Блудниця вавилонська - Галина Тимофіївна Тарасюк
О, ця ілюзія свободи і демократії! Якби хто знав, у яких серйозних секретних кабінетах і ким пишуться її сценарії, і якою психотропною і психотронною зброєю її контролюють! У тисяча дев’ятсот шістдесяті пустили в народ розсекреченого Мессінга. У вісімдесяті, очевидно, ситуація була набагато серйозніша, коли не гребували і такою дрібнотою, як баби-знахарки, сільські ворожки, люди із сильним біополем і екстрасенсорними здібностями, як вона, Марсалія.
Шум у залі наростав, ніби наближалося цунамі. Хоч ситуацію контролювали охоронці, Родіон усе одно нервував. Та й було чого: хандрила Марсалія, барахлила підсвітка.
— Де Кузьма? Де в біса той дизайнер?! Де ти ходиш? Тут замикання коротке! — кричав Родіон. І доки дизайнер, за сумісництвом електрик, шарудів у неї під спідницею дротами, чіпляв до пояса батарейки, Марсалія згадувала скромний, без жодних спецефектів, виступ знаменитого Мессінга…
Він заїхав до їхньої Новосілки, певно, гастролюючи по Україні. Дивитися на радянське чудо-юдо з іноземним прізвищем, цього прославленого віщуна, який (газети писали) нібито самому Гітлеру скору погибель накаркав, вони ходили всією школою. Чекали концерту, як третього пришестя. З вуст не сходили слова: гіпноз, телепатія, — такі незвичні, «розсекречені», які, і всі це розуміли, закотилися у наш матеріалістичний, атеїстичний світ з якогось потойбіччя. Чекали дива, таємничого чарівника у чорній масці і блискучій хламиді, тож були трохи розчаровані, побачивши на сцені маленького старого єврея, схожого на місцевого шевця Йосю Портного. Та коли Мессінг став розважати народ телепатією, телячим радощам юних телепнів не було меж. Спочатку Мессінг загадував усім заховати кудись якусь річ, далі ходив залою, набитою по саму стелю спраглим до видовищ містечковим людом, брав якогось щасливого роззяву за руку і наказував думати про те, що і де той заховав. І доки один думав, а другий читав його думки, публіка радісно завмирала в чеканні дива. І несамовито вибухала оваціями, коли Мессінг показував їй знайдений десь у рукаві гребінець або у черевикові — годинник.
Та коли чарівник-телепат запросив десять чоловік взяти участь у сеансі гіпнозу, ніхто з нормальних людей, окрім неї, старшокласниці Бурковської Марини, на сцену не вийшов: не знали-бо, що то має з ними чинити той Вольф, та ще на очах рядових працівників райкому партії, які вдавали, ніби прийшли сюди задля порядку, а не з цікавості. Вищого начальства не було, народ шептався, що воно вже із Мессінгом бачилось і навіть питало в нього судьбу свою і зосталося вдоволене пророцтвом.
Щоб не зірвати сеанс, райкомівські комсомольці вигнали на сцену кількох тупих петеушників і причинного Данька, яким не було що втрачати, а для солідності ще директора Будинку культури, котрий, навпаки, боявся роботу втратити, якщо, не дай Боже, проваляться гастролі столичної знаменитості.
Мессінгу, після пильних оглядин добровольців, петеушники з Даньком сподобались. Він розсадив їх на стільцях, що стояли рядком на сцені. А от завклубом, незважаючи на посаду і благородний порив, забракував і відпустив за лаштунки. До неї теж підозріливо приглядався, але, певно, тому, що була єдиною дівчиною, залишив.
…Вона досі пам’ятає, як ті петеушники відключилися при першім наказі: «Спати!». Так, сидячи на незручних, розхитаних стільцях, і захропли розкарячені. Вона ж напружила всі сили, і гіпноз її не взяв, точніше, лише трохи приморочив. Але вона повністю контролювала свої дії та ще й крізь примружені повіки спостерігала за тим, що діється на сцені і як на те реаґує зала. За командою «Встати!» петеушники дурнувато прокидалися, ошаліло роззиралися, а за мить знову впадали в ідіотизм: то називали себе Пушкіним і верзли якусь нісенітницю замість віршів, яких звичайно ніколи не читали, то фиркали-пиркали, вдаючи, що їдуть на тракторі. Коли ж Мессінг роздав загіпнотизованим піддослідним по цибулині і наказав їсти, буцімто це — солодкий апельсин, усі, крім неї, жерли ту цибулю, аж за вухами лящало, хоч, вона була певна, ніхто з них, а Данько й поготів — не те що смаку не знали, а й в очі не бачили заморського, недоступного в ті часи для простого радянського народу фрукта.
Фокусник стривожився, певно, щоб вона не зірвала сеанс, а тому, заступивши від залу, кілька секунд, які здалися вічністю, намагався затуманити їй голову. Вона з жахом відчувала, як Мессінг підкоряє, робить її слухняною, покірною, і тоді вона радше з відчаю і сорому, що отак-о, на очах вчителів, усього містечка, їй доведеться чорті-що витворяти, як ті петеушники, зібрала усі свої сили і — подумки відштовхнула Мессінга. Старий від несподіванки сахнувся, здивовано глипнув на неї і швидко відійшов на край рампи. До кінця сеансу гіпнотизер (дехто це нове тоді слово й вимовити не міг) більше її не чіпав, але по всьому, «розчаклувавши» дурноверхих петеушників, що цапки кинулись зі сцени, підійшов до неї і чемно, «на ви» звертаючись, сказав:
— Я хочу поговорить с вашими родителями…
Марина стривожилась. Навіщо йому її родітєлі? Про що збирається говорити з її вічно затурканою мамою і вічно п’яним татом цей недосяжний знаменитий чоловік? Уперше в житті вона соромилась своїх бідних, непоказних батьків. Старий, певно, прочитав її думки, бо став заспокоювати, що все зрозумів, радий, що вона така самостійна, тому батьків не треба, але її саму він просить залишитись. Так вони перемовлялись буквально кілька секунд, не кажучи ні слова. Усвідомивши це, дівчина злякалась: хоч у залі було повно людей, їй же здалося, що вони з гіпнотизером тільки удвох посеред безмежної сліпучої пустелі, і їх поволі втягує у себе, як в лійку, жовтий, гарячий пісок. Вона хотіла закричати, але прочитавши в чорних жорстких очах гіпнотизера наказ мовчати, вдавилась власним голосом. Відтак, мов нічого не трапилось, він ґалантно взяв її за лікоть і повів зі сцени під заздрісними поглядами не тільки школярів, а й дорослих, аж до її місця у дванадцятім ряду, наказуючи:
— Вище голову! Будьте мужні! Гордіться собою! Ви краща, вища за них!
Хоч сухий рот знаменитого телепата був міцно стулений, ці ніколи раніше не чувані Мариною слова громом гриміли в її вухах, наливаючи тіло зухвалою силою, розправляючи спину сміливою впевненістю. Та й з головою в неї від цих слів відбувалися дивні зміни: вона раптом так чітко і ясно,
