Четвертий вимір. Шрами на скалі - Роман Іванович Іваничук
Гулак глянув на Майстра Часу і Простору, якого ніхто, крім нього, не бачив, той кивнув йому підбадьорливо — не зважай, ти вирвався з темної клітки тривимірності і осягнув властивість бачити мене, хоч я не даюсь нікому у відчуття. Мене можна тільки мислити, як мислиш зараз ти і, напевно, мислив у аудиторіях Казанського університету Лобачевський. Я — четвертий вимір. Ти можеш назвати мене глибиною, первнем, сутністю сущого і разом з тим — перспективою, вічністю. До мене треба докопуватися інтуїцією, щоб збагнути смисл свого існування. Тривимірність — це забитий дошками світ, за яким нічого немає. Ти спробував знайти з нього вихід у геометрії, а геометрія — це простір для існування, отже, і саме існування повинно бути багатовимірне, бо навіщо воно тоді, який був би в ньому сенс, якби біологічна, наприклад, тривимірність — народження–життя–смерть — не переходила в духовну категорію, щоб жити вічно в обмежжі Простору і Часу?
— Наш матеріальний світ, — відказував Гулак, — побудований на трьох вимірах, це так. Але уявіть собі на хвилину, що ви живете у двомірній площині, — як раптом збідниться ваш світ! Ви, напевно, мали можливість переноситися в нього, коли дивилися на одноплощинні витвори мистецтва. Та коли художник знає закони перспективи, він дає вам змогу уявно проникнути у глибину сутності явища — четвертий вимір? Зародки цієї мислі не нинішні. Згадайте строфу Гете з першої частини «Фауста»:
Wo fa? ich dich, unendliche Natur? Euch Bruste, wo? Ihr Quellen alles Lebens, An denen Himmel und Erde hangt, Dahin die welke Brust sich drangt — Ihr quellt, ihr trankt, und schmacht ich so vergebens?[19]He чуєте тут відчаю Фауста через те, що не може проникнути в глибину природи, до центру всесвіту?
— Для мене ваші сентенції недоступні і вони здаються мені помилковими. — Шенгер підвівся. — Проте подивляю вашу здатність і бажання мислити.
— Підождіть, — зупинив його Гулак, — тепер я хочу запитати вас. Ви вірите в кінець нашої планети?
— Усе відживає свій вік… 1572 року Тихо Браге побачив велику зорю, якої нині вже немає. Її й тоді не було — лише світло. Все має свій кінець…
— Ваша правда. Тільки знайте і не сумнівайтесь у тому, що скажу: наша планета загине аж тоді, коли вона зможе передати свій досвід іншим живим планетам, тобто коли спрацює на неї четвертий вимір — глибина всесвіту. Згадайте слова французького філософа минулого століття Сен–Мартена з його колись знаменитої книги «Des erreurs et de la vente»[20]: «Світ наш побудований на трьох вимірах, тому підлягає знищенню. Якби він був побудований на чотирьох — був би вічний». Як бачите, поняття, про яке дискутуємо, мислителі усвідомлювали давно, а тепер воно стало на порозі сучасної науки. Нам дані для відчуттів не самі сутності, які існують поза нами, а тільки їх проекції у трьох вимірах…
— Блаженні віруючі, — усміхнувся Шенгер. — Тільки здається мені, що ви витаєте у світі ідей, а не практики. До речі, все своє життя.
— Пане Шенгер, — підвівся Навроцький, — а ви ніколи не замислювалися над тим, що, крім свинячої шкури, людині потрібні ще й ідеї?
Шенгер спалахнув і підхопився. Коли Гулак, провівши гостя, повернувся знічений та зніяковілий, Олександр сказав, наливаючи у свою чашку рому:
— Огидний практицизм… Та годі. Тому, хто не осягнув науки добра, всяка інша наука завдає лише шкоди. Ти не будеш пити? То будь здоров… А тепер я тобі скажу, що таке твій четвертий вимір.
Гулак сів навпроти Навроцького, та був неуважний, весь час без потреби поправляв окуляри, певне, продумував свою розмову з Шенгером, переживав: а може, Роберт Карлович має рацію — справді, яка практична доцільність його праці про четвертий вимір? Розвинув теорію Лобачевського, перший в Росії відстояв добре ім’я ученого, ступив малий крок вперед у галузі чистої математики? А далі? Хіба є у нього доволі знань і снаги продовжувати дослідження? А коли ні, то ця його праця забудеться, загубиться, не принісши користі ні науці, ні філософії. Певне, мав рацію Шенгер…
Навроцький налив собі ще рому, взяв з тарілки гроно винограду і смачно, губами, пообривав жовто–прозорі ягоди; Гулак скрушно подумав, що Сашко надто звик до міцних напоїв, та, глянувши на брата, заспокоївся — обличчя Навроцького пашіло здоров’ям. Усього на рік молодший від Гулака, він виглядав порівняно з ним парубком… Миколі Івановичу стало затишно й безпечно.
— Шенгер не має рації, заспокойся. — Навроцький знав, які тепер сумніви тривожать Гулака. — Маєш рацію ти… Біс тебе знає, як те все вміщається в твоїй голові… Тільки вибач за мою відвертість: ти, пишучи своє дослідження, найменше думав про математику…
— Які дурниці! — спалахнув Гулак, наче його спіймали на гарячому.
— Не кип’ятись… Від мене, Миколо, ніколи ти не чув неправди… Я навіть признавався тобі, скільки в мене було жінок. Ну гаразд, я знаю, що ти цнотливий. До речі, Терези не бачу… Прийде? Досі дивуюся, як ти зумів одхопити таку красуню… Так–от: ти, озираючись і боязко, але з твоєю впертістю через нейтральну науку
