Улісс - Джеймс Джойс

Важко: день буде спекотливий. Йти нагору забагато труду.

Газета. Він любив читати, сидячи у вбиральні. Сподіваюся, ніяка лиха личина не почне туди добиватися, саме коли я.

У шухляді столу він знайшов старе число «Тіт-бітс». Склав його, затиснув під пахвою і одчинив двері. Кішка побігла вгору нечутними стрибками. Ага, хотіла податися в горішню кімнату, згорнутися клубочком на ліжку.

Прислухавшись, він почув її голос:

— Киць-киць. Іди-но сюди, кицю.

Він вийшов через кухню в сад: став і прислухався, що робиться в сусідському саду. Ані звуку. Мабуть, вішає сушитися білизну. Служниця гуляла в саду[71]. Гарний ранок.

Він нахилився, придивляючись до хирлявої м’яти, що росла біля муру. Зробити тут альтанку. Вогняні боби. Дикий виноград. Треба добрива. Бідний ґрунт. Сірчаний шар. Усякий ґрунт такий, коли його не угноювати. Кухонні помиї. Жирна глина, що воно таке? Кури в сусідському саду: їхній послід дуже добра додача. А найкраще коров’ячий кізяк, особливо коли їх годувати макухою. Солома з гноєм. Найкращий засіб чистити жіночі лайкові рукавички. Бруд чистить. Попіл теж. Дати землі лад. В отому кутку посадити горох. Салата. Тоді завжди буде свіжа зелень. Одначе город має свої вади. Ота бджола чи зелена муха на Зелені свята в понеділок.

Він простував далі. До речі, де мій капелюх? Мабуть, повісив його назад на кілочок. Або залишив унизу. Дивно, але не пам’ятаю. На стояку в холі немає місця. Чотири парасольки, її плащ. Піднімав листи. У крамниці Драго задзвонив дзвоник. Дивно, що я саме думав тієї миті. Каштанове помащене брильянтином волосся над коміром. Щойно змив і зачесав. Чи матиму я вранці час покупатися? Тара-стрит. Утік касир тамтешньої театральної каси, кажуть, Джеме Стівенс. О’Браєн.

Низький голос у того Длугача. Агенда… як воно? Ну, люба міс. Ентузіаст.

Він одчинив ногою розхитані двері вбиральні. Треба обережно, щоб не забруднити штани, і на похорон. Зайшов, нахиливши голову, щоб не зачепитися за низький одвірок. Залишивши двері прочинені, він одстебнув шлейки серед смороду затхлого хлорного вапна і старого павутиння. Перш ніж сісти, визирнув у щілину на сусідські вікна. Король сидів у скарбниці. Нікого.

Присівши на помості, він розгорнув газету, гортаючи сторінки на оголених колінах. Що-небудь нове й легеньке. Не дуже поспішай. Стримайся хвилину. Перша премія. «Метчемів спритний хід». Написав містер Філіп Б’юфой, Плей-гоуерс клуб, Лондон. Авторові сплачено з розрахунку по гінеї за шпальту. Три з половиною. Три фунти три. Три фунти тринадцять шилінгів і шість пенсів.

Спокійно прочитав він першу шпальту, відтак, поступаючись, але ще притримуючи, почав другу. Посередині, остаточно поступившись, він дав кишечнику випорожнитися вільно, продовжуючи сумирно, спроквола читати, учорашнього легкого закрепу як і не бувало. Либонь не надто товстим, геморой знову не розійдеться. Аж ні, оце саме воно. Ага. Ухх! Для тих, кого діймає закреп: одна пігулка святої кори. Чого в житті не буває. Воно його не розчулило й не зворушило, але написано було вправно. Тепер друкують усе. Дурна пора. Він читав далі, спокійно сидячи. Авжеж вправно. «Метчем часто думає про спритний хід, за допомогою якого він завоював смішливу чарівницю, що нині». Починається й закінчується у згоді з мораллю: «Рука в руку»{139}. Хвацько. Він знову перебіг очима прочитане і, відчуваючи спокійний тік рідини, доброзичливо позаздрив містерові Б’юфоєві, котрий це написав і котрому сплатили три фунти тринадцять шилінгів і шість пенсів.

Спромігся б на скетч. Написали містер і місіс Л. М. Блум. Вигадати оповідання на прикладі якої-небудь приказки, якої? Колись я пробував був записувати на вилозі, що вона казала, одягаючись. Не люблю вдягатися разом. Порізався, голячись. Кусала спідню губу, застібаючи спідницю. Занотовую час, 9.15. Чи Робертс тобі вже заплатив? 9.20. Як була вбрана Ґрета Конрой{140}? 9. 23. Якого біса я купила цей гребінець? 9.24. Роздуло живіт після тієї капусти. Порошинка на її лакованому черевикові.

Натирала вправно ранти об свою панчоху. Зранку після танців на благодійницькому балі, коли оркестр Мея грав танець годинників{141} Понкієллі. Пояснити, що то вранішні години, полудень, потім надходить вечір, потім нічні години. Чистила зуби. То було першого вечора. Похитувала головою. Клацали планки віяла. Чи той Бойлан багатий? Він мас гроші. Чому? Я помітив, що в нього приємно пахло з рота, коли він танцював. Не треба наспівувати мелодію. Натякнути на це. Дивна музика того останнього вечора. Свічадо було в тіні. Вона швиденько потерла своє люстерко об вовняну кофту проти повних грудей, що колихалися. Зазирнула в нього. Миготіло в очах. Однаково нічого не видно.

Вечірні години, дівчата в сірих газових сукнях, Потому нічні години, в чорному, з кинджалами й вузенькими масками. Поетична ідея: рожеве, потім золоте, потім сіре, потім чорне. Одначе правдива картина. День, потім ніч.

Він рвучко оддер половину призового оповідання, Потому швидко підтягнув штани, застебнув підтяжки й ґудзики. Смикнув хисткі двері вбиральні і вийшов із сутінок на світло.

На ясному світлі, відчуваючи полегкість і прохолоду, він уважно оглянув свої чорні штани, колоші внизу, на колінах і ззаду. О котрій похорон? Треба подивитися в газеті.

Високо вгорі зарипіло й похмуро задеренчало, Дзвони церкви святого Ґеорга. Вони вибивали години; гучне похмуре залізо.

Ой-йой! Ой-йой!

Ой-йой! Ой-йой!

Ой-йой! Ой-йой!

За чверть. Ось знову: за звуком долинає обертон. Терція.

Бідолаха Дігнем!

Епізод 5

Повз вантажні вози, що стояли на набережній сера Джона Роджерсона, простував містер Блум розміреним кроком: він минув Віндмілл-лейн, олійницю Ліска, поштово-телеграфну філію. Можна було дати й цю адресу. І притулок для моряків-перестарків. Він звернув із сповненої ранковими гуками набережної на Лайм-стрит. Біля котеджів Брейді стояв хлопець-сміттяр з відром напоготові й курив жований недопалок. Меншенька дівчинка із слідами екземи на лобі витріщалася на нього, байдуже притуливши до себе