Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 09 - Джек Лондон

— Годі, кізонько, не пручайтеся-бо, — провадив він далі.— Зараз славна літня пора, саме для весілля.

— Але ж я зовсім не збираюся йти за вас! — обурилася Сексон. — Я вже казала це вам тисячу разів.

— Ет, забудьте! Викиньте ці дурощі з голови! Звісно, ви підете за мене. Це факт. А зараз я скажу вам ще один факт. У п’ятницю ввечері ми з вами чкурнемо до Фріско. Там ковалі влаштовують бучну вечірку.

— Я й не збираюся, — заперечила Сексон.

— Ну, то зберетеся, — відказав упевнено Чарлі.— Повернемося з останнім пароплавом, і ви нагуляєтеся досхочу. Я приведу вам найкращих танцюристів. О, я не такий уже й зажерливий і добре знаю, що ви любите танцювати.

— Кажу ж бо вам, що я не можу, — знову промовила Сексон.

Він підозріливо глянув на неї з-під кущистих брів, що на переніссі зрослися в суцільну чорну смугу.

— Чому не можете?

— Я вже обіцяла, — відказала вона.

— Кому?

— Це вас не обходить, Чарлі Лонгу. Я не вільна, і край.

— Дуже обходить! Пам’ятаєте того нікчемного блазнюка бухгалтера? Ну, то не забувайте, як йому перепало.

— Будь ласка, дайте мені спокій! — з серця вирвалося в неї.— Невже ви й разу не можете бути порядніший?

Коваль глузливо засміявся.

— Якщо якийсь блазнюк надумав стати поміж нами, то я йому покажу, де раки зимують… Отже, в п’ятницю ввечері? Еге ж? А де?

— Не скажу.

— Де? — спитав він удруге.

Її губи були щільно стиснуті, а на щоках виступили червоні плями гніву.

— Чи ти ба! Ніби я й сам не вгадаю! Звичайно, в «Джерманії»! Гаразд, я буду там і проведу вас додому. Втямили? І краще скажіть вашому блазнюкові, нехай забирається до дідька, коли не хоче доброї прочуханки.

Сексон обурило це так, як тільки може обурити жіночу гордість негречне поводження її' кавалера, і вона ледве стрималася, щоб не крикнути Чарлі в лице славне ймення свого нового оборонця. Але враз і злякалась: Біллі проти кремезного Чарлі видається хлоп’ям. Принаймні таким їй видається. Вона згадала перше враження від його рук і глянула крадькома на руки цього чоловіка. Вони наче вдвоє більші за Біллині, а ще ж і вкриті волоссям, вони свідчать про величезну силу. Ні, Біллі не здолає подужати таку здорову звірину! І не треба, щоб вони мірялися силами. А потім у Сексон промайнула несмілива надія, що, може, таємнича, неймовірна спритність, притаманна боксерам, якось допоможе Біллі провчити цього забіяку і визволить її від нього. Вона зиркнула на Чарлі ще раз, і знову сумнів узяв її. Які ж то широкі в нього плечі, не даремно ж розпирають піджак дужі м’язи, а біцепси горбом стоять під рукавами!

— Якщо ви тільки здіймете руку на кого-небудь, із ким я… — почала вона.

— Йому, звісно, добре перепаде, — ошкірився Лонг. — Котюзі по заслузі. Кожному блазнюкові, що стає між хлопцем та його дівчиною, треба дати прочуханки.

— Але я не ваша дівчина і, що б ви там не казали, ніколи нею не буду.

— Лютуйте, голубонько, — кивнув він схвально. — І це мені в вас до вподоби. — У-у, яка гаряча! Люблю жінок з перцем! А то ж нащо чоловікові якась гладка корова? Еге ж, колода мертвецька! А ви в мене жива, та ще й така запекла!

Сексон зупинилась біля свого будинку й поклала руку на хвіртку.

— Прощавайте, — сказала вона. — Мені час додому.

— Виходьте пізніше, погуляємо в Айдор-парку, — запропонував він.

— Ні, я щось нездужаю. Повечеряю і одразу до ліжка.

— Ага, — глузливо прокоментував він. — Набираєтеся сили, щоб завтра ввечері гасати, еге ж?

Вона нетерпляче стукнула хвірткою і ввійшла на подвір’я.

— Я вас попередив, — додав він, — Якщо ви підете завтра не зі мною, хтось буде битий.

— Сподіваюся, що ви, — дала вона йому відкоша.

Він закинув голову назад, зареготався і, випнувши могутні груди, підважив свої ручиська. Цей рух нагадав їй бридку здоровезну мавпу, яку вона бачила колись у цирку.

— Що ж, бувайте! — сказав він. — Побачимося завтра ввечері в «Джерманії».

— Я не казала вам, що буду саме в тій залі.

— Але й не казали, що не будете. Дарма, — я однаково прийду і проведу вас додому, так і знайте. Та не забудьте залишити для мене якнайбільше вальсів. Оце так. А лютуватись — лютуйте собі на здоров’я, це вам личить!

РОЗДІЛ VIII

Коли музика змовкла, Сексон, спираючись на руку Біллі, зупинилася з ним коло широких дверей до танцювальної зали. Вони шукали вільного місця сісти. Аж раптом де не взявся Чарлі Лонг; очевидячки, оце тільки прийшовши сюди, він заступив їм дорогу.

— То це ти — перечепа, га? — сердито вигукнув він, і його брови погрозливо стиснулись.

— Хто? Я? — спокійно спитав Біллі.— Помиляєшся, молодче. Я ні до кого не чіпляюсь.

— Я тобі голову провалю, як зараз же відси не заберешся!

— Мені зовсім не хочеться з головою розлучатися, — протяжно відказав Біллі.— Ходімо, Сексон. Це сусідство аж ніяк нам не пасує.

Він хотів був пройти, але Лонг ізнов заступив їм дорогу.

— Ти ще занадто свіжий, хлопче! — гаркнув він. — Тра’ тебе підсолити. Второпав?

Біллі почухав потилицю і, вдаючи здивованого, промовив:

— Ні, не второпав. Про що це ти?

Але здоровезний коваль презирливо відвернувся від нього й звернувся до Сексон.

— Ходіть-но сюди. Покажіть вашу картку.

— Ви хочете з ним танцювати? — спитав Біллі.

Вона похитала головою.

— Вельми шкодую, молодче, нічого не вдієш, — сказав Біллі, пробуючи знову пройти.

Та коваль утретє заступив їм дорогу.

— Слухай, манджай на своїх двоїх, — спокійно сказав Біллі.— Поки вони ще цілі.

Лонг мало не кинувся на нього; руки йому стиснулись у кулаки, одну руку подав він назад, готуючись завдати удару, а плечі й груди випнув. Але тут мимоволі спинився, глянувши на Біллі, що не зрушив із місця: холодні, мов затьмарені, очі Біллі дивились байдуже перед себе, жоден м’яз його не здригнувся. Здавалося навіть, що він не помічає погрозливих замірів. Це було щось зовсім нове в Лонговій практиці.

— Може, ти не знаєш, хто я такий? — задерикувато вигукнув він.

— Ні, знаю, — незворушно відказав Біллі.— Ти чемпіон усіх бійок та скандалів. (На Лонговому обличчі промайнуло вдоволення). — «Поліційна газета» мала б дати тобі діамантову відзнаку за напади на дитячі колясочки. Я певен, що якби ти зміг, то потрощив би їх до ноги.

— Облиш, Чарлі,— порадив один з хлопців, що обступили їх. — Це ж Біл Робертс, боксер.