Консуело - Жорж Санд

269

Клітемнестра — героїня трагедії Есхіла «Агамемнон» (1-ї частини трилогії «Орестея»), а також трагедій «Електра» Софокла та «Електра» Еврипіда.

270

Медея — героїня однойменної трагедії Еврипіда.

271

…жалібні хори троянок… — Мається на увазі трагедія Еврипіда «Троянка», в якій зображено страждання жінок Трої, взятих у полон переможцями-греками.

272

Дарданія — місто в Трої, назване по імені родоначальника троянців Дардана.

273

Евменіди — богині помсти, що переслідували та карали злочинців. Зображені в трагедіях Есхіла («Евменіди» — 3-тя частина трилогії «Орестея»), Софокла («Едіп у Колоні») й Еврипіда («Орест»).

274

Андромаха — героїня однойменної трагедії Еврипіда.

275

Аріадна — героїня «Послання Аріадни Тезею» зі збірника Овідія «Героїня» та героїня вірша Катулла «Весілля Пелея і Фетиди».

276

Аґлая — героїня опери «Зенобія», пастушка, яка виявляється сестрою Зенобїї.

277

Зопір — герой опери «Зенобія», удаваний друг Радаміста, закоханий у Зенобію.

278

Деметрій — герой опери «Антігон», син царя Антігона, який любить Береніку.

279

Клітандр — традиційне ім'я героя-коханця у французькій літературі XVII–XVIII століття.

280

«Місцевий колорит» — відтворення національно-історичної своєрідності певної епохи, відображення характерних особливостей побуту, звичаїв, усього життєвого укладу певного народу. Поняття «місцевий колорит» було введено в обіг письменниками-романтиками, які виступали проти зображення людини поза часом і простором у творах представників класицизму.

281

Серця таїну відкрито,

Й вам, боги, давно відомо,

Що мої бажання чисті

І жалі мої безвинні (італ.).

282

«Імпресаріо з Канарських островів» — інтермедія у двох частинах, перекладена на музику Леонардо Лео. Уперше поставлена у Венеції 1741 року.

283

Перша співачка (італ.).

284

Якщо для проникливого погляду все має свою красу, то це, так би мовити, чистилище театру, сховане за сценою, може вразити уяву більше, ніж горезвісні ефекти на сцені, освітленій і розцяцькованій під час вистави. У мене не раз виникало питання: у чому полягає ця краса й чи вдасться мені описати її, якби мені схотілося передати цю таємницю чужій душі? «Як? — скажуть мені. — Хіба може зовнішній вигляд предметів, позбавлених краси, форми, порядку й ясності, говорити будь-що очам і розуму?» Тільки художник здатен відповісти: «Так, може». Згадаймо картину Рембрандта «Філософ у роздумі»: величезна кімната, занурена в морок, нескінченні кручені сходи, що йдуть невідомо куди, слабкі проблиски світла, що то спалахують, то згасають невідомо чому на різних планах картини; неясна й у той же час чітка сцена, густий коричневий колорит, усюди розлитий то більш темними, то більш світлими тонами, чаклунство світлотіні, гра променів, які падають на всякі незначні предмети — на який-небудь стілець, на глечик, на мідну вазу. І раптом усі ці речі, що не заслуговують на увагу, а тим більше на зображення в живопису, стають такими цікавими, навіть своєрідно красивими, що ви не маєте сили відірвати від них погляду. Вони наповнилися життям, вони існують, вони достойні існування, бо художник доторкнувся до них своєю чарівною паличкою, заронив у них іскру сонячного променя, зумів простягнути між ними й собою примарний і таємничий покрив — те повітря, що ми бачимо і вдихаємо, проникаючи в нього й поринаючи уявою в глибину полотна. І от, коли трапляється в дійсності натрапити на таку картину, хоча б складену з іще більш знехтуваних предметів — розбитих дощок, розідраних клаптів, закопчених стін, — і якщо бліде світло обережно кидає на них свої блиски, якщо світлотінь надає їм художнього ефекту, що таїться у злитті й гармонії всього існуючого без усякої людської участі, — людина сама зуміє знайти й осягнути цю таємницю, захопитися й насолодитися нею, мовби великою перемогою, здобутою нею самою.

Майже неможливо передати словами ту таємницю, яку пензель великого майстра розкриває перед нашими очима. Споглядаючи інтер'єри Рембрандта, Тенірса (Тенірс Давид Молодший (1610–1690) — видатний фламандський живописець. Писав сцени з народного життя, пейзажі, інтер'єри.), Герарда Доу(Герард Доу (1613–1675) — голландський живописець із школи Рембрандта. Його побутові сцени та портрети відзначаються ретельністю обробки, кропіткою розробкою деталей.), найбільш пересічний глядач згадає й сам яку-небудь сцену з дійсного життя, що ніколи, одначе, не справляла на нього поетичного враження. Для того щоб сприйняти поетично цю реальність і подумки перетворити її на картину Рембрандта, достатньо володіти тим даром почуття живописного, що властиве багатьом. Але щоб словесним описом відтворити цю картину в чужій уяві, потрібно володіти такою силою таланту, що, мушу зізнатися, я піддаюся в цьому разі своїй фантазії без усякої надії на успіх. Навіть генієві, що обдарований такою силою й до того ж висловлюється віршами (спроба ще більш дивовижна), це не завжди вдавалось. І все ж не думаю, щоб у наше століття інший письменник-художник міг досягти хоча б приблизно таких результатів. Перечитайте вірш під назвою «Індійські колодязі»(«Індійські колодязі» — початкові слова одного з віршів Гюґо, який увійшов до збірки «Промені та тіні» (1840).) — це геніальний твір або плід фантазії, що розігралася, залежно від того, чи пов'язують вас із поетом духовні узи, чи ні. Щодо мене, то при першому читанні він мене обурив. Безладність і розгул фантазії в описі були не по нутру мені. Але після прочитання в мозку моєму вперто трималися картини тих колодязів, підземель, сходів і прірв, куди мене змусив пройти поет. Я бачив їх наяву: не було сил вирватися звідти, немов я був заживо похований. Я був такий пригнічений, що мені страшно було перечитати цей вірш, я боявся виявити небездоганного письменника в настільки великому живописці й поеті. Тим часом у моїй пам'яті довго зберігалися останні вісім рядків, які за всіх часів і для всякого смаку будуть мати глибокий, піднесений і бездоганний зміст, незалежно від того, як ми сприйматимемо їх — серцем, слухом чи розумом. (Прим. автора.)

285

…кроатських розбійників… — Кроати — хорвати. У XVII–XVIII ст. кроатами називали військо, що комплектувалося в південнослов'янських землях Габсбурзької монархії.

286

Франц фон Тренк (1711–1749) — австрійський авантюрист, двоюрідний брат Фрідріха фон Тренка). Під час війни за австрійську спадщину командував загоном пандурів, які діяли в Чехії. 1746 року був обвинувачений у розбої та мародерстві й засуджений на довічне ув'язнення у фортеці Шпільберґ у Брюнні.

287

Спустившись до підвалу під час грабежу одного з міст Чехії, у надії першим виявити бочки із золотом, про існування яких йому говорили, Тренк