Месопотамія - Сергій Вікторович Жадан
Машка була вже цілком дорослою дівчинкою, у цирк іти не хотіла, проте її традиційно не питали, Юра, повернувшись додому після чергового запливу, намагався наново будувати родинні стосунки. Цирк нагадував Рейхстаг після штурму: обличчя в усіх були радісні, проте приміщення явно потребувало ремонту. Холодні коридори, жінки в шубах, коньяк у буфеті й тварини Месопотамії на печальній арені. Машка плакала, їй було шкода левів, жінки сміялись. Додому добирались пішки — не хотілося їхати з цими людьми в одному трамваї. Тепер він дивився на конверт у руках старого й розглядав його пальці — темні від тютюну, покручені часом та алкоголем, побиті й пошрамовані, мовби хтось ставив йому на пальцях мітки після кожного прожитого року. А Валера, побачивши, який ефект справляє на присутніх його оповідь, пожвавився, дістав із конверта одне фото, очевидно, улюблене, ніжно-недбало кинув на нього оком і передав молодому. Дивись, пацан, — сказав, ледь стримуючи хвилювання, — це я в сімдесят першому. Бачиш, який я був? І скажи, як після цього не любити цирк? Молодий, захоплено гмикнувши, передав фото Юрі. Юра приклав його до розгорнутого журналу. На сусідній сторінці був зображений дикий пустельний мул. На фото Валера мав незалежний вигляд, горду поставу, пронизливі очі, а головне — густе волосся на голові, піратські баки й кавалерійські вуса. Юра мимоволі порівняв два фото — Валери й мула. Щось є, подумав, щось, безперечно, є. Віддав фото молодому, ще якийсь час послухав. Коли оповідь дійшла до приймання пологів у левиць, непомітно закрився від усіх журналом, почав ловити знайомі літери, складати їх у слова, вибудовувати з цього всього речення, відсіювати почуте, відокремлювати наговорене циркачем від написаного в журналі, розплутувати кольорові шовкові нитки історій, розв'язувати вузли, терпляче брести в сонячному промінні, тримаючи в руках рятівну нитку. Зважаючи при цьому на те, що кіньми в Месопотамії не їздили верхи й не використовували їх для перевезення вантажів. Їх впрягали хіба що в бойові та мисливські колісниці, полювали з ними на диких птахів і хижаків, що підходили під міські вежі. Ставлення до коней загалом було ніжним і уважним, їх цінували й ними опікувались. Зворушують і змушують замислитись настанови тодішніх конюхів, які давали поради щодо догляду за кіньми, наполегливо радячи власникам цих прекрасних тварин дбати про їхню гігієну та дієту, не перевантажувати їх довгими перегонами, а за першої потреби пускати тварин до помешкань, вкладати їх на долівку поруч із собою, спати з ними в одній кімнаті, відчуваючи їхнє дихання, накривати їх теплими тканинами в зимну погоду, розуміти їхній настрій, вислуховувати їхні скорботи. Сон робить нас сильними, говорили конюхи. І безпорадними, додавали. Бо інша річ — зебри. Зебри в трупу потрапляли часто не надто законними шляхами. Їх ввозили через азійські республіки під вигаданими іменами, дописуючи їм роки й міняючи їм у супровідних документах стать та історії хвороби. У циркових загонах їх тримали разом, вони швидко звикали до великої галасливої аудиторії, трималися купи, а коли хтось із них помирав, обступали померлого колом, не підпускаючи працівників. Так, ніби приносили жертву справедливим богам. Виринувши з цього липкого потоку, Юра важко підвівся й побрів на перекур. Що за зебри? — думав незадоволено. — Звідки взялися зебри?
Уночі він дочекався, доки всі заснуть, знайшов сестричку, що спала на розкладачці в ординаторській, залишився з нею. Та від хвилювання навіть не знала, що говорити, лише заборонила з нею цілуватись. А більше не забороняла нічого, просто намагалася робити все трішки тихіше, аби не побудити доходяг корабельним скрипом розкладачки. Волосся її, жовте й сонячне, було таким довгим, що в різних місцях пахло по-різному — то гарячим вітром, то темною річковою водою. Горло її здавалося ніжним і постійно застудженим. Була вона стриманою і втомленою. Сон робить нас сильними, думав Юра, засинаючи, і безпорадними, додавав, слухаючи її дихання.
Вікна виходили в затінок дерев, гілки торкались підвіконь, ловлячи й надламуючи сонячне проміння. Час від часу залітали оси, проте, відчувши запах хлорки й смерті, що стояв у коридорах, не затримувались і вилітали надвір, утрапляючи в густу липневу павутину. Десь о десятій на подвір'я вкочувалася міліцейська автівка. З неї патруль виводив Артема — веселого дезертира, пійманого зо два місяці тому. Тепер його щоранку привозили із СІЗО на процедури, й Артем неабияк радів щоденній можливості вирушати в сповнену пригод подорож в оточенні лінивих ментів. Вітався з Юрою, кричав щось запальне сестричкам, огризався до патрульних, загалом поводився так, ніби все життя мріяв полежати в диспансері, а тут несподівано його мрію здійснили.
Зранку до Юри прийшли друзі, чекали при фонтані, з місцевими не говорили. Коли Юра вийшов, почали розповідати. Один із них, Жора, що працював у цілодобовій аптеці, поводився більш упевнено, як людина зі світу медицини, хапався за Юрину сорочку довгими чіпкими пальцями, схилявся йому прямо до вуха, нашіптував, мовляв, Чорний тебе шукає, пробиває по знайомих, приходив до старого. І що старий? — зацікавився Юра. Вигнав його, — відповів Жора. Правильно зробив, — потішився Юра. Ладно, — сказав, — ідіть, не тріпайтесь лише. В палаті Валера все випитував його про Аллу, вимагав подробиць, висловлював підтримку, пропонував допомогу. Молодий зрештою не витримав і, грюкнувши дверима, зник у коридорі. Все, не заводься, — строго сказав Юра циркачеві, а сам подумав, що з молодим діються прикрі речі. Схоже, сестричка йому подобалась. Вона тут, схоже, усім подобалась. Але в молодого від неї просто відбирало мову, Юра це добре бачив. Коли заходила до палати, молодий червонів і мовчав. Дивився на її волосся, на підстрижені нігті, помічав, безперечно, шрам на зап’ясті, звертав увагу, поза всяким сумнівом, на втомлене обличчя, на золотий медальйон і відсутність обручки, на високі підбори й голосний сміх. Вона взагалі весь час сміялася, ніби тішачись перебігом лікувального процесу. Мала гострі зуби, під такими зубами хотілося загинути. І видихав молодий лише тоді, коли вона виходила. Юра подумав, що молодий мав би його ненавидіти. Мабуть, так. Згадав, як ненавидів у дитинстві свого старого, коли в того з'являлися нові подружки,
