Війни художників - Станіслав Стеценко

сенс! Він вважає, що людство мільйони років жило полігамно. Це іноземне слово, як тобі пояснити… Чоловік мільйони років жив з багатьма жінками. Неактивні особи чоловічої статі не виживали. Жіночі ж особи виживали всі. За теорією Дарвіна, що є невіддільною частиною матеріалістичного вчення Маркса—Енгельса, людина — це частина тваринного світу. Гомо сапієнс! А в тваринному світі самці мають величезну кількість самок. На стадо корів досить одного бика. На два десятки курей — одного півня. Але емоційно ми прив’язані лише до однієї. Ну, максимум двох, — мрійливо говорив Берія.

— Максимум двох, товаришу нарком? — із ввічливості перепитав Саркісов.

— Так. Не можна любити ціле стадо. Зараз я побуду із цією секретаркою, а завтра про неї забуду. Так що все це дуже природно, Саркісов. Я всього лишень частина світу, за Дарвіним. Втім, як і ти. Але, скажімо, лейтенант Скворцов або капітан Ковальов жити за Дарвіним собі дозволити не можуть. Вони моногамні, бо так прописує закон і партія. А в цій країні закон — це я. Або товариш Сталін. Тому ми з товаришем Сталіним — виняток із правил. Решта повинна жити за законом. Ось ти, Саркісов, я впевнений, із тої черги біля лазні поглядом зґвалтував, як мінімум, одну. А за день — зґвалтуєш десятьох. Поглядом, звичайно. Тому що є закон. Якщо не буде закону, всіх жінок ґвалтуватимуть прямо на вулицях! Як це було мільйони років. Може таке допустити радянська держава? Ні, Саркісов! Бо тоді зруйнується сім’я, за ленінською теорією — часточка суспільства. Чоловік не буде турбуватися про дружину й дітей! Тому що дружина — не тільки його. А діти — взагалі невідомо чиї. Слідом за цим почне руйнуватися держава. Партія цього допустити не може…

Автомобіль промчав площею Дзержинського і через бокові ворота одного з будинків НКВС в’їхав у двір, зупинився біля дверей чорного ходу. Охоронець з помітним зусиллям відкрив перед Берією важкі двері, оздоблені мідним литтям, із такою ж мідною ручкою. Козирнув:

— Здравія бажаю, товаришу нарком!

Берія кивнув у відповідь і, насвистуючи популярну мелодію: «Долго я томился и страдал, где же ты, моя Сулико?», піднявся сходами. У коридорі було зовсім порожньо. Існувала заборона зупинятися біля кабінету наркома. Повз кабінет можна було лише йти. До того, хто зупинявся, відразу підходив охоронець, що стояв у кінці коридору.

Берія кивнув охоронцеві. Той виструнчився і козирнув у відповідь.

Берія штовхнув двері свого кабінету й увійшов у величезну приймальню, оздоблену дерев’яними панелями. Четверо охоронців схопилися на ноги і виструнчилися. Всі віддані йому тілом і душею, всі грузини, всі охороняли його, ще коли він був першим секретарем ЦК КП(б) Грузії. Махнув вітально рукою, пройшов повз двері секретаріату і двері зали засідань, кивнув секретареві, який підскочив, квапливо застібаючи верхні ґудзики на мундирі.

Штовхнув високі двері й упав у крісло за своїм робочим столом. Кинув поглядом на стіл для нарад під синім сукном, шкіряні крісла під стіною, на теки, які купами оточували його з усіх боків: «На підпис — ЦК КПРС», «На підпис — НКВС…», «На підпис…». Це потім.

Згадав про розмову з Герасимовим і про художника Гущенка, рвучко схопив телефон спецзв’язку:

— Меркулова до мене!

20 березня 1940 року, 12 год. 42 хв.

Москва, комплекс будівель НКВС на площі Дзержинського

— Меркулов, твою мать! Я тебе розстріляю! Або на Колимі згною! — Берія підняв першу-ліпшу течку і, блиснувши пенсне, гучно ляснув нею по кришці столу. — Що, заграли в задниці інтелігентські замашки? Пригрів ворога народу, чистоплюй?!

Меркулов навитяжку, вирячивши очі, стояв біля стола наркома. Здавалось, порив гніву Берії заморозив його. Він не ворушився і не моргав, не розуміючи, звідки віє вітер.

Берія нагадав своєму заступнику про інтелігентські замашки недарма. Меркулов, як і Берія, мав незакінчену вищу освіту, крім того, дворянське походження і час од часу пописував прозові твори під псевдонімом Всеволод Рок. Іноді навіть друкував їх у літературних журналах. Берія про це знав.

— Не розумієш, пісатєль сраний? — два скельця пенсне, як дві чорні діри, загрозливо втупилися в Меркулова.

— Так точно, товаришу нарком! — Меркулов нарешті «ожив» і повів плечима. — Не розумію!

— Художник Гущенко, — Берія клацнув пальцями. — Знову не розумієш? Гу-щен-ко!

— Нікак нєт!

— Нікак нєт! Так точно! Чорт забирай, Меркулов! Чому ти, особисто ти — мені це точно відомо — заборонив його розробку? — Берія встав, обійшов стіл і зупинився перед Меркуловим.

— Як мені доповів Фітін, Микола Гущенко — «кріт», один із наших кращих розвідників-нелегалів. Він працював за кордоном близько 13 років. Щодня ризикував життям. За його сприяння ми отримали креслення і документацію кількох сотень зразків найновішої французької військової техніки. Деякі ми знаходили і діставали за особистим наказом товариша Сталіна. А людина, яка звинуватила Гущенка у зв’язку з українськими націоналістами, була розстріляна рішенням українського НКВС, як провокатор. Тому я вирішив не реагувати на його доповідну. Товариш Фітін особисто ручається за Гущенка. Я вірю Фітіну.

Берія замислився. Фітін керував розвідкою, був молодим і перспективним працівником, а головне — улюбленцем Сталіна.

— Вірити не можна нікому. Тільки партії й товаришу Сталіну. Але, якщо він працював за дорученням товариша Сталіна… — Берія якийсь час, заклавши руки за спину, ходив туди-сюди кабінетом, грізно поблискуючи пенсне. Нарешті вичавив: — За особистим дорученням! Це міняє справу. Добре, йди.

Берія ще раз пройшов узад-уперед кабінетом. До дрібниць пригадав учорашню нічну розмову з Хазяїном. Подумав, що має повну інформацію для доповіді. Але Хазяїн ніколи не з’являється у Кремлі раніше обіду. Ще є час. Треба переглянути осоружні папери. Відкрив теку: «На підпис. ЦК ВКП(б)».

Частина документів була у конвертах із написом «цілком таємно». Ніхто, крім наркома, навіть його секретар, не міг знати, що у них. Якщо він ставив якусь резолюцію, документ спрямовувався згідно з нею, якщо ні, то секретар ставив штамп «Товаришу Берії доведено».