Чарівні казки - Марі Катрін Д'Онуа
«Не бійтеся, прекрасна Іміс, — мовив він, — немає на світі покірнішого закоханого, і хоча сьогодні я з’явився перед вами вперше, кохаю вас уже давно і милуюся щодня».
«Як же ви мене здивували! — сказала королівна. — Оце так! Ви бачите мене щодня і знаєте про що я думаю? Але якщо це правда, то мусите розуміти: кохати мене — марна річ. Філакс, якому я віддала своє серце, такий любий мені, що назавжди залишиться його володарем. І хоча зараз я ним не дуже задоволена, проте ніколи ще так палко його не кохала. Скажіть мені, хто ви і де ви мене бачили?»
«Я Чарівник-Поганин, — відповів він, — моя влада поширюється на весь світ, крім вас, панночко. Уперше я побачив вас у саду Феї з Гори. Я ховався в одному із зірваних вами тюльпанів і спочатку сприйняв за щасливе передвістя випадок, що ви вибрали саме мою квітку. Я сподівався, що ви заберете мене з собою, та ви надто заглибились у приємні мрії про Філакса. Кинувши квіти долі, ви залишили мене в саду найзакоханішим з усіх людей. З тієї самої миті я відчув, що ніщо, крім радості кохати вас, не може дати мені щастя. Думайте про мене, чарівлива Іміс, якщо можете, і дозвольте іноді нагадувати вам про своє кохання».
За цим він зник, а королівна повернулася до палацу, де зустріла Філакса, і всі її страхи розвіялись. Вона з таким задоволенням слухала його виправдування щодо надто довгого полювання, що спочатку навіть забула розповісти про свою пригоду. Та, зрештою, повідала йому про неї.
Незважаючи на свою відвагу, юний королевич злякався крилатого суперника, адже не міг змагатися з ним за королівну, навіть ризикуючи власним життям. Проте султан з конвалій вгамував його страх перед чаклунством, а ніжне ставлення Іміс дозволяло не боятися змін в її почуттях.
Прокинувшись наступного дня після пригоди в лабіринті, королівна побачила, що по її кімнаті літають верхи на бджолах дванадцять маленьких німф, тримаючи в руках крихітні золоті кошики. Німфи наблизились до ліжка принцеси, привітали її і поставили кошики на столик з білого мармуру, який несподівано з'явився посеред кімнати. Ледве торкнувшись столу, кошики виросли до звичайних розмірів. Тоді німфи ще раз вклонилися Іміс. Одна з них підлетіла до її ліжка ближче за інших і щось кинула туди, і потім всі вони полетіли геть. Незважаючи на подив, викликаний незвичайним видовищем, королівна взяла те, що німфа залишила біля неї, — то був прегарний смарагд. Він розкрився від першого ж дотику королівни: там знаходилась трояндова пелюстка, на якій були написані такі вірші:
Нехай усесвіт з подивом почує, Яку чудесну владу має погляд ваш. Кохаючи, я з насолодою відчую Страждання бажані заради вас.Королівна не могла отямитись від подиву, але, зрештою, покликала придворних дам, які прислуговували їй. Побачивши стіл і кошики, придворні були вражені не менше за Іміс. Король, королева і Філакс також поспішили до неї, принцеса розповіла їм про все, а втім, не згадуючи про послання закоханого. Вона вирішила, що мусить розповісти про це одному лише Філаксу. Усі роздивлялися таємничі кошики, вщерть наповнені коштовним камінням надзвичайної краси й цінності, що викликало найбільше здивування присутніх. Королівна не захотіла навіть доторкнутися до них і, вибравши мить, тихенько наблизилась до. Філакса і дала йому смарагд із пелюсткою троянди. Королевич дуже засмутився, прочитавши листа свого суперника. Щоб заспокоїти принца, Іміс розірвала пелюстку у нього на очах. Та якою дорогою ціною мусила вона заплатити за цей вчинок!
Протягом кількох наступних днів королівна нічого не чула про Поганина і вже тішила себе думкою, що її зневага охолодила його пристрасть; Філакс жив тією ж надією. Як завжди, королевич поїхав на полювання. Він зупинився на самоті біля джерельця, щоб освіжитися студеною водою. При ньому був смарагд, подарований королівною. Із задоволенням згадуючи про цю жертву, він вийняв його з кишені, щоб роздивитися ще раз, та смарагд одразу ж вислизнув у нього з рук і, ледь торкнувшись землі, перетворився на візок. Із джерельця вийшли два крилаті чудовиська й самі впряглися у візок. Філакс дивився на них без страху, бо не знав такого почуття. Та все ж захвилювався, коли якась нездоланна сила перенесла його до смарагдового візка і той одразу ж знявся в повітря. Крилаті чудовиська з надзвичайною легкістю помчали принца невідь-куди. Настала ніч; після марних пошуків Філакса у лісі мисливці повернулися до палацу, сподіваючись, що він уже там. Але в палаці його теж не було. Ніхто не бачив королевича з того часу, як він поїхав на полювання. Король наказав відновити пошуки. Весь двір поділяв його занепокоєння; обшукали ліс, околиці й повернулися лише на світанку, не знайшовши жодних слідів королевича. Іміс провела безсонну ніч, охоплена відчаєм через втрату коханого, марно намагаючись знайти цьому пояснення. Вона вийшла на терасу, зустрічаючи тих, хто їздив на пошуки Філакса, але їй сказали, що доля його невідома. Іміс знепритомніла, її віднесли до покоїв, і одна з жінок, що поралась біля неї, вкладаючи у ліжко, зняла з голови принцеси султан із конвалій, який оберігав її від чаклунських чар. Ледве його було знято, як кімнату огорнула темна хмара, і Іміс зникла. Від такої втрати короля з королевою охопив невимовний відчай.
Прийшовши до тями, королівна побачила, що перебуває в кімнаті з барвистих коралів, а підлога вистелена перламутром. Її оточували німфи, прислуговуючи з глибокою шанобливістю. Вони були вродливі, одягнені у пишні вишукані шати. Іміс одразу ж запитала, де вона.
«Ви там, де вас обожнюють, — відповіла одна німфа. — Вам нема чого боятися, прекрасна королівно, ви знайдете тут усе, чого тільки забажаєте».
«Отже, Філакс тут, — вигукнула принцеса, і її очі радісно заблищали, — найбільше щастя для мене — бачити його».
