Улісс - Джеймс Джойс
— Я це зроблю, — запевнив містер Блум, рушаючи. — Все буде гаразд.
— От і добре, — жваво озвався МакКой. — Дякую, друже. Може, я ще й прийду. Тим часом, бувайте. Просто Ч. П. МакКой — цього буде досить.
— Зроблю неодмінно, — твердо пообіцяв містер Блум.
Хотів обвести мене навкруг пальця. Не вийшло. Не на того напав. Пошукай когось іншого. Що ж до валізи, я просто її уподобав. Шкіра. Металеві косинці, заклепані крайки, замок із запобіжником і подвійною заскочкою. Минулого року Боб Каулі позичив йому свою на час концерту, що мав відбутися на регаті у Віклоу й відтоді цю валізу — шукай вітра в полі.
Містер Блум чимчикував до Брансвік-стрит. Ішов посміхаючись. Моя половина щойно отримала. Пискляве сопрано в ластовинні. Кирпатий носик. По-своєму нічогенька: для невеликої балади. Та немає запалу. Ми з вами, хіба не знаєте? В одній купі. Лащиться. Аж гидко. Невже він не чує різниці? Здається, він трохи теє. Таке мені не до шмиги. Я так і думав, що на Белфаст він клюне. Сподіваюся, що справи з віспою там не погіршилися. А то, може, вона й не схоче знову робити щеплення. Ваша дружина і моя дружина.
А чи не стежить він, часом, за мною?
Містер Блум стояв на розі й роздивлявся різнобарвні плакати, оголошення на рекламній тумбі. Імбирний ель фірми Кантрел і Кокрейн (ароматизований). Літній розпродаж у Клері. Ні, пішов прямо. Бувай. Сьогодні Лія{152}: місіс Бендмен Палмер. Хотілося б іще раз побачити її в цій ролі. Вчора вона грала в Гамлеті. Чоловічу роль. А може він був жінка{153}. Чи не тому-то Офелія наклала на себе руки? Бідолашний тато! Як часто він розповідав про Кейт Бейтмен у цій ролі! Простояв цілісінький день біля театру Адельфі в Лондоні і таки втрапив. За рік до мого народження: у шістдесят п’ятому. А Рісторі у Відні. Як же вона називається? Ця річ Мозенталя. Чи не Рахіль? Ні. Завжди розповідав про ту сцену, в якій сліпий від старості Авраам упізнає голос і мацає його обличчя пальцями.
— Натанів голос! Голос його сина! Я чую голос Натана, який залишив свого батька помирати з горя та злиднів на моїх руках, залишив батьківський дім і залишив Бога батьків своїх.
Так, Леопольде, кожне з цих слів сповнене глибокого значення.
Бідолашний тато! Бідолаха! Добре, що я не пішов у кімнату й не побачив його обличчя. Того дня! Боже! Боже! Ет! Може, для нього так було краще.
Містер Блум повернув за ріг, де стоянка візників, шкапини стояли, понуривши голови. Годі думати про це, не варто. Час уткнутися в шаньку з вівсом. І треба ж було здибати цього МакКоя.
Підійшов ближче і почув, як хрумтить золотавий овес, тихо хрупають зуби коней. Вони, волоокі, стежили за ним, а він проходив мимо, вдихаючи солодкуватий дух вівсяної кінської сечі. Їхнє Ельдорадо. Бідолашні чотирикопитні! Байдуже їм до всього, нічого вони не знають, ні про що не дбають, їм аби увіпхнути свої довгі морди в шаньку з вівсом. А ті шаньки такі повні, що нема про що й говорити. Тож нагодовані вони і дах над головою мають. І вихолощені: чорне, наче ґумове, дрантя звисає між їхніх задніх ніг. Може, вони й щасливі такі, які є. Як подивишся, такі ж вони гарні й симпатичні коники. А от коли заіржуть, то хоч вуха затуляй.
Він витягнув із кишені листа і вклав його в газету, яку тримав у руці. А раптом тут і вона назустріч! У провулку буде безпечніше.
Ось пройшов повз заклад, що правив візникам за притулок. Дивне життя у візників, завжди вони в русі, за будь-якої погоди, в усі боки, або рахують час, або в один кінець, і завжди за чужим велінням. Voglio е non. Буває частую їх залюбки цигаркою. Товариські. Проїжджаючи повз вас, щось вигукують. Блум замугикав:
La сі darem la mano
La la lala la la…
Потім звернув на Камберленд-стрит і, пройшовши кілька кроків, зупинився під стіною станції. Ні душі. Склад лісоматеріалів Міда. Стоси колод. Руїни і хатини. Обережно переступив накреслені крейдою на асфальті класи, де лежав забутий камінець. Не попав у вищий клас. Біля складу сидів навпочіпки хлопчина, грав сам із собою в кульки, ляскав кульку великим пальцем. Смугаста мудра кішка, сфінкс, що моргає очима, стежила, сидячи на теплому підвіконні. Шкода їх турбувати. Магомет відрізав клапоть свого плаща, щоб її не розбудити. Розкрити його. Я теж грав у кульки, коли ходив у школу тієї старої дами. Вона любила резеду. Місіс Елліс. А містер? Він розпечатав конверта, не виймаючи з газети.
Квіточка. Либонь, воно. Жовта квіточка із сплюснутими пелюстками. Тож, видно, не розсердилася. Що ж вона там пише?
Любий Генрі!
Я отримала твого останнього листа і дуже тобі дякую. Мені шкода, що тобі не сподобався мій останній лист. Навіщо ти вклав марки? Я дуже сердита на тебе. Якби моя воля, то я б тебе покарала за це. Я назвала тебе вредним хлопчиськом, бо той інший світ мені ну зовсім не подобається. Будь ласка, поясни мені, що це слово означає насправді. То ти нещасливий у своєму домашньому житті, бідолашний вредний хлопчику? Хотілось би мені якось полегшити твою долю. Будь ласка, напиши, що ти думаєш про мене бідолаху. Я часто думаю про те, яке у тебе гарне ймення.
