В`язнем під трьома режимами. - Іван Дрогомирецький

Ми пробігли густим лісом близько ста метрів від дороги, побачили рівчак і заховалися в ньому. Вирішили перебути тут до ранку, а тоді піти в напрямку села. Ми пролежали, може, півгодини, може, більше і чуємо недалеко він нас автоматні черги. То стріляли наших товаришів. О доле! Ми чулися щасливі, що врятувалися від смерті, але до волі ще далеко!

Лежали ми занімілі, перелякані, ледве живі. Накрила нас у тому лісі темна ніч. Було ще досить холодно, ми тулилися один до одного, щоб загрітися. Нараз чуємо: недалеко від нас тріщать гілки і хтось наближається до нас. Ми перелякалися до смерті, нашорошили вуха. Я заспокоюю хлопців, що це може бути дика коза. Бачимо: над нами людська постать, дуже помаленьку йде, тримається за дерева, нас не помічає. Я до нього півголосом: «Гей, хто ти?» Незнайомець впав біля нас. Виявляється, він також в`язень, як і ми, латиш, говорить по-російськи, називається Петя. Він розказав, що погнали їх далі лісом. Неподалік того місця, де ми втекли, була галявина. Тут їх зупинили есесівці, оточили і всіх постріляли. Петя впав під мертві тіла, непоцілений кулею, і так пролежав, поки зовсім не стемніло. Всі кати розійшлися, тоді Петя виліз з-під мертвих і пішов лісом. Доля і щасливий випадок привели його до нас, бо далі вже йти не міг.

Дочекались ранку, повставали і вирушили до села тією дорогою, якою прийшли сюди. Нас трьох ще йдемо, а Петя не годен. Що з ним робити? Лишити не можемо, нести — несила. І придумали. Знайшли великий патик, взялися за нього. Петя ще якось піднявся, вчепився руками за патик, і так ми вирушили в дорогу. Йшли дуже обережно, прислухалися до кожного шелесту. Сонце вже піднялося досить високо, гарний квітневий ранок. На краю лісу ми зупинилися, роздивилися довкола. На північ, може, за кілометр, розкинулося велике село. Треба перейти дорогу, по якій раз у раз проїжджають військові машини. Але ще небезпечно. Як врятуватися від голоду? На полі є мішки з картоплею, яку лишають на ніч. Вирішили дочекатися ночі, добратися до картоплі, розпалити вогонь тертям дерева об дерево. Але голод дошкуляє смертельно. Потяглися краєм лісу в східному напрямку, побачили купку сухих соснових гілок, от і буде з чого розвести вогонь. Рушили гілки, а під гілками глибока яма. Виявляється, що то якась криївка, вистелена соломою. Полягали ми на солому і міркуємо, що далі робити. «От і знайшли собі готову могилу», — думаю. А помирати ох як не хочеться! Треба якось рятуватися. Хлопці залишилися у криївці, а я пішов на розвідку. Недалеко нашої криївки чую якісь голоси, іду далі — а там ціла армія: танки, зенітки, повно військових. «О, — думаю, — тут небезпечно». Підійшов далі у ліс і бачу купу здохлих домашніх тварин

— дві свинки, ще зовсім цілі, вагою приблизно ЗО кілограмів. Беру одну свинку і тягну до криївки. Яка то була радість! Своїми ножами -ложками розпороли, витягли нутрощі, їмо з великим апетитом. Наїлися сирої печінки і думаємо, на яку хворобу поздихали свинки, та прислухаємося, чи не болить в животі. Але ніякого болю не було, тільки чулися дужчими. Потім я пішов і приніс другу свинку. Після сирого м`яса дуже хотілося пити. Славко і Петя лишилися у криївці, а я з Михайлом пішли по картоплю.

Ідемо краєм лісу, бачимо: зовсім близько молодий чоловік оре плугом і співає польську пісеньку. Михайло направився до нього, поки дійшов, то він уже пішов до села. Трохи далі інший чоловік працює лопатою. Одягнений у фуфайку, на грудях здалека видно 0SТ. Це наш. Михайло бігом до нього, пояснив, хто він, сказав, що тут у лісі є чотирьох — три українці й один латиш. Цей молодий хлопець з Михайлом зайшли до лісу, бо на полі було небезпечно стояти в кацетній одежі. Виявилося, що юнак — з Кривого Рогу, звати його Сашко. Він порадив нам до села не йти, бо вже були прийшли такі, як ми, і їх у селі постріляли. В селі є багато полонених українців, поляків, французів. Сашко дав нам сірники, пообіцяв постарати цивільний одяг для двох. А для других двох — він скаже полякам, що тут є двох поляків. У селі є багато поляків і вони постарають. Завтра раненько принесе на це місце і, може, щось поїсти.

Ми дуже зраділи, що маємо зв`язок зі світом. Вертаємося з Михайлом до криївки, а назустріч біжить Славко і каже, що до нашої криївки прийшли пацани. Які пацани, питаю, та оті зі штілетами, побачили нас і з криком побігли до села. Треба якнайшвидше змінити місце, забираємо свинок. Петя вже помаленьку йде сам, і йдемо в глибину лісу. Примістилися під високим деревом, розказали про зустріч із Сашком. Сірники вже маємо. Назбирали сухих соснових гілок, потім наложили сирого гілля, зробили будку, щоб не було видно вогню. Розпалили вогонь, напекли картоплі і м’яса, добре наїлися і полягали спати. Тулилися один до одного, було тепліше.

Рано я і Михайло пішли на зустріч з новим знайомим. На умовленому місці недовго чекали. Приніс нам Сашко двоє цивільних убрань — один светер, один жакет і двоє штанів. Коло дванадцятої години один поляк має принести одежу ще для двох і, може, якісь харчі. Сашко сказав, що фронт уже зовсім близько, можливо, сьогодні прийдуть американські війська. Це було 12 квітня 1945 року. Ми повернулися до свого місця, переодяглися.

В полудень я з Михайлом, бо Славко не знає польської мови, йдемо зустрітися з поляком. Підходимо, а там два німці збирають сухі дрова. З поляком ми не зустрілись, повернули на своє місце. Десь коло години третьої пополудні чуємо сильний шум літаків. Глянули вгору — летить їх ціла хмара в наш бік, кружляють просто над нами. Водночас чуємо гуркіт моторів, аж земля здригається. То під`їхали танки на дорогу, що йшла попід ліс. Ми не знали, що недалеко нашої криївки йде дорога лісом, на якій улаштовуються німецькі війська.

Коли американці почали скидати бомби згори, танки під’їхали під ліс і почали бити. Німці стали чинити шалений опір американцям. Ми опинилися між двома лініями вогню.

Німці почали бити із зеніток по американських літаках, ті відповіли градом бомб. Зчинився страшний бій зовсім близько від нашої схованки. Ми лежимо в рові, заніміли, тільки дивимось один на одного.

Як довго це тривало — не знаю, бо був знепритомнів. Було вже пізно по полудню,