь про пригоду свого друга і вивчивши всі можливості визволення юної красуні, Листяний королевич вирішив сам вирушити до країни злої Феї, щоб розповісти королівні Коноплянок про палке кохання королевича Метеликів і про те, що перешкоджає йому з’явитися переднею у справжньому вигляді. Однак Листяний королевич видався його нещасному товаришу надто небезпечним суперником. Він з достатньою на те підставою побоювався, що королівну швидше зворушить чарівність такої довершеної людської істоти, ніж розповідь про кохання іншого, хто сам, до того ж, не може з’явитись перед її очі. Королевич Метеликів скаржився на свою жорстоку долю і шукав будь-який інший спосіб освідчитись королівні, та марно: ніхто, крім напівбога, не міг наблизитися до помешкання Феї, не відчувши одразу ж згубних наслідків її помсти.
Отже, він вирушив у дорогу разом із Листяним королевичем, охоплений ревнивими побоюваннями; йому здавалося, що, побачивши прекрасну королівну, його друг не зможе більше залишатися байдужим, хоча саме його холодність зробила його відомим в усьому світі. Амур, стурбований важкою ситуацією, яку він сам створив для королевича Метеликів, і сподіваючись водночас підкорити нечутливе серце його друга, розраховував на вас, прекрасна королівно, — вів далі метелик. — Ви одна були гідні такої перемоги. У день свого від’їзду обоє друзів побачили на скелі таку сліпучу ілюмінацію, що Листяний королевич, приваблений своєю долею більше, ніж цікавістю, наказав крилатим рибам, що везли його в миртовій альтанці, наблизитись до того місця, звідки виходило таке яскраве сяйво. Ви самі знаєте продовження цієї історії: Листяний королевич побачив вас у гіацинтовому лісі і залишив біля ваших ніг таку дорогу для нього свободу, яку дбайливо зберігав до цієї миті. Але його квапив нетерплячий королевич Метеликів, який згодився на зупинку біля цих берегів, знітивши серце,
