Чарівні казки - Марі Катрін Д'Онуа
Діставшись володінь Феї з Грота, вони проникли до її похмурого житла, і Амур, який вирішив в усьому їм сприяти, влаштував так, що вони знайшли сплячу королівну Коноплянок саму. Не можна було гаяти ні хвилини. Листяний королевич переніс її в альтанку із зелені, куди за ним полетів і королевич Метеликів. У цей час повернулася Фея; виявивши, що королівна зникла, вона жахливо скрикнула і вирішила будь-що перешкодити крадіям своїм чаклунством і помститися, та все її мистецтво було безсиле проти Листяного королевича, який з великою швидкістю віддалявся від згубних берегів. У цей час юна принцеса прокинулась; вона була дуже здивована, побачивши, де знаходиться, і помітивши присутність Листяного королевича, але то був приємний подив, і він зріс ще більше, коли принц розповів їй про ті наслідки, до яких призвела її краса, і про те, що тепер вона звільнена від тиранії злої феї і віднині може правити у своєму королівстві, а також у країні, ще прекраснішій, ніж її власна. Королевич Метеликів говорив їй про своє кохання з такою жагою і ніжністю, що королівна вже палала нетерпінням побачити юнака у його справжньому вигляді, про який, як вона потім зізналася сама, склала для себе найсприятливішу думку. їхня подорож тривала. І через кілька днів вони прибули на острів Метеликів, де королевич-метелик поспішив ступити на землю, щоб, нарешті, постати перед королівною таким, яким був насправді. Його вигляд нічим не порушив того приємного образу, який створила у своїй уяві королівна Коноплянок. Йому пощастило: він сподобався і за це покохав її ще ніжніше.
Королівна послала попередити підданців свого острова про те, що з нею сталося, і вони гуртом вийшли їй назустріч. У їхній присутності вона дала згоду відповісти на кохання і прийняти і володіння щасливого королевича Метеликів. Листяний королевич залишив її одразу ж, як привіз на острів, щоб повернутися до вас, прекрасна королівно, куди його нестримно вабили нетерпіння й палке кохання».
Чарівлива з величезною увагою слухала метелика, коли до кімнати раптом увійшов королевич Арістон; на його обличчі палала лють, наслідків якої вона боялася.
«Доля погрожує мені! — закричав він, ступивши до її покоїв. — І обіцяє велике нещастя. Звичайно, це може бути лише нещастя втратити вас, бо немає інших незгод, до яких моє серце було б таким чутливим. Подивіться, пані, — провадив він, звертаючись до Чарівливої, — погляньте, у який колір забарвлені мури цієї башти: для мене це вірний знак майбутніх незгод».
Але позаяк нещастя Арістона лише радували королівну, вона подивилася туди, куди вказував королевич, і пересвідчилася в тому, що насправді блакитний камінь, втрачаючи свій первісний колір, ставав зеленим. Такі зміни дуже втішили її, бо вона вже не мала ніякого сумніву в тому, що це вірне передвістя швидкої появи Листяного королевича. Радість, яку нещасний Арістон помітив в очах королівни, лише посилила його розпач. Він зізнався в тому, чого ніколи раніше не говорив Чарівливій, бо став щирим від надміру туги. Він відчував до королівни таку глибоку пристрасть, що обожнював би її, навіть коли б був певний того, що залишиться нещасним на все життя.
«Я не маю жодного сумніву щодо своєї біди, — сказав він королівні, — доля обіцяла мені, як і вам, що я завжди буду нещасним, якщо не збережу вірності першим враженням кохання, та чи можна виконати цей жорстокий наказ, хоч раз побачивши вас? Якщо колись і мав якісь почуття, то забуваєш про все, перестаєш піклуватися навіть про своє благополуччя заради того, аби думати лише про кохання до вас і робити все можливе, щоб сподобатися. Одна молода королівна при дворі мого батька-короля було видалася мені гідною моїх почуттів. Я сподівався, що прагнутиму якнайшвидше повернутися до неї, коли мені випало провести тут деякий час, але тільки-но я побачив вас, як всі мої наміри були порушені. При цьому мій розум і серце дійшли згоди, і я вважав, що немає нічого неможливого для тієї ніжної пристрасті, яку я відчував до вас. Я навіть сподівався, що вона зможе змінити вирок долі, але ваша незмінна суворість показала, що я помилявся і в мене немає іншого виходу, крім смерті заради вас».
Королевич Арістон закінчував свою промову, в якій постав перед Чарівливою принаймні гідним жалю, коли раптом вони побачили в повітрі листяний трон. Його несла незліченна кількість метеликів; один із них, небесно-блакитний (за тим кольором Чарівлива впізнала сина Сонця), підлетів до неї і звернувся з такими словами: «Їдьмо, прекрасна королівно, сьогодні ви станете вільною і зробите щасливим найлюб’язнішого у світі королевича».
Метелики опустили трон біля Чарівливої, вона сіла на нього, в ту ж мить знялася в повітря і зникла в далині. Арістон, охоплений відчаєм від такої втрати, не слухав більше нікого й нічого не відчував, крім свого надмірного горя: він кинувся в море. Фея одразу ж залишила скелю, бо та стала для неї зловісною після загибелі небожа, і, щоб вдовольнити свою лють, розбила її разом із баштою ударом блискавки на безліч маленьких уламків, які хвилі й вітер рознесли по всьому морю. З того часу з цього каменю, названого бірюзою, роблять персні, а самоцвіти, які одержали назву каменів старого гарту, походять від решток зруйнованої скелі; інші лише схожі на них. Спомин про нещастя, напророчене королевичу Арістону зміною кольору, дійшов і до нас: кажуть, що персні стають зеленими, коли з їхніми володарями мусить статися нещастя; стверджують навіть, що, звичайно, це пов’язано з незгодами кохання. Поки фея віддавалася своєму горю, руйнуючи острів, королевич Метеликів, радий зробити Листяному королевичу послугу, подібну до тієї, яку отримав від нього сам, доставив Чарівливу по небу до очеретяного корабля, прикрашеного гірляндами з квітів, де з усім нетерпінням палкої пристрасті на неї чекав її коханий.
Неможливо змалювати радість, яку він відчув, побачивши королівну: ще ніколи кохання не виявлялося так палко, як у серці і словах прекрасного королевича. Вони помчали до
