Одержимість - Алекс Грей

біля моря і старовинним будинком з роялем від сучасної магістралі з її шаленим ритмом. Аня сиділа мовчки і з повною байдужістю клацала кнопкою радіо. На різних каналах звучали Шарль Азнавур, Патрісія Каас, Ванесса Параді, Едіт Піаф, Алізе і інші. На одній з радіостанцій вона зупинилася і заслухалася. Алекс одразу впізнав цю пісню. Він завжди любив французьку музику і прекрасно знав усіх відомих французьких співаків, а непогане знання французької мови давало йому можливість проникати не тільки у французьку музику, а й в тексти цих пісень. Це була Lara Fabian. Je suis malade Parfaitement malade Tu m'as privé de tous mes chants Tu m'as vidé de tous mes mots Pourtant moi j'avais du talent avant ta peau…

— Ти французьку знаєш… перекладеш? — раптом запитала Аня. Питання було настільки несподіваним, після такої довгої тиші, що Алекс здригнувся. Йому, навіть, спочатку здалося, що питання це був адресоване не йому.

— У сенсі, пісню перекласти? Та я і не слухав. Це ж Лара Фабіан, так? — він зробив голосніше звук і прислухався. — Ну, якщо близько до тексту, то це щось типу:

Я хвора, я дуже хвора. Ти позбавив мене моїх пісень, Ти забрав у мене всі мої слова, Але ж у мене був талант до того, Як закохалася в тебе без тями…

— А далі?…

— Ця любов вбиває мене. Якщо так буде продовжуватися, то я помру на самоті, Приклавши вухо до радіо, як дурна дитина, Слухаючи пісні у власному виконанні…

Аня мовчки слухала і дивилася в бокове вікно, тому Алекс не міг бачити ані її очей, ані виразу її обличчя. Він міг тільки відчути її настрій, який висів в салоні його машини. Помовчавши кілька хвилин, Аня сказала:

— Ось, чому, коли справа стосується почуттів, то постійно вилазить або нещирість або зрада?

— Та, тому що, Аня, коли справа доходить до почуттів, то люди, в більшості своїй, переходять на зовсім інший рівень сприйняття, простіше кажучи, багато хто просто перестає мислити адекватно, і переносяться в зовсім інший світ, їм здається, що все квітне і пахне, всі навколо браття і люблять один одного. Вони в такі моменти просто втрачають здатність до самозбереження. Зате, потім, коли щось йде не так, як вони собі намислили, світ навколо них руйнується, хоча, насправді, не змінилося нічого, ну хіба що у них в головах.

— Не розумію тебе… Ось скажи, ти що, взагалі не віриш в любов? — запитала Аня, повернувшись до нього.

— В якому сенсі? Почекай, щось я ще не зорієнтувався. — відповів він. — Ти зараз що маєш на увазі?

— Та я маю на увазі саме любов і твої погляди на неї.

— Дивно, а чого тебе раптом це зацікавило?

— А чому мене таке не повинно цікавити? Чи я якась не така? Ні, ти скажи прямо. — Аня дивилася йому прямо у вічі. — Просто ти такі речі говориш, ніби, ніколи не закохувався і не страждав. Або просто корчиш з себе сильного циніка, якому наплювати на все і на всіх.

— Ань, ти взагалі, що таке верзеш? — зовні спокійно відповів Алекс, хоча, всередині нього вже починала закипати злість.

— Та, просто, ти можеш зробити людині боляче, навіть не помічаючи цього.

– І коли ж я тобі зробив боляче, дозволь дізнатися?

— Мені спочатку здалося, що ти відрізняєшся від всіх мужиків, що оточують мене, що ти не такий дубовий, як вони. Але, познаймовшись з тобою ближче, дізнавшись про твоїх друзів і світ, в якому ти живеш, я зрозуміла, що ти ще гірше, ніж вони. Ти просто цинік! І хоча ти — цинік, який слухає Богушевську і Лару Фабіан, це не робить тобі честі.

— Аня… Ти взагалі фільтруєш, що ти говориш? Що за муха тебе вкусила? Коли ми гуляли виноградниками вчора — ти була ніжна і сентиментальна, коли ми купалися, ти випромінювала доброту і ласку, коли пили максовий шмудряк, ти веселилася і сміялася більше за всіх. І, ось, проходить кілька годин, і з тебе виливається просто потік негативу. І, зауваж, негатив твій, абсолютно необґрунтований. Так, я живу в своєму світі, так, я його придумав сам, так, мені подобається жити за такими правилами, за якими я хочу жити. Тут ти права, але цей світ не заважає нікому, я взагалі, нікому нічого не нав'язую. Мало того, я не вважаю цей придуманий мною світ і ці правила ідеальними і єдино правильними. Просто, я оптимізував для себе те, що комфортно мені, і мінімально болісно оточуючим. — Алекс подивився на Аню, і йому стало шкода її. Вона сиділа, скинувши босоніжки і підігнувши під себе ноги. У той момент вона була схожа на маленьку беззахисну дівчинку.

— Хороше формулювання. — тихо сказала вона. — Мінімально болісно для оточуючих… А, чому б не зовсім безболісно? Ти не думав над тим, щоб твої експерименти були абсолютно безболісними?

— Усім неможливо догодити, і ти сама це прекрасно знаєш. І не просто знаєш, ти сама робила зовсім не так, як того вимагаєш від мене.

— Ти що зараз маєш на увазі? — Аня подивилася на Алекса, стискаючи в руках свій кулон.

— Так, хоча б твої стосунки з Вадимом. Ти ж, коли з ним зустрічалася, не сильно думала про його дружину, ти ж сама це казала. Коли мама тебе просила пригальмувати з малюванням, ти теж не поспішала її слухати, та можна купу згадати ситуацій з тобою. Але проблема не в цьому, а в