Українська література » Сучасна проза » Сага про Форсайтів - Джон Голсуорсі

Сага про Форсайтів - Джон Голсуорсі

Читаємо онлайн Сага про Форсайтів - Джон Голсуорсі
були інші стосунки, він би відверто висловив свою відразу до нього. Але йому самому конче треба було довести свою переможність, ба навіть «силу» в подружньому житті, тож він ніколи не висловлював своєї огиди, яка, може, завдяки примхливим процесам природи, виникла з потаємної брутальності, що ховалася в глибинах його душі.

Проте того вечора Айріні мовчала по-особливому. Йому ніколи не доводилося бачити на її обличчі такого виразу. А що незвичайне завжди будить тривогу, то Сомс стривожився. Він доїв закуску і поквапив покоївку, що змітала кришки зі столу срібною щіткою. Коли вона вийшла з кімнати, він налив у келих вина і спитав:

— Хто-небудь заходив удень?

— Джун.

— Чого їй було треба? — Форсайти вважали за аксіому, що люди навідуються тільки тоді, коли їм чогось треба.— Мабуть, заходила поговорити про свого нареченого?

Айріні промовчала.

— Здається мені,— провадив Сомс,— вона закохана в нього дужче, аніж він у неї. Вона скрізь за ним бігає.

Айріні зміряла його таким поглядом, що він почув себе ніяково.

— Ти не маєш права цього говорити!— вигукнула вона.

— Чому? Це всім видно.

— Ні, не видно. А якщо й видно, то говорити про це не годиться.

Сомс не стримався і скипів.

— Хороша ти в мене дружина!— кинув він, але в душі здивувався, не розуміючи, чого це вона спалахнула: це було на неї не схоже.— Ти схибнулася на тій Джун! Можу тобі сказати одне: тепер, коли вона підчепила Пірата, їй до тебе байдужісінько, ось ти сама переконаєшся. Та однаково тепер ти з нею зустрічатимешся лише зрідка: ми переїжджаємо за місто.

Він радів, що йому пощастило сказати їй цю новину, прикриваючись вибухом обурення, і чекав, що вона буде вражена і запротестує. Проте Айріні не озвалася жодним словом, і це його стривожило:

— Тобі, я бачу, однаково,— довелося йому додати.

— Я вже про це знаю.

Він позирнув на неї гострим поглядом.

— Хто тобі сказав?

— Джун.

— Як вона довідалася?

Айріні не відповіла. Спантеличений і збентежений, він промовив:

— Для Босіні це добра нагода: він зможе себе показати. Мабуть, вона тобі все розповіла?

— Так.

Знову запала мовчанка, потім Сомс запитав:

— Тобі, мабуть, не хочеться переїздити?

Айріні нічого не відповіла.

— Ну, я не знаю, чого ти хочеш. Тут тобі теж не подобається.

— Хіба мої бажання щось важать?

Вона взяла вазу з трояндами і вийшла. Сомс лишився сидіти за столом. Заради чого ж він підписав той контракт? Заради чого збирається витратити десять тисяч фунтів стерлінгів? І йому згадалися слова Босіні: «Жінки — то справжнє лихо!»

Та незабаром він заспокоївся. Могло бути гірше. Вона могла скипіти. Він боявся бурхливішого вибуху. Зрештою, воно й добре, що Джун зламала для нього кригу. Вона, мабуть, вивідала все у Босіні; цього слід було сподіватися.

Він запалив сигарету. Зрештою, Айріні не влаштувала йому сцени! Вона вгамується — це найкраща її риса; вона холодна, але не має звички злоститись. І, дмухнувши димом на сонечко, що повзло по лискучій поверхні столу, він поринув у мрії про будинок. Не треба хвилюватися: ось він піде до неї й помириться. Вона сидітиме в огорненому сутінками дворику під японським тентом і плестиме. Чудовий теплий вечір...

І справді, Джун побувала в Айріні того ж таки дня. Очі її блищали, і вона вигукнула:

— Сомс молодець! Для Філа це чудова нагода — якраз те, чого йому треба!

На обличчі Айріні відбилося щире збентеження, і Джун пояснила:

— Я кажу про ваш новий дім у Робін-Гілі. Що? Невже ви не знаєте?

Айріні не знала.

— Ой, мабуть, я ляпнула зайве!— І, нетерпляче поглянувши на свою приятельку, Джун вигукнула:— Здається, вам до того байдуже. Хіба ви не розумієте, що я про це тільки й мріяла, це нагода, якої він давно чекає. Тепер ви побачите, на що він здатний.— І вона розповіла все, що знала.

Заручившись, вона майже перестала цікавитися справами своєї приятельки і тепер, буваючи з Айріні, весь час звіряла їй свої таємниці; інколи, щиро їй співчуваючи, вона все-таки не могла стримати посмішки, в якій прозирала жаліслива зневага до жінки, котра допустилася такої помилки в своєму житті — такої величезної, безглуздої помилки.

— Йому також доручено й оздобити будинок — все на його розсуд. Це просто чудово...— і Джун засміялась, радісно тремтячи всім своїм маленьким тілом; потім підвела руку і вдарила по мусліновій завісці.— Знаєте, я навіть попросила дядечка Джеймса...— але, згадавши той неприємний інцидент, вона зразу змовкла, і, збагнувши, що приятелька не поділяє її захвату, незабаром попрощалася і пішла. На вулиці вона озирнулась: Айріні й досі стояла на порозі. Джун помахала їй рукою, але Айріні у відповідь лише приклала руку до чола і, повільно повернувшись, зачинила двері...

Сомс зайшов до вітальні й подивився на Айріні крізь вікно.

Вона сиділа нерухомо в затінку японського тенту, видно було, як ворушиться на її білих плечах мереживо — то, дихаючи, підіймалися й опадали її груди.

Але здавалося, що ця мовчазна жінка, котра непорушно сиділа в сутінках, випромінює тепло, що в ній киплять почуття, наче все єство її збурилося і в глибинах його відбувалася якась зміна.

Непомічений, він нишком вернувся в їдальню.


VI. ДЖЕЙМС РОЗВІДУЄ

Відгуки про книгу Сага про Форсайтів - Джон Голсуорсі (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: