Українська література » Сучасна проза » Війни художників - Станіслав Стеценко

Війни художників - Станіслав Стеценко

Читаємо онлайн Війни художників - Станіслав Стеценко
Арбатом. На вулицях порожньо, рух автівок перекрито для урядового кортежу. Скрізь агенти НКВС у цивільному, варто було комусь із перехожих зупинитися, відразу лунало грізне «Пройдіть!» Якщо хтось затримувався, лунав свисток і роззяву хапали попід руки міліціонери і тягли у найближче відділення, для «встановлення особи». На верхніх поверхах — снайпери, готові вразити будь-яку підозрілу ціль. Кожен закуток, аж до Кремля, був пристріляний за допомогою променів потужних ліхтарів. У Власика, у спеціальних теках, — списки всіх, хто живе по трасі слідування. Ось так охороняють вождя всіх народів! Розділ 10

19 березня 1940 року, 13 год. 30 хв.

Москва, Кремль


Берія приїхав у Кремль о пів на другу. Зайшов у під’їзд будівлі, де знаходився робочий кабінет Сталіна. Піднявся ліфтом. Кивнув охоронцю, що став у струну. «Здравія бажаю, товаришу Берія!»

Охорона резиденції Сталіна не була підпорядкована Берії. У Кремлі нею завідував комендант Кремля Петро Косинкін, підпорядкований Сталіну особисто.

Коридор було заслано червоною килимовою доріжкою. На дверях — жодної таблички. Берія увійшов у перші й потрапив у величезну приймальню.

За столом сидів особистий секретар Сталіна Олександр Поскрьобишев у сіро-зеленому френчі. Він здавався крихітним з огляду на величезні розміри кімнати.

— Доброго дня, Олександре Миколайовичу, — ввічливо, на межі з догідливістю, привітався Берія.

Той беземоційно кивнув на привітання. Буркнув:

— Добридень. Чекайте. Йосип Віссаріонович скоро буде.

Олександр Поскрьобишев очолював особливий сектор — особисту канцелярію Сталіна, не підзвітну ні НКВС, ні навіть ЦК. Вона контролювала всіх, хто працював у Кремлі. Її ж не контролював ніхто.

Поскрьобишев ненавидів Берію. Хоча б через те, що той заарештував його дружину Броню. Броніславу. Поскрьобишев просив допомоги у Сталіна. Але той відмовив. Сказав: «НКВС просто так нікого не саджає. Моїх родичів он теж усіх пересаджали». І справді, майже всі родичі колишньої дружини Сталіна сиділи.

Після арешту Поскрьобишев залишився з двома доньками — меншій лишень 3 рочки. І все через цього упиря в пенсне із зовнішністю бухгалтера будтресту. Нічого, сволота, ще віділлються тобі сльози Броні Поскрьобишевої! Прийде час — підеш слідом за недомірком Колькою Єжовим! Подумав: ще й півроку не пройшло, як на цьому ж стільці, де зараз сидить Лаврентій Павлович Берія, сидів Колька Єжов. А де він зараз? Годує черв’яків у безіменній могилі на Донському кладовищі, де ховають розстріляних у підвалах НКВС ворогів народу.

Близько другої задзвонив телефон на столі. Поскрьобишев узяв слухавку і, не повернувши голови у бік Берії, сказав: «Приїхав».

Коли на порозі з’явилася фігура головного особистого охоронця Власика, всі, хто був у приймальні, схопилися на ноги і виструнчилися.

Власик окинув їх задоволеним поглядом, наче вітали його особисто, і відступив убік.

Сталін, у своїй традиційній солдатській шинелі, з’явився на порозі. Привітався, махнувши усім рукою. Пройшов у кабінет.

Стіни кабінету були у світлих дубових панелях. Сам вибирав і колір, і дерево. Дуб — справжнє російське дерево. Ніяких грузинських кипарисів, ніякої екзотики. Він давно вважав себе росіянином. А грузинам симпатизував, може, на якусь дещицю більше, ніж нелюбим євреям. Від дверей до великого письмового столу вела така ж, як у коридорі, червона килимова доріжка. Над столом — портрет Леніна. Так і має бути. Ленін поряд з ним. Ленін і Сталін — це майже одне ціле. Партія Леніна—Сталіна. Геній Леніна—Сталіна. Заповіти Леніна—Сталіна. «Сталін — це Ленін сьогодні», — сказав Барбюс. Шкода цього красномовного французика! Обіцяв зняти фільм про великого Сталіна, а помер від пневмонії. Не склалося. Застудився у дорогій йому Москві й помер у кремлівській лікарні. Кажуть, багато пив на відкритті Сьомого конгресу Комінтерну. Потім заснув на лавці просто неба, як звичайний московський п’яничка. Тож не склалося.

Мабуть, року до 35-го він ще переймався тим, що думають про СРСР на Заході…

Трохи далі від портрета Леніна — портрети Маркса й Енгельса, карти СРСР і світу. Біля письмового стола — менший столик-етажерка з кількома телефонами. Під стіною — шкіряний диван і дві шафи. Зліва від входу — великий довгий стіл для засідань, покритий зеленим сукном, оточений важкими стільцями. Зелені штори, які щільно запинали вікна, наповнювали кабінет тьмяним зеленуватим світлом.

Сталін зняв шинель й акуратно повісив у шафу. Кинув поглядом на стіл.

На столі лежала фотокопія сторінки з Повного зібрання руських літописів, виданого в 1904 році. Те, що він наказав знайти Власику. Добре працює Поскрьобишев, пунктуально. Чомусь завжди порівнював себе з Іваном Грозним. І жорстокість свою виправдовував жорстокістю Грозного. Вважав його першим справжнім творцем держави. Себе ж вважав рівним йому. Сів у крісло, підніс аркуш до очей:

«У результаті кримсько-татарського набігу 1571 року були розорені російські землі й спалена Москва. Іоанн за тиждень до того, як хан перейшов Оку, покинув військо й утік углиб країни — в Ростов. Переможець надіслав до нього насмішкувату грамоту:

«Палю й пустошу все. Я прийшов на тебе, місто твоє спалив, хотів вінця твого й голови; але ти не прийшов і проти нас не став, а ще похваляєшся, що московський государь! Були б у тобі сором і честь, так ти б прийшов проти нас і стояв».

Іван відповідав: «Якщо ти гніваєшся за Астрахань, то ми Астраханню прагнемо тобі поступитися».

До татарських послів він вийшов у брудному одязі з мішковини, сказавши їм: «Бачите, у чому я? Таке зі мною хан зробив! Моє царство і столицю спалив, скарбницю забрав, дати мені йому нічого».

Сталін подумав: «Так буде і з тобою, якщо дозволиш фюреру обвести себе навколо пальця. Столицю твою зруйнують. А тебе в одязі з мішковини провезуть у клітці розореними вулицями». Хвилин десять вдивлявся у ці рядки і нарешті взяв телефон.

Відгуки про книгу Війни художників - Станіслав Стеценко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: