Улісс - Джеймс Джойс
Він підійшов до відчинених задніх дверей церкви Всіх Святих. Зійшовши на ґанок, скинув капелюха, дістав із кишені візитну картку й застромив за капелюшну шкіряну стрічку. От досада! Міг же випробувати МакКоя щодо безплатного квитка в Муллінгар.
На дверях те ж саме оголошення, що й минулого разу. Проповідь високопреподобного Джона Конмі{156} Т.І.[74] про святого Пітера Клавера{157} та африканську місію. Врятуймо мільйони китайців. Цікаво, як вони пояснять це китайцям-язичникам. Ті воліли б унцію опію. Мешканці Піднебесної. Для них це гидотна єресь. За навернення Гладстона{158} молилися навіть тоді, коли він, умирущий, уже втрачав свідомість. Протестанти тим самим миром мазані. Навернути доктора Вільяма Дж. Волша, доктора богослів’я, в істинну віру. Їхній бог Будда лежить на боці в музеї. Підпер долонею щоку і спочиває. А йому курять ладан. Не так як Ессе Homo[75]. Терновий вінок і хрест. Цікава ідея: святий Патрик{159} і трилисник. Їдять паличками? Конмі: Мартін Каннінгем{160} його знає: вельми поважний вигляд. Шкода, що я не звернувся до нього, коли влаштовував Моллі у хор, а пішов до того отця Фарлі, що здавався дурником, хоча, виявляється, ні. Їх так навчають. Хто-хто, а він не зважиться помандрувати в Африку в окулярах із блакитними скельцями, щоб хрестити там негрів, заливаючися потом. А негри витріщалися б на нього, приваблені блиском скелець. Уявляю це видовище: сидять кружалом, роззявивши роти з товстелезними губами і захоплено слухають. Натюрморт. Хлебчуть, як кошеня молоко.
Його вабив запах холодних священних каменів. Вичовганими сходами він зійшов на ґанок, штовхнув обертові двері й тихо зайшов досередини.
Щось тут відбувається: зібралася якась громада. Шкода, що церква така порожня. Таке зручне місце, щоб стати поряд із гарненькою дівчиною. Хто мій ближній? Годинами слухати повільну музику. Та жінка на вечірній месі. На сьомому небі. Жінки стали навколішки біля своїх лав. На шиї у кожної ясно-червоні стьожки, опустили голови. Кілька уклякли перед олтарною огорожею. Панотець став їх обходити, мурмотів, тримаючи в руках цю річ. Зупинявся біля кожної, діставав причастя, струшував одну-дві краплі (то воно рідке?) і виваженим рухом клав їй у рот. Капелюшок і голова схилялися нижче. Тепер наступна: старенька жіночка. Панотець нахилився покласти їй у рот, мурмочучи безперестану. Латина. Наступна. Заплющ очі, розкрий рота. Що? Corpus. Тобто тіло. Труп. Латиною — це добра вигадка. Зразу їх заворожує. Хоспіс для умирущих. Здається, вони його не жують; просто ковтають. Химерна ідея: їсти кавалки трупа — ось чому в дикунів така пристрасть до людожерства.
Він стояв осторонь, дивився, як їхні сліпі маски вертаються одна за одною по проходу, шукають свої місця. Підступив до лавки й сів у кутку, поклавши на коліна капелюх та газету. Доводиться носити такі горщики. Кожен капелюх треба шити по формі голови його власника. Вони посідали навколо нього, тут і там, голови й досі похнюплені над ясночервоними стьожками, чекають, поки воно перетравиться в їхніх шлунках. Наче маца: теж хлібний виріб; хліб прісний, показний. А вигляд у них. Видно, що переповнені щастям. Льодяник. Ущерть. Недаремно воно називається хлібом янголів{161}. За цим ховається велика ідея: ти відчуваєш, що в тебе вселилося Царство Боже. Той, хто вперше отримав причастя. За пенні льодяників жменю. Після цього почуваються членами однієї сім’ї, що вони на одній ниві, що в усьому вони заодно. Авжеж. Я цього певен. Вже не такі самотні. Створили співдружність. Тоді виникає гарячкове бажання діяти. Скинути зайву енергію. Якщо ти віриш по-справжньому, то так воно і є. Зцілення в Лурді, води забуття, ява Богоматері у Ноку{162}, кровоточиві статуї. Старий заснув біля сповідальні. Ось чому чути хропіння. Сліпа віра. Місце в майбутньому царстві мені забезпечено. Утишує всі болі. Розбудіть мене о цій годині наступного року.
Він побачив, як панотець одніс кудись туди чашу з причастям, ставши перед нею на хвилину навколішки, і при цьому з-під його мереживної сутани вистромилася велика сіра підметка. А що коли й у нього випала б там шпилька? Він не знав би, як тримати спідні. Позаду лисина. На спині літери І.Н.Ц.І.{163}? Ні: І.Х.С. Моллі пояснила мені, якось я її запитав. Істинно християнська святість. Чи то пак ні. Істинно християнський страдник, ось так. А ті інші? Іде небесне царство істини.
Зустрітися в неділю після служби. Не відмов на моє прохання. Прийди під вуаллю і з чорною сумочкою. У присмерку і проти світла. Вона могла б появитися тут із стьожкою на шиї і потайки робити свої справи. Це для них характерно. Цей хлоп, який став давати свідчення проти непереможних{164}, він щоранку, його звали Кері, ходив говіти. У цю саму церкву. Пітер Кері. Ні, це я сплутав його з Пітером Клейвером. Деніс Кері. Тільки уявити собі таке. Була у нього дружина і шестеро дітей. А він весь час лаштував це вбивство. Ці святенники, для них підходить саме це слово, вони видаються якимись верткими. Та й людськими діла їх теж назвати не можна. Та ні, її тут немає: квітка: ні, ні. До речі, чи пошматував я конверт? Так: під мостом.
Панотець сполоснув чашу; потім ураз вихилив рештки. Вино. Його пити аристократичніше, ніж те, що, скажімо, п’ють усі: портер Гіннеса чи якийсь безалкогольний напій: Вітлі, дублінське гірке на хмелю, або імбирний ель (ароматизований) Кантрелла і Кокрейна. Цього їм не дають: їм — показне вино: тільки воно. Слабенька втіха. Свята брехня, але правильно: інакше б усі п’янички посходилися і випрохували. Якась дивна атмосфера в. Правильно. Цілком правильно.
Містер Блум озирнувся на хори. Музики не буде ніякої. Шкода. Цікаво, хто в них грає на органі. От старий Глінн, той умів примусити інструмент говорити, вібрато: кажуть, на Гардинер-стрит йому платили за рік п’ятдесят фунтів. Того дня голос у Моллі був на висоті, Stabat Mater[76]{165} Россіні. Спочатку проповідь отця Бернарда Воена{166}. Христос чи Пілат? Христос, але не мори нас цілий вечір. Публіка хотіла музики. Перестали човгати ногами. Було б чути, як упаде голка. Я сказав їй, хай спрямує голос у той куток. Атмосфера сповнилася чеканням, напруженим, люди підвели голови:
