Живий звук - Андрій Анатолійович Кокотюха

цей час розшукати майора Хмару з міського управління боротьби з незаконним обігом наркотиків і попередити: такого собі Ігоря Вараву зараз обробляють у такому-то районному відділенні. Бо більше ніхто і не чув, як я називав прізвище, звання і місце служби Грузина.

Від часу мого полону до моменту звільнення минуло майже півтори години. Або «всього лише півтори», або — «цілих півтори», це вже хто як оцінює. Мені, наприклад, здалося, що за ці півтори години час узагалі спинився.

— Слухай, мені тепер правда ніколи. Куди тебе везти? Коротко розказуй усе зараз, докладніше — коли будеш мені пляшку ставити.

Я пояснив, де залишив машину, і по дорозі переповів Хмарі все, що вважав за потрібне. Тобто досить непевно пояснив, за яким бісом приперся в «Слон». Історія Анжели Сонцевої і Наталі Зими не входила в сферу його інтересів. Ну і, звичайно, нічого не сказав про попередження, китайські та українські.

Він, у свою чергу, пропустив це пояснення, вірніше — цю відсутність пояснення повз вуха.

— Якщо тебе підставили, ти повинен або знати, або здогадуватися, хто і за що, — відрубав він. — Оці твої мекання про те, що випадково проходив мимо, не канають. Чесно скажи: або якусь статейку про наркобізнес готуєш, або — ще гірше.

— Гірше?

— Справу Боброва копаєш. Якої, між іншим, поки що нема.

— Чого нема?

— Справи нема. А смерть від передозу є. Ось ти і вирішив перевірити на собі, хто, де і як може роздобути сьогодні наркоту в столиці. Хе, можна подумати, ти цього не знаєш… Тебе таки сильно по жбану стукнули. Давай, Вараво, без «бе». Куди ти свого носяру пхав?

Краще вже не розчаровувати свого рятівника.

— Правильно міркуєш. Якщо вам усім усе ясно в справі Боброва, то мені хочеться дізнатися більше. Як не як, але я знайшов його тіло, тому…

— Тому я не хочу, аби десь і хтось знайшов твоє тіло! — перебив Хмара. — Думаю, висновки ти вже зробив. Наступного разу, коли захочеш щось перевірити, краще кажи мені. А ще краще — просто поділися своїми мудрими припущеннями з більш компетентними людьми. Ти ж стріляний горобчик, Вараво, не пацан давно. Ґулю набити вирішив, нудно жити стало? Бабу собі знайди, відразу нудитися перестанеш.

Тим часом ми підкотили до названого мною місця. Фари освітили мою машину, і Хмарі нарешті забракло слів — лише присвиснув. А я так і залишився сидіти. Увесь завданий ментами фізичний біль раптом притупився, поступившись місцем болю душевному. За мене таки вирішили взятися серйозно.

На перший погляд машина виглядала цілою та неушкодженою. Але варто було придивитися, і можна було побачити побите скло — вікна гамселили старанно, на совість, ніби не лише відробляючи гонорар, а й з усієї сили заробляючи преміальні. Правого переднього колеса не було. Замість нього стояли цеглини, покладені одна на одну. Коли я все ж таки вийшов з Хмариного авта і підійшов ближче, то побачив — інші три колеса не просто пробиті, а проколоті і порізані. На капоті хтось дуже грамотний видряпав слово «хуй», а шкіряну оббивку в салоні розпороли хрест-навхрест. Магнітолу видерли з м’ясом, довкола керма щось обмотали. Пересилюючи відразу, я відчинив дверцята з боку водія і придивився. На «бублика» невідомий мені хохмач намотав і зав’язав вузлом презерватив.

— Уже ніхто нікуди не їде, — промовив Хмара, підійшовши до мене. — Це називається: мамо, він пожартував, а я надулася.

— Не смертельно, — я не впізнав свого голосу.

— Не смертельно, — погодився Грузин. — У машині взагалі міг бути ти. Райончик тут нехороший. Не знаю, чи було тут щось подібне, але оцей ось живопис — цілком у дусі тутешньої шпани.

— Думаєш, шпана?

— А ти як думаєш? Так постаратися біля машини, Вараво, могла тільки шпана. Але при цьому вона повинна знати, що хазяїн не з’явиться біля свого авта якийсь час. Тобто припускаю: цю картинку місцевим вуличним митцям хтось замовив. І цей замовник точно знав дві речі: що тебе справді довго не буде біля машини, і що ти врешті-решт мусиш це побачити. Отже, Вараво, який висновок?

— Не знаю, — хоча я знав, тільки в даному випадку мої знання нічого не вирішували.

— Висновок, братан, дуже простий. Тебе справді попередили, аби ти не ліз не в свої справи. Ти кажеш, що пробував дізнатися щось більше про історію з Бобровим і не знав, із якого боку підійти, так?

— Так точно.

— Раз реакція на твою цікавість стала такою бурхливою, значить, усе, що ми з тобою колись припускали стосовно смерті продюсера, — правда або близько до правди.

— І ці двоє ментів взяли мене в м’ясорубку за наказом наркомафії.

Хмара якось дивно подивився на мене.

— Не був ти ще в справжній м’ясорубці, братику Вараво. Це перше. Слово «наркомафія» пафосно звучить, через те ви, журналюги, дуже його любите. Насправді у «наркомафії» є конкретні імена, прізвища та легальні офіційні посади. Тому не кидайся словами. Це друге. Аби встановити, чия ініціатива була пресувати тебе, мені треба працювати з кожним із парочки, яка займалася тобою, приблизно за такою самою схемою. І то не факт, що хтось із них зізнається. Це третє. Машину тобі хоч так, хоч так — викидати треба. Не факт, що з нутрощами все в порядку. Ці маромої коли щось роблять, так по-великому. Це четверте. Хочеш — пиши заяву, тільки збитників усе одно не знайдуть. Так само, як не допоможе тобі твоя заява на цю шалену парочку моїх молодших колег.

— Дякую, заспокоїв.

— Будь ласка. І заспокоїв я не тебе, а себе. Якщо тобі сьогодні клепку не відбили, ти складеш докупи всі названі мною щойно п’ять пунктів і зробиш правильні висновки: треба сидіти і не рипатися. У такому разі я буду спокійний. Рипатися, між іншим, є кому. Через те в мене практично не залишилося на тебе часу.

— Не зрозумів…

— Пояснюю: в світлі останніх подій відпускати тебе сьогодні самого додому я не ризикну. Але так само