Буфонада, або Більше не самотні - Курт Воннегут

Так закінчилося моє президентство — дві третини мого другого терміну.

І дещо дуже важливе добігало кінця так само швидко — мій незамінний запас трибензоманерамілу.

Гей-го.

• • •

Я довго не наважувався порахувати, скільки залишилося піґулок, але довелося, — їх було дуже мало. Я так від них залежав, був їм такий вдячний, що мені здавалося, ніби моє життя закінчиться разом з останньою піґулкою.

Персоналу в мене також майже не було. Залишився тільки один робітник. Усі інші померли або десь пішли, оскільки жодних повідомлень більше не надходило.

Той єдиний, хто залишився зі мною, був мій брат, вірний Карлос Нар-цис-11 Вільявіченціо, посудомийник, якого я обійняв у той перший день, коли став Нарцисом.

Розділ 40

Оскільки все занепадало дуже швидко і оскільки поруч зі мною вже не було людей, задля яких варто було б поводитися нормально, у мене розвинулася манія рахувати речі. Я рахував планки у венеційських жалюзі. Я рахував ножі, виделки і ложки в кухні. Я рахував закрутки на покривалі ліжка Абрагама Лінкольна.

І одного дня я рахував стовпчики на перилах, стоячи накарачках, хоча сила тяжіння була середньолегка. І раптом я усвідомив, що знизу за мною спостерігає якийсь чоловік.

На ньому було куртка й штани з оленячої шкіри, мокасини і єнотова шапка з китицею; в руках він тримав рушницю.

— Господи, президенте Нарцис, — сказав я собі, — цього разу ти остаточно збожеволів. Це ж там стоїть старий Деніел Бун.[12]

І тут до першого приєднався другий. Він був одягнений у форму перших авіаторів, коли ще не існувало такого поняття, як Військово-повітряні сили Сполучених Штатів, задовго до того, як я став президентом.

— Спробую вгадати, — промовив я уголос. — Це або Геловін, або День незалежності.

• • •

Пілота, здається, шокував стан, у якому був Білий дім.

— Що тут трапилося? — спитав він.

— Можу вам сказати тільки одне, — відповів я. — Тут робилася історія.

— Жахливо, — сказав він.

— Якщо вам здається, що погано отут, — сказав йому я і постукав собі пальцями по лобі, — то було б варто зазирнути сюди, всередину.

• • •

Жоден з них навіть гадки не мав, що я президент. На той час я перетворився на нечупару.

Вони і розмовляти зі мною не хотіли, та й один з одним також, до речі. Як з’ясувалося, вони були не знайомі. Просто прибули одночасно, от і все, — кожен зі своєю нагальною місією.

Вони пішли до інших кімнат і натрапили на мого Санчо Панса, Карлоса Нарциса-11 Вільявіченціо, який ладнав обід з флотських ґалет, консервованих копчених устриць і ще чогось, що він знайшов. Карлос відвів їх до мене і переконав, що я насправді президент того, що він з усією щирістю назвав «наймогутнішою країною у світі».

Карлос був безнадійно тупий.

• • •

Першопоселенець мав до мене лист — від тієї удови в Урбані, штат Іллінойс, якій зробили візит китайці кілька років тому. В мене тоді так і не знайшлося часу з’ясувати, чого ті китайці хотіли.

«Шановний д-ре Свейн, — починався лист. — Я проста людина, вчителька гри на фортепіано, яка відома лише через те, що була одружена з дуже видатним фізиком, народила від нього прекрасного сина, а після його смерті мене відвідала делеґація крихітних китайців, один з яких сказав, що його батько знав Вас. Батька його звали Фу Манджу.

Саме китайці розповіли мені про дивовижне відкриття, яке мій чоловік, д-р Фелікс Боксит-13 фон Петерсвальд, зробив перед своєю смертю. Ми з сином, який, до речі, теж Нарцис-11, як і Ви, тримали відтоді це відкриття в таємниці, тому що воно проливає світло на становище людей у Всесвіті, дуже гнітюче, м’яко кажучи. Це стосується істинної природи того, що чекає на нас усіх після смерті. А чекає на нас, д-ре Свейн, дещо непозбувно нудне.

Я не можу примусити себе назвати це «Небесами», чи «Нашою справедливою винагородою», чи чимось подібно приємним. Назвати це я можу лише так, як називав мій чоловік, як називатимете Ви, коли вивчите все докладно, а саме — «Ферма невдах».

Коротше кажучи, д-ре Свейн, мій чоловік винайшов спосіб розмовляти з померлими на цій «Фермі невдах». Він не розкрив своєї методи ні синові, ні мені, нікому. Проте китайці, які, схоже, всюди мають своїх шпигунів, якось провідали про все. Вони прибули, щоб почитати його записи і подивитися на рештки його апарата. Розібравшись в усьому, вони люб’язно пояснили нам із сином, як робити оцей моторошний фокус, якщо ми схочемо. Самі вони були дуже розчаровані цим відкриттям. Хоча для них воно і було нове, як вони сказали, однак зацікавити могло «тільки учасників того, що залишилося від західної цивілізації», хоч що б це означало.

Я доручаю цей лист другові, який сподівається приєднатися до великого поселення своїх штучних родичів, Бериліїв, у штаті Меріленд, а це зовсім недалеко від Вас.

Я називаю Вас «д-р Свейн», а не «містер президент», тому що цей лист не має жодного стосунку до інтересів держави. Це суто особистий, приватний лист, який повідомляє, що ми багато разів розмовляли з Вашою небіжчицею-се-строю Елізою по апарату мого чоловіка. Вона каже, що Вам конче потрібно приїхати до нас, щоб вона могла порозмовляти безпосередньо з Вами.

Ми із задоволенням очікуємо Вашого приїзду. Будь ласка, не ображайтеся на поведінку мого сина, а вашого брата, Девіда Нарциса-11 фон Петерсвальда, який не здатен утримуватися від непристойної лайки і образливих жестів навіть за найнеприйнятніших обставин. Він потерпає від синдрому Туретта.

Віддана Вам,

Вільма Самшит-17 фон Петерсвальд».

Гей-го.

Розділ 41

Я був глибоко зворушений, незважаючи на трибензоманераміл.

Я дивився на спітнілого першопо-селенцевого коня, який щипав траву на ґазоні Білого дому. Потім я звернувся до самого посланця.

— Як ви дістали цей лист? — спитав я його.

Він розповів, що випадково застрелив одного чоловіка з клану Бериліїв, ймовірно, друга Вільми Самшит-17 фон Петерсвальд, на кордоні штатів Теннессі й Західної Віргінії. Він прийняв його за свого кровного ворога.

— Я гадав, що то був Ньютон МакКой, — пояснив він.

Він намагався врятувати свою невинну жертву, але той помер від гангрени. Проте перед самою смертю отой Берилій примусив його дати слово християнина, що він доставить лист, як присягнув