Буфонада, або Більше не самотні - Курт Воннегут
Гей-го.
• • •
Так, і я тепер пишу тремтливою рукою і з головою, яка розколюється, бо вчора ввечері я забагато випив на своєму дні народження.
Віра Бурундук-5 Заппа прибула вся осипана діамантами, у ношах, на яких її пронесли крізь айлантові джунґлі, в супроводі чотирнадцяти рабів. Вона привезла мені вина й пива, від яких я сп’янів. Та найбільш запаморочливим з її дарунків була тисяча свічок, які вона зі своїми рабами виготовила в колоніальному стилі. Ми вставили їх у порожні отвори моїх тисячі канделябрів і розставили на підлозі вестибюля.
Потім ми їх усі запалили.
Коли я стояв серед отих малесеньких, тремтливих вогників, я почувався як Бог, що стоїть по коліна в Молочному Шляху.
Епілог
Доктор Свейн більше нічого не написав. Він віддав Богові душу.
Не лишилося нікого, хто міг би прочитати те, що він написав, нікого, хто б поскаржився, як важко звести докупи всі ті вигадки, що він сплів.
Принаймні він дійшов до кульмінації своєї оповіді, розказавши, що він перепродав Луїзіанську покупку ватажкові бандитів за один долар, який так і не отримав.
Так, і він помер, гордий з того, що вони з сестрою зробили задля реформування суспільства, бо він залишив оцей віршик, можливо, в надії, що хтось використає його як епітафію:
О, як тоді ми обирали шанси
Брутальної людської буфонади —
Чи Божої, як знати ?
І було
Нам вільно й затишно;
Я вдячний;
У грі мінялись наші мрії.
• • •
Він так і не розповів про отой електронний прилад в Урбані, який надав йому можливість знову з’єднатися зі своєю небіжчицею-сестрою і знову утворити отой цілісний геній, як то було в їхньому дитинстві.
Прилад, який нечисленні люди, котрі про нього знали, називали «Хуліган», становив одну на перший погляд звичайну коричневу керамічну трубу — два метри завдовжки і двадцять сантиметрів у діаметрі. Вона акуратно встановлювалася на лабораторній шафці, де були ручки настроювання для величезного прискорювача квантів. Прискорювач квантів — це трубчастий магнітний канал для субатомних об’єктів, які утворювали контур навколо кукурудзяних полів на околицях міста.
Так.
І сам «Хуліган» був привидом, оскільки прискорювач квантів довго не працював за браком електрики і за браком ентузіастів, які воліли б розібратися у тому, на що він здатний.
Сторож Френсіс Залізо-4 Хуліган поклав шматок трубки на нерухому лабораторну шафку, туди ж поклав свій пакунок з обідом і раптом почув голоси, які лунали з трубки.
• • •
Він покликав ученого, якому належав цей апарат, д-ра Фелікса Боксита-13 фон Петерсвальда. Але трубка більше не хотіла говорити.
Одначе д-р фон Петерсвальд продемонстрував, що він великий учений, виявивши бажання повірити неосвіченому містерові Хулігану. Він попросив сторожа переповісти цю історію кілька разів поспіль.
— Пакунок з обідом, — сказав він, нарешті. — А де ваш пакунок з обідом?
Хуліган тримав його в руці.
Д-р фон Петерсвальд наказав йому покласти пакунок на те саме місце, де він лежав до того.
І трубка негайно заговорила.
• • •
Мовці відрекомендувалися як мешканці потойбіччя. їх підтримав цілий деморалізований хор осіб, які скаржилися одне одному на нудьгу, соціальну зневагу, незначні недуги і все таке решту.
Як д-р фон Петерсвальд записав у своєму потаємному щоденнику: «Все виглядало точнісінько так, як скарги на тому кінці телефону в дощовий осінній день — кепське управління Фермою невдах».
Гей-го.
• • •
Коли д-р Свейн говорив зі своєю сестрою Елізою по приладу «Хуліган», поруч з ним були удова д-ра фон Петерсвальда, Вільма Самшит-17 фон Петерсвальд, і її п’ятнадцятирічний син Девід Нарцис-11 фон Петерсвальд, брат д-ра Свейна, який потерпав від хвороби Туретта.
• • •
У бідолашного Девіда стався напад цієї хвороби саме тоді, коли д-р Свейн розпочав розмову з Елізою крізь Великий кордон.
Девід силувався стримати рефлективний потік непристойностей, але вдалося йому тільки підняти висоту звуку на октаву: «Лайно... слина... яйця... клоака... срака... член. клітор. вушна сірка. сцики», — казав він.
• • •
Сам д-р Свейн втратив над собою контроль. Він мимоволі видерся на лабораторну шафку, яка була стара й висока, як і він сам. Він припав до трубки, щоб бути якомога ближче до сестри. Він крутив головою перед робочою частиною трубки і скинув на підлогу важливий елемент — пакунок з обідом, тим самим перервавши зв’язок.
— Алло, алло! — кричав він.
— Промежина. штирити. гівно. пагорб Венери. плацента, — казав хлопець.
• • •
Вдова фон Петерсвальд була єдина притомна особа на Урбанівському кінці зв’язку, тож саме вона поклала пакунок з обідом на належне місце. їй довелося увіпхнути його доволі безцеремонно між трубкою і президентським коліном. Тут вона сама опинилася у вельми незручній позиції, зігнута під прямим кутом на верху шафки з витягнутою рукою, а ноги її звішувалися на кілька футів над підлогою. Президент притискав не лише пакунок з обідом, а і її руку.
— Алло! Алло! — кричав президент, звісивши голову.
• • •
З другого богу доносилися у відповідь бурмотіння, буркотіння, клекіт і квоктання.
Хтось чхнув.
— Содомія... срати... сперма... яйця... — казав хлопчик.
• • •
Еліза не встигла знову заговорити, як мертві, що там скупчилися, розпізнали в Девіді рідну душу, настільки ж обурену становищем людей у Всесвіті, як і вони самі. Тож вони почали його підбурювати і самі від себе додавали непристойностей.
— Давай, хлопче, покажи їм, що до чого, — горлали вони. І все таке решта.
А ще вони все подвоювали: «Два члени! Два клітори! Два лайна!», і усе таке решта.
Суцільний бедлам.
• • •
Проте д-р Свейн і його сестра, зрештою, встановили зв’язок, та ще й з такою конвульсивною інтимністю, що д-р Свейн, якби міг, просто заліз би в оту трубку.
Так, а Еліза вимагала від нього, щоб він якомога швидше помер, тоді вони могли б знову утворити цілісний потужний мозок. Вона хотіла розробити шляхи вдосконалення тієї вкрай незадовільної місцини, яку звуть «Рай».
• • •
— Тебе там катують? — спитав він у сестри.
— Ні, — відповіла вона, — але тут смертельно нудно. Той, хто спроектував це місце, не мав зеленого поняття про людську природу. Прошу тебе, брате Вілбуре, не барися. Отут — Вічність. І це Назавжди! Місце, де
