Українська література » Сучасна проза » Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна - Деніел Джеймс Браун

Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна - Деніел Джеймс Браун

Читаємо онлайн Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна - Деніел Джеймс Браун
її гирла й розлила приливну солону воду на 8 тисяч гектарів одних із найбагатших сільськогосподарських угідь у країні.

На багатьох найкрасивіших схилах — таких місцях у Сіетлі, як Алкі, Мадрона і Магнолія — будинки сповзали через ерозію та падали в озера Вашингтон або П’юджет-Саунд. Дороги тріскались і повзли слідом за будинками схилом донизу. У центрі міста дощова вода переповнювала колектори, пузирилася через каналізаційні люки та затоплювала вулиці і підприємства в низинному районі Інтернешнл. У жалюгідних нетрях, поширених уздовж берега затоки Еліот, безжальний дощ розчиняв газети, якими були позатикані щілини в хитких стінах, прокладав шлях через побиті погодою тканини старих наметів і крапав через іржаві дахи з гофрованої сталі, просочуючи старі матраци, що лежали на брудних підлогах, та пробираючи холодом кістки тих, хто намагався на них спати.

У розпал цього натиску, щойно випускні іспити за осінній квартал закінчилися, Джойс узяла вихідні на своїй роботі й поїхала із Джо додому, щоб побути в Секвімі на різдвяні свята. Джо відвідав МакДональдів та перевірив будинок на Сілберхорн, але зупинився в будинку батьків Джойс, де спав на ліжку в мансарді. Коли він оселився, мати Джойс дістала вирізку з місцевої газети й показала йому заголовок: «Джо Ранц потрапляє в першу команду». Він стає, сказала вона йому, зовсім притчею во язицех.

Частина II
1934
Стійкість 
Розділ 6 

Стати найвизначнішим будівельником гоночних човнів у світі завжди було моєю метою, і без удаваної скромності, вважаю, я досяг її. Якби я продавав акції [«Боїнга»], боюсь, я би втратив стимул і став би багатою людиною, але другосортним ремісником. Я радше залишуся першокласним ремісником.

— Джордж Йомен Покок

У січні Джо і Джойс повернулися до Сіетла, де продовжувало дощити мало не щодня. Коли 8 січня знову розпочалися тренування команди, Джо і 17 інших хлопців із першого і другого човнів першокурсників дізналися, що тепер їм дозволяли залишити баркаси та вперше ступити у справжні гоночні човни, гладкі й красиві кедрові судна, побудовані Джорджем Пококом у майстерні на горищі човнової станції університету Вашингтона.

Вони також довідалися, що те, що здавалося жорстоким графіком тренувань восени, було лише квіточками порівняно з планами, які Ел Ульбріксон та Том Боллес мали на них тепер. У найближчі кілька місяців, сказали їм, вони змагатимуться переважно в перегонах один проти одного та проти їхніх молодших і старших університетських колег. Після цього вони зможуть узяти участь у перегонах проти університету Британської Колумбії або кількох інших команд із північного заходу. Але реальний гоночний сезон був короткий, а ставки — високі. У середині квітня лише одна команда першокурсників, та, яка стане першим човном новачків, зустрінеться зі своїм основним суперником, університетом Каліфорнії в Берклі, саме тут, на озері Вашингтон, у щорічній регаті Тихоокеанського узбережжя. Якщо переможуть у цих перегонах, і лише в разі перемоги, вони можуть претендувати на перевагу на Заході. Це, швидше за все, дасть їм шанс змагатися в національному чемпіонаті першокурсників проти Військово-морського флоту і елітних східних університетів у Поукіпзі у червні. Ось і все. Цілий сезон — 9 місяців підготовки — зводився до двох основних перегонів.

За свої шість років тренером першокурсників Боллес ніколи не тренував команду, яка би програла перегони університету Каліфорнії або будь-якій іншій команді на озері Вашингтон. Боллес не мав на думці, що цей екіпаж буде першим, незважаючи на те, наскільки славилися першокурсники Каліфорнії, а він знав, що їхня репутація дійсно була дуже високою. Боллесу було фактично відомо, що хлопці Кая Ебрайта веслували із кінця серпня та змагались один проти одного у справжніх гоночних човнах від кінця жовтня, а першокурсники Вашингтона на той час лише почали попередньо випробовувати гоночні баркаси. Ебрайт, як помітив Боллес, здіймав у місцевій пресі останнім часом більше галасу, ніж зазвичай, про те, як ґрунтовно його першокурсники збиралися розгромити Вашингтон. Віднині і до дня перегонів, сказав Боллес своїм хлопцям, вони мали веслувати шість днів на тиждень у будь-яку погоду.

Ішов дощ, і вони веслували. Вони веслували під крижаним вітром, що пронизував мокрим снігом із дощем, іноді під справжнім снігом, до темної ночі щовечора. Вони веслували, коли холодна дощова вода текла по їхніх спинах, збираючись на дні човна та бовтаючись уперед і назад під їхніми ковзкими сидіннями. Місцевий спортивний оглядач, котрий спостерігав їхнє тренування того місяця, зазначив, що «дощ йшов, і йшов, і йшов. А потім дощ йшов, і йшов, і йшов». Інший зауважив: «Вони могли би перекинути човен догори дном і веслувати без особливої різниці в поступі. Було майже так само мокро над поверхнею озера, як і під нею». Але в будь-яку негоду Боллес уперто слідував за хлопцями назад і вперед через озеро Вашингтон і вниз Косою Монтлейк до озера Юніон, де вони веслували, рухаючись повз вологі чорні корпуси і стікаючі краплями бушприти старих шхун із пиломатеріалами. Долаючи хвилі у

Відгуки про книгу Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна - Деніел Джеймс Браун (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: