Нічого особистого - Настя Байдаченка

ТЕБЯ ВЗАЙМЬІ У ПОДРУГИ У ПОДРУГИ Я ТЕБЯ ОДОЛЖИЛА И ГОЛОВУШКУ ТВОЮ ЗАКРУЖИЛА, ОБЕЩАЛА, ЧТО ВЕРНУ НЕПРЕМЕННО, HO ВО МНЕ ПРОИЗОШЛА ПЕРЕМЕНА…

(42 хвилини мовчання із перервою на 2 рекламні паузи)

— Нє, я вам скажу, Олег ще та скотиняка. Це ж треба морочити голову двом таким дівкам. А саме ні риба ні м'ясо. — Стеся не могла заспокоїтись.

— Так я вам скажу, що є ж недоумки, що трахаються на чужих робочих місцях, та ще й не прибирають за собою. Так все дуже реально. Наша зам. головного така ж $ичч@, як Віолетта Трохимівна. І така ж підстаркувата, — зауважила Новицька. — А все туди ж. Па мальчікам.

— Ну ти скажеш, реально! Хотіла б я знати, чим стимульнулись автори сценарію перед тим, як наваяти цей опус. — Єва Герт уїдливо посміхнулась.

— Бєхєровкой, три пляшки, і чіпси зі смаком чорної ікри — із сумом віслючка Іа відгукнулась Віка Каретко.

Решта троє разом озирнулися до неї.

— Та ти шо! Це ти написала? Серйозно?

— Серйозніше не буває. — Коньячок почав усмоктуватися в кровоносну систему пані Каретко.

— Так колися вже, Реґіна та Інгеборга сестри? І чия дитина в Інгеборги?

— Дєвочкі, не можу, контракт, — відбріхувалася Віка, але тиск лише посилювався.

— Ну хоч від кого дитина в Інгеборги? Ну будь ласочка, ми ж не доживемо до кінця, — змолилася Стефа, склавши долоньки, як дитина перед Дідом Морозом.

— Ну як це не доживете, «Санта-Барбару» ж пережили.

— Віко, ну будь ласочка, хочеш я тобі ще коньячку наллю? Чи шоколадку віддам, я її зі сніданку заникала, — не втихомирювалася Стефа.

— Добре, у Інгеборги буде двійня: хлопчик — від Олега, а дівчинка — від кур'єра Леоніда.

— Та ну, хіба так буває, щоб двійня від різних чоловіків? — не повірила Анна Новицька.

— Та ще не таке буває, он у Німеччині двоє близнюків: один білий, другий… афроамериканець, — підтвердила Єва.

— Капець.

— А що, чоловік не був у шоці від таких розкладів? — поцікавилася Новицька.

— Та накивав п'ятами, як зазвичай, — скривилася Єва.

— Та ну їх. Де зараз нормальні чоловіки водяться? — удавано байдуже запитала Стефа, не полишаючи надії дізнатися про заповідні місця. —

Якщо зовні нічого, то гей, або бабла рубити не вміє, або цілковитий моральний квазімодо. Ось мені подобається ведучий новин Жорненко… Гарний такий.

— Ти його бачила? У ньому зросту метр шістдесят… — презирливо зауважила Єва.

— Та ти що? А так за стійкою гарно виглядає, такий широкоплечий…

— Ага, що на зріст, що на вшир…

— А Тарас Трубин який на зріст? — спитала Віка.

— Та на зріст нормальний, але гей…

— Та ну? Трубин гей? Звідки ти знаєш? Свічку тримала?

— Пробувала, — зітхнула Єва.

— І не кажи, — зітхнули решта.

— Слухай, Єво, ти що, гомофобка? — запитала Віка.

— Я? Крий Боже! Просто у моєму випадку геї NA.

— Що-що? — здивувалася Віка.

— Not applicable.[6]

Нас четверо, поки єщо ми вмєстє, І дєло єсть і ето дєло чєсті. ОСОБИСТИЙ ЩОДЕННИК ПРОФЕСОРА Запис 2.

Страшна річ алкоголь і жінки. Безперечний позитив — вони трошки відтанули. Ще трохи коньяку чи часу, чи, може, ще одна серія цього тупого прайм-тайм серіалу, і вони почнуть переказувати одна одній своє життя. І ладен закластися, що це буде версія інакша за ту, що вони розкажуть мені на диктофон на сеансі індивідуальної терапії. Тож недарма тут так багато мікрофонів і камер.

Епізод 2
Сеанс індивідуальної терапії
Пацієнт: Анна Новицька

Паслєдній раз спрашіваю — кто єл устріци?

Вєрка Сердючка

Твій досвід і ціна на ринку визначається лише кількістю провалів, з яких ти вийшла живою. А в кар'єрі маркетинг-директора «Фармацеї» Анни Новицької глибоких дуп, тобто провалів, було чимало. До останнього часу їй вдавалося з них виходити, якщо й ушкодженою, то принаймні живою. Тобто Анна Новицька була жінкою досвідченою та коштувала немало. Тисяч пять-шість доларів без соцпакету. Чи з? Хтозна із цією світовою фінансовою кризою.

Усе решта в кар'єрі було іграми. Часом дурними, як у дітей в дитсадочку, часом жорстокими, як у полярних ведмедів у шлюбний сезон. Але, все ж таки, це були лише забавки.

Сьогоднішній статус-мітинг нагадав Анні Новицькій гру в мафію.

За великим рахунком день не вдався зранку, а не від менеджмент-мітингу. Новицька з'явилася в офісі як завжди за півгодини до початку робочого дня, аби перевірити пошту та скорегувати плани на день. Ледь вона встигла ввімкнути комп, як у голубуватому сяйві заставки Майкрософта на лакованій поверхні стола з'явилося два відбитки. Новицька кліпнула очима, не вірячи. Потім увімкнула лампу, відійшла убік, відкрила жалюзі. Схилила голову та придивилася пильніше. Так і є. На її столі хтось вмостився дупою. Мабуть вчора ввечері. Однозначно голою дупою. На її столі.

Новицька вийшла зі свого cubicle[7] та вовчим поглядом обвела open space[8] із німим питанням «хто це зробив»? Така нетерплячка? Чи це в такий спосіб вони висловлюють свою глибоку шану? Їй чи