Менгеттен - Джон Дос Пассос
Маленький бородань зсунув капелюха з спітнілого чола й довго дививсь у горді своїми долярами очі Кінґа С. Джілета. Тоді, стиснувши кулаки й вирівнявши плечі, увійшов до аптеки.
Його жінка й дочки десь вийшли. Він нагрів собі глек води на ґазовій плитці. Тоді взяв ножиці з припічка й одрізав довгі каштанові пасма бороди. Потім почав дуже ретельно голитися новою блискучою бритвою. Стояв, тремтячи перед плямистим свічадом та водив собі пальцями по гладеньких білих щоках. Уже стриг уса, коли вчув зненацька шарудіння позад себе. Повернув гладеньке, як у Кінґа Джілета обличчя з багатодоляровою посмішкою. У двох маленьких дівчаток мало не повилазили очі з лоба.
— Мамо, та це ж тато! — зойкнула старша. Жінка, немов мішок з білизною впала на крісло-гойдалку й закрила собі хвартухом голову.
— Ой, ой, — стогнала вона, хитаючися назад і вперед.
— В чому річ? Тобі [далі фрагмент фрази втрачено; оригінал: …Dontye like it?’ He walked back and forth…, переклад верстальника: …не подобається? — Він закрокував туди-…] сюди по кімнаті, часом злегка торкаючись свого гладенького підборіддя, а безпечна бритва блищала у нього в руці.
II. Столиця
Були Вавилон і Ніневія: збудовано їх із цегли. Атени були золото-мармурові колони. Рим підтримували широкі кам'яні арки. В Константинополі, немов велетенські свічки, горять мінарети навколо Золотого Рогу… Криця, скло, черепиця, цемент — матеріял, з якого будуватимуть небосяги. Скупчені на вузькому острові будівлі виблискують мільйонами вікон, нагромаджені піраміда на піраміду, немов біла хмара над грозовицею.
Коли двері кімнати зачинилися за ним, Ед Сетчер відчув себе дуже самотнім, повним болючого занепокоєння. Якби Сузі була тут, він розповів би їй про те, які великі гроші збирається заощадити для маленької Еллен, одкладаючи щотижня по десять долярів на книжку, а це дасть п’ятсот двадцять долярів щороку… За десять років він заощадить понад п’ять тисяч без відсотків. А треба ще врахувати й відсотки на відсотки з п’ятиста двадцяти долярів — по чотири відсотки. Схвильовано ходив туди й сюди по вузькій кімнаті. Ґазова лямпа мурчала лагідно, немов кіт. Погляд його спинився на заголовку газети, що лежала долі біля скриньки з угіллям, куди він упустив її, біжучи по візника, щоб одвезти Сузі до лікарні.
МОРТОН ПІДПИСАВ БІЛ, ЯКИЙ ЗРОБИТЬ
НЬЮ-ЙОРК ДРУГОЮ СТОЛИЦЕЮ СВІТУ
Важко дихаючи, поклав газету на стіл. Друга в світі столиця… А тато хотів, щоб я залишивсь у його миршавій крамничці в Онтеорі. Можливо воно так і було б, як би не Сузі… Панове, тепер, коли ви робите мені честь, пропонуючи вступити молодшим компаньйоном до вашої фірми, дозвольте зазнайомити вас з маленькою моєю жіночкою. Я всім завдячую їй.
Він уклонився до каміну й скинув полами сурдута порцелянову голляндку з консолі коло книжкової полиці. Нахилившися, щоб підняти її, клацнув язиком. У блакитної голляндки одбилася голівка. А бідна Сузі так любить свої дрібнички. Ляжу краще спати.
Одчинивши вікно, виглянув униз. Кінець вулиці пробіг поїзд повітряної залізниці, У носі йому кольнуло від угляного диму. Висунувсь із вікна й довго дивився в обидва боки вулиці. Друга столиця світу. В цегляних будинках у тьмяному світлі лямп, у голосах хлопчаків, що бавилися та сварились на приступках будинку по той бік вулиці, у ритмічній, твердій ході полісмена він відчував немов би маршування війська, ходу колісного пароплава, що йде вгору Гедсоном під Палісадами, або виборчий похід, що простує довгими вулицями до високої білої, з колонами, величної будівлі. Столиця!
Зненацька на вулиці зчинилася метушня. Хтось задихано кинув слово «пожежа».
— Де?
Хлопчаків, що сварилися на протилежному ґанку, немов язиком злизало. Сетчер одійшов у глиб кімнати. Було нестерпуче душно. Його поривало вийти на повітря. Треба лягти спати. Знизу линув плюскіт копит і божевільний передзвін пожежної машини. Тільки скинути раз оком. Збіг сходами, держачи капелюха в руці.
— Де пожежа?
— На тому кварталі.
— Жилий будинок.
Горів шостиповерховий будинок з узькими вікнами. Щойно почепили пожежну драбину. То тут, то там курився рудий дим. З вікон нижнього поверху вихоплювалися феєрверком іскри. Три полісмени вимахували палицями, відсуваючи натовп до приступок і ґрат супротивного будинку. Посеред улиці виблискували міддю червона пожежна машина та віз із рукавом. Юрба, мовчки, дивилася на вікна верхніх поверхів, де ворушилися тіні та спалахували вогники. Над будинком вихопився, немов римська свічка, тоненький стовп полум’я.
— Повітряна шахта, — прошепотів якийсь чоловік у вухо Сетчерові. Порив вітру оповив вулицю димом і духом шмалятини. Сетчера занудило. Коли дим розвіявся, він побачив людей, що висіли рухливим ґроном, учепившися руками за край вікна. З другого боку пожежники допомагали жінкам злазити драбиною. Полум’я в середині будинку розжеврювалося дужче. Щось чорне впало з вікна й лежало, лементуючи, на тротуарі. Полісмени осаджували натовп далі. Прибули додаткові пожежні машини.
— Аж п’ять команд викликали, — зауважив чоловік.
— Якої ви думки про це? На двох верхніх поверхах усі немов у пастці. Напевно тут підпал. Якийсь проклятий палій.
На тротуарі під ліхтарем сидів зігнувшись юнак. Юрба ззаду насунула на Сетчера й він стояв над головою юнака.
— Він італієць.
— Його дружина в цьому будинку.
— Фараони не пускають його туди. Жінка його вагітна. А він не знає англійської мови, щоб з'ясувати їм.
Юнак був у блакитних шлейках, зв’язаних на спині мотузкою. Спина йому тремтіла й він часом бурмотів якісь слова, але їх ніхто не розумів.
Сетчер почав видиратись із натовпу. На розі якийсь чоловік дивився в пожежну скриньку. Проходячи повз нього, Сетчер відчув дух гасу від його одежі. Невідомий з посмішкою глянув на Сетчера. У нього були бліді, запалі щоки і яскраві, булькаті очі. Руки й ноги Сетчерові зненацька похололи. Палій. Газети пишуть, що вони завжди тиняються десь поблизу, щоб стежити за пожежею. Наддав ходи і, збігши приступками, замкнув за собою двері. У кімнаті було спокійно і порожньо. Він забув, що Сузі не чекає на нього. Почав роздягатись. Він не міг забути запаху гасу від одежі невідомого.
-----
Містер Перрі збивав ціпком листя лопуха. Аґент по продажу нерухомого майна умовляв його співучим голосом.
— Нічого й казати вам, містере Перрі, що такої нагоди не можна втрачати. Знаєте стару приповістку «щастя тільки один раз стукав в двері юнака»? Запевняю вас, що за півроку ця ділянка подорожчає рівно вдвічі. Не забувайте, що тепер ця околиця належить до
