Нічого особистого - Настя Байдаченка
Четверта. Вона ж шатенка. Візуально найнепримітніша. Пройшла лише через анкетні бали, що вказують на схильність до суїциду. Синці під очима від безкінечних проектів та легкий трем у руках від заспокійливих пігулок, які перестали діяти. Типовий suicid strategic consultant.[5] Перфекціоністка. Ідеальний співробітник. Стефа Мороз. Працює на Factor&Co. їх там усіх звуть факерами. За суттю та глибиною роботи. У них там жорсткий відбір, проходять лише фізично витривалі та морально стійкі. Це ж треба було так людину дістати? Суїцидальних професор не любить. Але час від часу набирає у групу корекції, аби не втрачати форми.
— Доброго дня, — нарешті привітався професор.
Першу маленьку гру-розгадування закінчено.
Далі чекати немає сенсу.
— І вам доброго дня, товаришу, — недобренько так зауважила Анна.
Професор продовжив, пропускаючи повз вуха її випад:
— Як це не банально звучить, але ми зібрались тут, аби змінити вашу психологічну поведінку настільки, щоб усім вам та вашому оточенню стало комфортніше жити. Тож почнемо із звичайного привітання та розповіді про себе.
— Як в першому класі, блін. — Єва насупилась усім своїм ефектним TV-шним обличчям.
— Я не доказав… — перебив професор і почав загинати пальці лівої руки. — По-перше, я хочу аби ви чітко ідентифікували, яка саме подія у вашому житті спричинила вашу участь у курсі. По-друге, я хочу, щоб ви назвали найбільшу на сьогодні вашу проблему. І по-третє, я хочу, аби ви визначили, із чим ви хочете вийти за тиждень.
— А я думала, що це ви нам скажете, як нас лікувати. — Анна почала виводити у рядочках щоденника фатальну цифру $4500, свіжу міру своєї дурості.
Професор знову її проігнорував:
— Тож почнемо із вас, Стефо.
У суїцидальних очах стратегічного консультанта спочатку блимнув протест, а потім вуста склались у звичну, випрацьовану роками та транквілізаторами посмішку працівника service-індустрії. Стефа підірвалась піднятись. Професор жестом повернув її у крісло.
— Я Стефа Мороз, мені двадцять вісім і я трудоголик.
Звучало це як «я алкоголик» і так по-серіальному знайомо, що решта, не замислившись, озвалися:
— Привіт, Стефо.
— А проблема у мене одна: я хочу знати, чи всі працівники сервісної індустрії почуваються співробітниками борделю?
— Йомко, але не ново. Я би навіть сказав банально. — клацнув пальцями професор. — А що вас привело на курс? Що сталося?
— А… ну… як би так визначити. Я навіть не знаю… Ну взагалі, так щоб по суті, всі чоловіки козли.
— Круто. — Професор потер лінзи окулярів. — І як ви думаєте із цим боротися?
— Ви знаєте, за те, як я із цим думала боротися, дають від двох до п'яти за карним кодексом. Тому я сподівалася, що після вашого курсу мене просто попустить.
— Ага, що ви пробували із транквілізаторів? — Професор підняв ручку, готуючись занотувати.
— У принципі, все. Поки працює лише коньячок.
— Ясно, значить так — на сім днів коньячок відмінити. Дякую за розповідь, Стесю. Анно, послухаємо вас.
— Анна Новицька, трохи за тридцять. Потенційний дауншифтер. Із проблемою, не хочу бути банальною, але всі чоловіки козли. Навіть метросексуали. Ні, метросексуали особливо.
— Грандіозно. Мені стає все цікавіше, — в'їдливо сказав професор, губи його гірко скривилися, наче від лимону. — Єво?
— Козли і бабії. — І закінчила солоденьким медовим голосом: — Із вами була Єва Герт.
— Що може додати пані Вікторія?
— Знаєте, козли не лише чоловіки… По-різному буває. Хоча, повертаючись до чоловіків, я просто не розумію, як можна поливати брудом людину, яка нічого поганого не зробила. Здається… — якось непевно додала Віка.
— Значить так, дівчаточка, дівчатонька, дівчата — якщо ви так будете ставитися до моїх питань, на виході отримаєте нервовий зрив. Гарантовано. На сьогодні засідання клубу закрито. Я хочу, щоб завтра ви відповіли на поставлені питання більш серйозно та детально. Інакше у наступний понеділок — всі в дурку. І надовго. Транспортування гарантую.
Перш ніж Анна Новицька встигла висловити свою думку із цього приводу, пан професор зник за розсувними дверима.
— Дєвочкі, є коньячок. Martell. — «довєрітєльно» озвалася Стефа Мороз.
— От і добренько, де там кімната для відпочинку? — запитала Єва.
— Може, краще у чиємусь номері? Стопудово у дідка кімната для відпочинку напхана камерами по самі вінця, — резонно зауважила Анна.
ОСОБИСТИЙ ЩОДЕННИК ПРОФЕСОРА Запис 1
Нудно. Аж нецікаво. Усі чотири бояться вголос ідентифікувати свою проблему. Усі ображені, схильні знаходити причини свого стану в будь-кому, окрім себе самих. Стандартненько. І абсолютно типово для першого дня.
* * *Сімсот грамів коньяку вмерло і не рипнулось.
— Дєвочкі, котра година? — стрепенулась Анна Новицька, наче згадала щось украй важливе.
— П'ять хвилин по восьмій, — чемно відповіла Віка.
— ААААААААААААААААА! Умикай!
— Умикай!
Телевізійний пульт важко дався у неслухняні п'яні руки.
Реґіна повертається до офісу після робочого дня, аби відправити важливий факс. У кабінеті фінансового директора вона бачить свого чоловіка Олега в обіймах Віолетти Трохимівни. Кур'єр Леонід не встигає відвезти контракт до нотаріуса. Інгеборга виходить із коми і дізнається, що Олег одружився з Реґіною. Інгеборга не пам’ятає, хто батько її дитини. Але Реґіна пам’ятає і хоче їй помститися. Сергій вимагає зробити аналіз ДНК. Антоніна Миколаївна підозрює, що Інгеборга та Реґіна сестри.
«Подруги», 268 серія
ПОСЛЕ ВЕТРЕННОЙ ЗИМЬІ, ПОСЛЕ ВЬЮГИ Я ВЗЯЛА
