Брати, або Могила для «тушки» - Василь Андрійович Базів

— А от цікаво, ви ж бізнесмен, зі списку журналу «Форбс». Ми тут, ваші виборці, дуже пораділи за вас, що прославляєте Україну на міжнародній арені. Але часи нині непевні — не боялися йти на вибори від опозиції? У нас, як кажуть, сьогодні з цим дуже строго.

Гоша так розчулився, що відключив гальмівну систему й у цьому вузькому колі виливав душу справді як на сповіді.

— Да, зона строгого режима. Це ми проходили. Но не так чорт страшний, як його у телевізорі показують, пані Настя. Ви ж знаєте, що я у прошлому созиві був у партії власті. Ну і тепер думаю, яку стратегію обрать у новому созиві. Це ж треба дивитися на ціну вопроса. Тобто вартість мандата. То тільки вам кажеться, що демократія кругом однакова. Правильно я кажу, Сікач?

— У власті дешевле, бос, мандати на тендер виставляли, — уточнив горила.

— Чули? Но, як ідейний депутат, пішов я у президентський кортеж здаватися. Правильно ви кажете, режим тепер строгий. Говорю: готовий піднімать Україну вмєстє з владою, чого там пащекувать. А мені в отвєт: а ти не спіши піднімать. Вот ми посовєтовалісь і рішили тебе в націоналісти відправить. Та шо там отправить — ти і є націоналіст, і ми, партія власті, до того нормально відносимся. Ми, говоре, тоже націоналісти, якщо розібратися. Щоб на наші предприятія москалів, як ви кажете там на Западній, не пустить. Так що получай разрєшеніє в опозицію, Капець, покупай у демократів мандати. Можеш нас іногда критіковать де-то в коридорі невзначай. Маскіруйся пока. Блокіруй, скільки влізе. Да можеш етому спікеру на стол президії напісять, вибачте за грубе слово, но я передаю державний розговор. А в момент, трудний для отєчества, — так як, приміром, ісправлєніє конституції, референдум для народа, як воно, Едік, називається, проктозація…

— Пролонгація каденції, — поправка була внесена у робочому порядку.

— В момент прологнації полномочій президента, то єсть в момент, важний для національних інтересів, ми тебе легалізіруєм.

— Вибачте, так то ж «тушка» називається! — скрикнула свята наївність, бо цієї щиросердної риси пані Анастасія набралася від свого праведного чоловіка.

— Ну шо ви обіжаєте свого депутата. Я вам хіба давав повод? А ви шо думали, що депутат — то тупий бичара, що пре тільки вперед і заднього хода у нього нема? Война — херня, пані попадя. Головне — маньоври. А шо то за депутат, що не вміє маневрувать. Он ті, що там на портретах, президенти, — де вони зараз? На допити ходять. А Капець є там, де був. Не на бобах, а на бабках. А бабло побєдіт зло, даже самого строжайшого режима. Але я шо-то розпатякався чересчур. Замьотано. Давайте вип’ємо, як мене вчили ще у мєстах столь віддальонних, — за єдність демократії і народа!

— Ой, та вже не згадуйте ту свиню. Ми краще нею закусимо. — Хто б міг подумати, їмосці вдалося присікти набутий імунно дефіцит культури. — Ви нам краще розкажіть, Петре Павловичу, яка там атмосфера панує у коридорах влади? Адже парламент — це найвищий орган, а нам із телевізора не все видно.

— А пускай Сікач вам розкаже про атмосферу. То він в основном по коридорах шастає, пока я внімательно засідаю. — Гоша чомусь не хотів говорити, бо трохи образився, що його перебивають.

Сікача на трибуну парламенту випускати було небезпечно не тільки для вітчизняного парламентаризму, а й для національної безпеки в цілому. А от за столом йому часом дозволялося відкривати рота:

— Та шо сказать. Народ там разний. Но наших, шо приятно, стало побільше. Ідеш по коридору, а навстрєчу тобі колега — по значку видно, нардеп, но незнакомий. Ну і знакомишся. Первим ділом — де сидів, коли вийшов. Там, шоб ви знали, ті, що не сиділи, чувствуют себе невдобно. В меньшенствє. Ну є еті. Шеф, можна говорить? Як вспомню, то вздрогну. Мене уже тіпає. Як народного депутата.

— Це ті, що проти європейського вибору нашого народу? — спохватилася політично підкована попадя.

— Та нє, еті якраз за вибор.

— Так а чого ж вас тіпає?

— А тому, що вони педерасти.

Сікача занесло у прояви відхилення від політкоректності, яка в умовах демократії повинна гуртувати депутатські ряди, а не розвалювати роботу у стінах сесійної зали.

— Ну-ну. Ви його ізвініть. Воно ще тільки первий созив. — Гоша просто мусив втрутитися і повернути полеміку у русло культури мовлення. — Як, Едік, по-научному? Гомосексуалісти. Їх там тьма тьмуща. Особенно у туалеті замітно. Підглядають один за одним. От як ви, святий отець, до цього паскудства, прости Господи, ставитеся?

— Господь покарав за содомію Содом і Гоморру. Що тут скажеш, — була відповідь.

— Я б їх тоже усіх на безлюдний остров. Пусть там трахаються. Без продолженія рода. Нє, но мужик должон буть мужиком, а не підставляться. А які вони влізливі, щоб ви знали. Я їх ше по зоні помню. А тут тоже. Я лічно порвав той проект про пропаганду секс-меншин, а вони знову пхають. Ох і влізлива ця содомія. А у вас як с етім злом, містер синьйор?

— Сі. Сі… — стрепенувся Бранделлі, задрімавши у дебрях чужородного парламентаризму.

— То у вас сі-сі, а у нас — Сі-сі з іншим наголосом. Як каже