Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна - Деніел Джеймс Браун
Форма підійшла, і таким чином Джойс отримала роботу.
Тепер вечорами у вихідні, коли мала вільний час, вона і Джо могли сісти на трамвай за кілька центів і поїхати в центр міста, щоб упіймати фільм з Чарлі Чаном або Меєм Уестом ще за сорок центів. Вечорами по п’ятницях були університетські вечірки в клубі «Віктор», які означали безплатний вхід та шанс потанцювати під те, що пропонував місцевий капельмейстер Вік Мейєрс. Суботи часто приносили футбол, і після кожного футбольного матчу молодь збиралася на танці в жіночій гімнастичній залі. Джо і Джойс ходили на майже всі з них, і Джо сплачував 25 центів за вхід. Але танці на баскетбольному майданчику під гримотіння університетського ансамблю не були особливо романтичними, насправді, не надто кращими, ніж танці у тісних, спітнілих межах курника колись у Секвімі. Джо не міг зробити те, чого найбільше хотів — запросити Джойс до шикарних місць міста, які часто відвідували багато хто з її подруг. Це були такі місця, куди Джойс, можливо, одягнула б шифонову сукню, а Джо — костюм, якщо будь-хто з них колись мав таку річ, такі місця, як бальна зала «Тріанон» на розі Третьої та Уолл-Стріт, з її величезним танцполом із полірованого клена, здатним уміщати 5 тисяч людей одночасно, її блискучими люстрами та рожевими стінами, розфарбованими тропічними сценками, її срібним навісом у вигляді мушлі над естрадою. У таких місцях можна було б танцювати цілісіньку ніч, як Дорсі Бразерс і Гай Ломбардо. Джойс робила вигляд, що їй байдуже на це, але Джо було боляче, що не міг повести її туди.
У середині листопада студмістечко тріщало від хвилювання й очікування щорічної гри з університетом Орегону на день зустрічі випускників. Як прелюдія до цього, Джо і його колеги по команді першокурсників прийняли виклик університетської команди на футбольну гру та були безцеремонно розбиті старшими хлопцями. Це була втрата, яку першокурсники не могли забути, і вони поклялися, що помстяться за цю поразку на воді. Між тим, традиція вимагала, щоб переможені накрили бенкет для переможців, і студентська газета «Юніверсіті оф Вошингтон Дейлі» вхопилася за можливість покепкувати над командою першокурсників: «Їм буде легко вибрати меню, адже вони зловили багато крабів у неділю».
17 листопада похмура атмосфера огорнула територію студмістечка, коли якраз у розпалі святкувань нагрянула біда. Першокурсник Вілліс Томпсон, намагаючись розпалити багаття для зльоту, хлюпнув бензин на свій одяг і підпалив сам себе. Після затяжного страждання від сильного болю протягом кількох днів Томпсон помер наступного тижня.
Інша пелена, цілком буквальна, продовжувала висіти і над навколишнім світом того місяця. 11 листопада фермери в Дакоті прокинулися після вітряної ночі та виявили те, чого ніколи не бачили раніше — денне небо перетворилося на чорне від верхнього шару ґрунту, здутого з полів і піднятого вітром у повітря. Наступного дня небо над Чикаго потемніло, коли хмара пилу мандрувала на схід, і кілька днів по тому люди в північній частині штату Нью-Йорк вдивлялися вгору і дивувалися небу кольору іржі. Ніхто поки ще не знав, але пил того місяця, той перший «чорний буран», був усього лише передвісником того, що потім почнуть називати «Пиловою чашею», другого великого акту в довгій трагедії 1930-х і початку 1940-х. Вітри листопада 1933 року скоро зміняться іншими, навіть сильнішими, щоб здути більшу частину верхнього шару ґрунту американських рівнин і зірвати з місця сотні тисяч біженців, котрі прямуватимуть на захід через континент у пошуках роботи, якої не існувало, ітимуть за течією, безрідні, бездомні, знедолені на своїй землі, а їхня впевненість у своїх силах, як і засоби до існування, будуть віднесені вітром далеко-далеко.
І все частіше докочувався далекий, але темний гуркіт із Німеччини, натяки на третій і найтрагічніший акт. 14 жовтня Гітлер раптово покинув Лігу Націй і припинив тривалі переговори Німеччини з Францією та її союзниками про роззброєння. Це було дуже тривожною низкою подій, по суті, скасуванням Версальського договору і підривом основ, на яких будувався європейський мир із 1919 року. Крупп, легендарний виробник озброєння і боєприпасів у Німеччині, почав таємно працювати над початковим замовленням на 135 танків «Панцер I». Спостерігачі в Панамі, незадовго до цього, відзначили величезне зростання числа поставок нітратів, які використовувалися у виробництві боєприпасів, що проходили через канал під таємними наказами про вихід у море на шляху з Чилі на Азорські острови, прямуючи до Європи з невідомим кінцевим пунктом призначення.
На вулицях німецьких міст тієї осені американці та інші іноземні громадяни зазнавали нападів штурмовиків, коли відмовлялися віддавати нацистські салюти, спонукаючи США, Великобританію та Голландію до видачі попереджень Берліну про «найсерйозніші наслідки» у разі, якщо атаки продовжуватимуться. До кінця осені звіти про це докотилися до Сіетла. Річард Тайлер, декан інженерного факультету в університеті Вашингтона, який щойно повернувся із самої Німеччини, виклав свої спостереження у статті в «Дейлі». «Люди в Німеччині сьогодні бояться висловлювати свою думку, навіть у дрібницях», — писав він, перш ніж зауважити, що коли будь-хто говорив те, що могло бути витлумачене як несхвальне для нацистів, той підлягав арешту й ув’язненню без суду. І хоча ні Тайлер, ні будь-хто з його читачів ще не знали того, насправді нацисти вже запроторили тисячі політичних дисидентів у табір, який вони відкрили в березні біля чарівного маленького середньовічного села Дахау.
Звіт Тайлера та десятки інших, ще більш зловісних свідчень, особливо єврейських емігрантів із Німеччини, впали на майже повністю глухі вуха в Америці тієї осені. Коли студентську спільноту у Вашингтоні опитали з приводу того, чи слід США вступати у союз із Францією і Великобританією, щоб протистояти Німеччині, результати були такі ж, як у подібних опитуваннях майже скрізь по країні: 99 відсотків сказали: «Ні». 15 листопада Уїлл Роджерс акуратно й характерно підсумував американське ставлення до перспективи другого французько-німецького конфлікту простим, грубуватим образом. Сполученим Штатам, сказав
