В пошуках Аляски - Джон Грін
Та хоч Кевін і намагався мене вбити й усе таке, він не здавався вартим моєї ненависті. Ненависть до однокласників забирає дуже багато сили, я давно це діло облишив. Я сприймав наш прикол лише як відповідь на їхній прикол, як пречудову нагоду, за словами Полковника, здійняти маленький шарварок. Але для Аляски, здається, це було чимось іншим — чимось більшим.
Я хотів розпитати її про це, але вона лягла, сховавшись за паками сіна. Аляска все сказала, а якщо так, то чекати від неї чогось іще не варто. Виманити її вдалося лише за дві години, коли Полковник відкоркував пляшку вина. Ми передавали пляшку по колу, поки у мене в животі не стало кисло й тепло.
Хотів би я, щоб випивка мені подобалася більше (а Аляска — з точністю до навпаки). Але того вечора хильнути було приємно, особливо коли винне тепло з живота розлилося по всьому тілу. Мені не подобалося відчуття отупіння або втрати контролю над собою, але подобалося, що все ставало легше (сміятися, плакати, сцяти на очах у друзів). Навіщо ми пили? Я — просто для забави, адже ми ризикували вилетіти зі школи. Постійна загроза вигнання з «Калвер-Кріку» робила всі незаконні задоволення ще збудливішими. Одне тільки погано: ми і справді могли вилетіти зі школи.
за два дні до
аступного дня я прокинувся рано, губи пересохли, з рота в холодному повітрі вихоплювалася пара. Такумі взяв із собою похідну грубку, і Полковник схилився над нею — грів воду на розчинну каву. Сонце світило яскраво, але не могло розігнати холод, я сів поруч з Полковником і почав цмулити каву («Особливість розчинної кави в тому, що пахне вона добре, а на смак — як жовч»,— сказав Полковник), потім одне по одному прокинулися Такумі, Лара й Аляска, і ми цілий день переховувалися, хоча і галасували. Голосно принишкли.По обіді в сіннику Такумі вирішив, що нам треба влаштувати змагання з фрістайлу.
— Пампушечку, ти починаєш,— заявив він.— А ти, Полковнику Паливода, задаватимеш ритм.
— Чувак, я не вмію реп читати,— благав я.
— Нічого страшного. Полковник ритм теж задавати не вміє. Ти спробуй просто поримувати, а потім мені естафету передаси.
Полковник склав долоні рупором і почав видавати дивні звуки, що радше скидалися на пердіння, ніж на баси, а я... е-е-е... читав реп.
— Е-е-е, сидимо у сіннику ми, держим оборону / Я в «Макдональдзі» в дитинстві виграв був корону. / Я не вмію римувати, вже як не крути, / Тож тепер Такумі, друже, перехоплюй ти.
Такумі провадив без пауз:
— Пампушечку, не готовий я почати зразу, / Та неначе той Кошмар із вулиці В’язів, / Я вже ладен налетіти та усіх порвати. / Вчора ми пили вино — хочеться блювати. / У Полковника ті ритми — наче малярійні, / Зате я й без мікрофона проспівав чарівно. / Я ж не тільки-бо японець, а ще й бірмінгемець, / Мене жовтим обзивають, це вже стало мемом, / Але я своєї шкіри не соромлюсь зовсім, / А тим більш мої коханки, кралі злотокосі.
Долучилася й Аляска:
— Знов узявся зневажати ти жіночу стать, / Треба тобі добре в сраку колика загнать. / Якщо класику люблю я, не для мене реп? / Та я реп читаю краще за весь ваш вертеп. / Жінка — це тобі не річ, друже, й не шаблон, / Жінку знов зневажиш — згинеш, наче Вавилон.
Такумі знову підхопив:
— Хай мені виймають око, як скажу неправду: / Я дівчаток поважаю, як старі подагру. / Зіпсувались мої рими геть, і не кажи, / Ларо, будь така ласкава, швидко поможи.
Лара римувала тихо й нервово, і з ритмом у неї було ще гірше, ніж у мене.
— Я з Румунії, я Лара... Ох, як важко це! / Я в Албанії була, але то не все. / У Аляски класна тачка кольору блакить. / Я тягну в англійській звуки, то акцент такий. / Зате я космополітка, це великий плюс. / Все, Такумі, з мене досить, я уже валюсь.
— Я бомблю, як Хіросіма, ба як Нагасакі, / Реп читаю для душі я, а не для відзнаки. / П’ю саке, щоб не забути рідну батьківщину. / Реп не всі мій розуміють, чую я і кпини. / Я малий, зате кремезний, зростом я з вершечок, / Зате не такий незграба, як-от Пампушечок. / Лисеня я, а навколо — це моя команда, / Наш фрістайл уже загнувся, можна закінчувати, всім дуже дякую.
Полковник завершив фрістайл бітбоксом, і ми всі заплескали самі собі.
— Аляско, ти нас порвала просто,— зі сміхом сказав Такумі.
— Я намагаюся представити жінок з найкращого боку. І Лара мені допомогла.
— Ага, пра-авда.
А потім Аляска вирішила: хоч ще і не смеркло, вже пора налигатися як чіп.
— Може, другий вечір поспіль пити — дражнити везіння? — спробував заперечити Такумі, коли Аляска відкупорила вино.
— На везіння розраховують тільки невдахи.
Вона всміхнулася і притулила пляшку до вуст. На вечерю у нас були крекери і шматок сиру, який узяв з собою Полковник, ми запивали його теплим рожевим вином з пляшки, і вийшла чудова вечеря. А потім сир скінчився — що ж, більше «Суничного пагорба» влізе.
— Треба пригальмувати, а то мене виверне,— зауважив я, коли ми допили першу пляшку.
— Пробач, Пампушечку. Я не бачив, що хтось силоміць розтуляв тобі рота і вливав вино в горлянку,— відказав Полковник, жбурнувши мені пляшку газованки.
— Ти занадто щедро називаєш це гівно вином,— вишкірився Такумі.
І раптом Аляска заявила:
— Найкращий день / найгірший день!
— Га? — не зрозумів я.
— Якщо просто пити, то скоро почнемо ригати. Тому, щоб пригальмувати, пограймо в одну гру. Найкращий день / найгірший день.
— Ніколи про таку не чув,— відказав Полковник.
— Це тому, що я її щойно вигадала,— усміхнулася Аляска. Вона лягла на бік упоперек двох пак сіна, вечірнє сонце підкреслювало зелень її очей, а засмага на шкірі востаннє нагадала про вже проминулу осінь. Аляска лежала, трішки розтуливши рота, і я подумав, що вона вже, напевно, п’яна: погляд свідчив, що вона десь далеко. «Порожній погляд»,— зазначив я і, милуючись
